Своєрідним символом Галича є Старостинський замок. Одні дослідники вважали, що це польський замок (XVI-XVII ст.), інші – що це Володимирковий палац, ще інші – що це долітописна дерев’яна споруда, дехто стверджував,що це кам’яний замок княжих часів. З цього можна зробити висновок, що ще до Старостинського замку на Замковій горі існувало укріплене поселення XI-XIII ст. З трьох сторін замок оточували вали, на яких знаходилося п’ять оборонних веж і три в’їзні брами. За Польщі замок був відбудованим і служив цитаделлю королівської адміністрації. З часів свого зведення і до моменту остаточної руйнації (1858р.) замок десятки разів знищувався і відбудовувався та реставрувався. Одного разу був відновлений за власні кошти Андрія Потоцького.
Є в Галича тяжіння надземне
Не обійти нам слави стороною.
Коли до міста я ставав спиною,
То Галич все ж підтримував мене…
Степан Пушик
Галичани! До глибини душі вражена красою вашого міста,його історичною та культурною минувшиною. Вельми вам заздрю! Адже ви народилися та зростаєте, мужнієте та виховуєтесь на славних традиціях і звичаях своїх великих та легендарних предків. Живете на давній Галицькій землі, що її розбудовував умілець Авдій, оспівував у своїх піснях Митуса, описував в книгах Тимофій…
Тут владарював Ярослав Осмомисл, правив король Данило, звідси ластівкою полинула Ярославна-Єфросинія із безсмертного «Слова о полку Ігоревім …». Заздрю вашій багатющій та неоціненній історичній, культурній та архітектурній спадщині. Несказанно вражена величчю та красою Храму Святого Пантелеймона, багатством та розкішшю церкви Різдва Христового, історичною минувшиною Успенського собору, неосяжністю та таємничістю Старостинського замку, могутністю і величчю Дністра та його мостів.
Емоції, почуття та враження, які я отримала від відвідин княжої столиці, лягли на сторінки мого щоденника. Сьогодні ж хочу поділитися з вами своїми записами. Заздалегідь прошу вибачення за можливі неточності чи опущення. Все ж таки я не історик.
… «Було це під час подорожі по Західній Україні. Дорогою зі Львова до Ужгорода мені довелося зупинитися у Галичі, невеличкому містечку, що на Івано-Франківщині.
На перший погляд це звичайнісінький районний центр, яких багато на Прикарпатті. Оскільки часу було в мене вдосталь, то я вирішила прогулятися вулицями, ознайомитися з містом.
На мій превеликий подив, люди виявилися тут досить привітні, охоче відповідали на мої запитання. Деякі з власної ініціативи розказували про окремі події з історії рідного містечка.
Старовинне княже місто колись слугувало не тільки великим торговельним і культурним центром західно-українських земель,але й свого часу було столицею могутнього Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Багато галичан виявилися видатними та відомими людьми не тільки в Україні, але й далеко поза її межами. Однак мене заінтригував саме той час, що зветься княжою добою,час правління великих князів та могутніх бояр, час, на який припадає розквіт державності на прикарпатських землях.
Мене вразив той факт, що галичани свято шанують та бережуть свою історію, звичаї, традиції. Кожен другий перехожий може розповісти про далекі та величні часи Галича. З’ясувалося, що вивченням, збереженням та популяризацією історії княжого Галича займається державна установа, що має статус національної – Національний заповідник «Давній Галич» і провадить широку просвітницьку діяльність …
Містечко невелике. Воно розкинулося у підніжжі Галич-гори і обрамлене могутнім Дністром. Багате воно не тільки своєю історією, але й щедре на пам’ятки архітектури, побуту та культури.
Мою увагу привернув замок, що височить над центральною частиною міста. Зветься він Старостинський, розташований на Замковій горі, є своєрідним символом Галича.
Обережно і повільно ступаю сходинками. Обабіч буяє весна різними відтінками зеленого :від яскравого, майже салатового, до насиченого темно-зеленого.
За кілька хвилин я на вершині Замкової гори. Замок постає переді мною в усій своїй красі та величі, яку проніс через століття. З виду він суворий і неприступний. Стоїть і споглядає навкруги. Вражають міцні стіни, напівокруглені вікна... Дах здіймається високим шпилем в небо. Несміливо ступаю ближче. Відчувається якась дивна енергетика. Тут все просякнуте духом героїзму, мужності та звитяги.
Легко рукою торкаюся стіни. На якусь мить мені вдається перенестися в ті далекі часи…
А внизу – місто... Живе воно своїм життям... Люди, заклопотані буденними справами, поспішаючи вулицями, замку не помічають, ніби його не існує і ніколи не існувало. У відповідь на таку неувагу замок відповідає мовчазністю,стоїть собі гордо та велично... Що йому до буденного та суєтного сьогодення?! Він бачив все. Бачив життя в усій його величі та нікчемності. Пережив не одне покоління галичан. Було на його віку різного та вдосталь. Були і розквіт, і занепад... Були набіги та навали чужинців, руйнування... Були реставрації та відновлення… Було й багато чого іншого.
