Субота, 2017-12-16, 10:38 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2017 » Грудень » 4 » Іван Дзюба про Андрія Терпиляка
2:46 PM
Іван Дзюба про Андрія Терпиляка

Здавалося би, звідки відомий письменник з Києва може знати про садівника із Залукви коло Галича? Але виявилося, що знає. У своїй книзі «Спогади і роздуми на фінішній прямій» (2008 р.), він у кількох місцях згадує про Андрія Терпиляка. Як вдалося з’ясувати, Іван Дзюба був одружений із Мартою Ленець, а вона була племінницею Марії Терпиляк. Тобто її мати Ольга і дружина Терпиляка Марія були рідними сестрами. З дому вони були Пеленські і проживали у м. Комарно неподалік Львова.
У їхніх сім’ях, особливо під час свят, про Андрія Терпиляка згадували досить часто. Уважний письменник ці розповіді ретельно зафіксовував у пам’яті (багато йому розповідала мати дружина), а коли прийшов час – записав усе у своїх спогадах. Сподіваємось, вони будуть цікавими для читачів «Галицького слова», зокрема тих, які мешкають у селі Залуква.
«Надзвичайна людина — з сільського хлопця став великим садівником, створив найбільше в Польщі садівництво: і теплярні (оранжереї), і шкілки (розплідники), — і неабияким вченим був… Його помітив А. Шептицький, допоміг податися в науку до Австрії — вчився у послідовників Менделя. Шептицький хотів зробити з нього українського вченого, підтримував, допоміг купити землю в Крилосі й Залукві…
Його заклад був найкращий у всій Польщі, зі всієї Польщі до нього приїздили по саджанці, слали замовлення на щепи… Довгі, великі шкілки овочеві (фруктові), ряди зі щепами різних сортів… яблука карлові — ще їх ніде не було… Ніде не було таких руж: уранці вийдеш, подивишся, як вони, ще в росі, під сонечком грають… їх зрізали і поспішним поїздом відправляли до Варшави… Поляки йому йшли на руку, бо в Польщі другого такого не було… Які там були фольварки (тут: сади)! І все пропало… Може б, і не пропало, якби він жив, — його вже й радянська влада визнала, закликали, запрошували до Москви, хотіли зробити великий радгосп…
А які в Залукві люди цікаві збиралися! Емігрант з Великої України… Його як тільки прийшли, в 39-му, розстріляли: петлюрівець був; і ще один — він уже вмер, в Америці, і Дудар — вони всі були емігранти з Великої України, Андрій їм допомагав… І Короленко — відомий килимар, — коли поляки заборонили йому жити в Косові, коло кордону, — приїхав сюди. Андрій усім давав притулок… Як зберуться за обідом… А які цікаві історії розказували — особливо той, якого розстріляли…
Андрій не був такий, як ото у книжках малюють: поміщик… Ніжної вдачі людина, чесної… Любив усе живе… «Кінь уміє рахувати», — казав про коня, який проходив, до обіду й по обіді, певну кількість рядків — норму, а як погонич вимагав більше, — ставав дибки і ні в яку! «Він чесний, треба це шанувати», — жартував Андрій. Був пес Вовцьо — дуже розумний, любив Андрія і всюди йшов за ним. Але варто було Андрієві сказати: «Вовцю, це далеко» (або ще щось), як він сумно голову опустить і піде додому…
Андрій сам був селянська дитина і сам людям усе робив… Хлоп серед ночі міг прийти, постукати: корова тяжко телиться. І він вставав і йшов, бо розумівся на тому… Працював такий лікар — Шекета, батько того, що тепер у Києві, — так він усіх селян приймав, а платив інколи Андрій… Широкої вдачі людина…
Німецький комендант захотів мати саджанці сортових яблунь. Звернувся до відомого в Галичині садівника Андрія Терпиляка (зятя Пеленського). Привіз довгий список різних сортів яблук та груш і все вимагав, щоб точно дали йому що треба. «Тесть каже Андрієві: «Я йому сам підберу». За півгодини приходить: усе! Андрій здивувався: «Ви йому підібрали за списком?» — «Та де! Що він собі думає? Чи він їстиме яблука з того саду? Дав, що трапилося». Посміялися обоє… Іван Пеленський був з гумором…
У Андрія в Залукві переховувався од німців Михайло Рудницький… Якось зібралися всі восени (1943-го)… А то вже був час, коли Ковпак скрізь був… Уже інтелігенція тікала до Станіславова, до Коломиї… Зібралися всі: що робити, які плани… Таке сумне було зібрання… А Андрій був оптиміст: не треба нікуди рухатись… Послав підводи через ліс — такий хурман був, Харон, і погоничі. Повертаються пішки, з запискою від Ковпака, з печаткою: коні й підводу забрав Ковпак, за конфіскацію буде заплачено… Може, в Андрія була домовленість, і він навмисне вислав обоз через ліс? У всякому разі, ця довідка від Ковпака потім йому дуже допомогла…
Радянська влада зацікавилася його працями, його називали «західноукраїнським Мічуріним» і запросили до Києва. Але дорогою (було дуже тісно) його десь штовхнули, він упав, ударився головою об цементну підлогу, а потім у нього розвинувся параліч — сім літ, до смерті, пролежав нерухомий…
Марія Іванівна і Андрій Терпиляк — це було гідне подружжя. Після смерті чоловіка сама виростила трьох синів. В літах зберегла красу й набула спокійної поважності; в обличчі, манерах, рухах відчувалося природне благородство. Коли в 60-х роках Марія Іванівна була в Києві і ми зайшли до Параджанова, він про Марію Іванівну захоплено сказав: «Вот это… помещица!» В його устах це була найвища оцінка: він мав слабкість до різних виявів аристократизму, його приваблювала людська гідність…»

Іван ДРАБЧУК


Переглядів: 5 | Додав: Dnister


Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії, член НСКУ Андрій Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю
Copyright MyCorp © 2017