950-річчя Тисмениці відзначатиметься на державному рівні — постанову про це 22 березня ухвалила Верховна Рада України. Як тисменицька громада готується до відзначення ювілейної дати свого міста? Про це наш кореспондент розмовляв із міським головою Тисмениці Богданом ДАРЧИНИМ. — Коли ми з Ігорем Зваричем, народним депутатом України, і вже покійним, на превеликий жаль, доктором історичних наук Iгорем Андрухівим стали міркувати над тим, як відзначати 950-річний ювілей Тисмениці і що слід було б зробити для цього, то насамперед зійшлися на думці, що святкувати таку поважну дату неодмінно потрібно, — розповідає Богдан Дарчин. — По-перше, аби самим собі нагадати про те, що живемо в одному з найстаріших міст нашої держави. Згадати і розповісти дітям про тих, хто першим прийшов сюди, засновував поселення давньоруської доби, будував місто. - На які документальні свідчення спираються історики, визначаючи дату заснування Тисмениці? — Найперша письмова згадка про Тисменицю, за визнанням дослідників, міститься в усіх «Шематизмах Львівської вірмено-католицької архідієцезії» і датується 1062 роком. У своїй праці «Dzieje miasta Tysmienicy» (м. Львів, 1938 р.) польський історик Домінік Хіровский, до речі, уродженець Тисмениці, писав, що у цих вірменських літописах містяться документальні відомості про те, що якраз 950 років тому до нашого міста прийшли перші вірменські поселенці. Писемні згадки про Тисменицю знаходимо і в іпатіївському літописі. Найперша з них датована 1143 роком. У 1448-му Тисмениця вже була одним із ключових ремісничо-торговельних міст Галичини, і польський король Казимир IV дарував громаді мардебурзьке право на самоуправління. А якщо досліджувати джерела, то практично кожний часовий пласт з історії міста викликає захоплення і подив. Навіть порівняно недавні. Скажімо, у довоєнні, до Другої світової війни, роки в Тисмениці було п’ять церков. Власні храми мали українці і поляки. Окрасою міста був величний вірменський костел. Тоді вірмен у місті налічувалося десь 1 800. Була єврейська синагога. Вірменська і єврейські громади у Тисмениці мали власні школи, де їхні діти вивчали мову, історію і культуру своїх народів. Або ще такий цікавий штрих: документально підтверджено, що тисменицькі міщани єврейської національності, яких налічувалося загалом 2,4 тисячі, володіли 21 спеціальністю — працювали бляхарами, столярами, шевцями, кушнірами, зубними техніками... - Богдане Степановичу, яким вам бачиться святкове дійство з нагоди ювілею? — Ми вже неодноразово радилися з цього приводу з авторитетними людьми, яких поважають тисменичани, з істориками, краєзнавцями, нашими вчителями, працівниками районного відділу культури і туризму, Народного музею ім. С. Гаврилюка, митцями. На мій погляд, відзначення 950-річчя Тисмениці — це свято, яке маємо створити власними силами. Тому я за те, щоб усе практично, починаючи навіть з написання сценарію, робили люди, фахівці, які нині живуть у Тисмениці. Можливо, у нас це вийде не настільки філігранно, як могли б нам зробити найняті з боку професіонали... Однак, переконаний, свято не відбудеться, а саме 950-річчя міста швидко забудеться, якщо все зведемо до того, щоб прийти на стадіон та подивитися і послухати, як дві чи три години нам хтось співатиме гарних пісень. А ми лишень будемо тим тішитися. Тисменичани повинні стати безпосередніми учасниками святкових дійств. Я вкотре перечитую «Отчий світильник» Романа Федоріва — роман, який наш відомий земляк писав майже десять років, досліджуючи при цьому цілі пласти етнографічної, історичної й археологічної літератури. Перечитую його розповідь про те, як князь Володимир з дружиною їхав з Галича до Тисмениці на лови. У нас є гравюри, на яких зображено сцени княжого полювання і на диких кабанів, і на ведмедів в околицях давнього городища Тисмениці, яке нині продовжують досліджувати археологи. За його стінами вже тоді наші пращури вичиняли шкіри у чинбарях. Як пише Р. Федорів, працювали і вільні люди, і біглі. Впіймані і прикуті ланцюгами до лав, вони вичісували шкури добутих мисливцями диких тварин. Такі ось ключові моменти з майже тисячолітньої історії міста й потрібно було б відтворити під час святкувань. Щоб і самі жителі Тисмениці, і наші гості торкнулися давньої історії нашої громади. За задумом, кожна вулиця й околиця Тисмениці в час святкування мали б стати майданчиками, на яких проходитимуть реконструкції найважливіших подій за всі 950 літ існування Тисмениці. - Окрім цього, чим ще, за задумом, приваблюватиме гостей сценарій свята? — Тисмениця впродовж століть славилася кушнірством. Першу хутрову фабрику, як відомо, було закладено ще в 1891 році. Завдяки праці тритисячного колективу хутрофірми «Тисмениця», а згодом ще й спільного українсько-голландського підприємства «Тикаферлюкс» наше місто було відомим на весь колишній Радянський Союз та у багатьох країнах світу. Тому в перший день святкувань у Тисмениці планується вперше провести фестиваль хутра. Цю ідею подали самі кушніри — фестиваль організовуватиме Спілка кушнірів Тисмениці. Міська рада їх у цьому підтримує. Але, знову ж таки, переконуємо, щоб колекції хутряних виробів демонстрували місцеві діти. Аби батьки змогли перейнятись гордістю за них і поділитись цією радістю з сусідами: «Ой, погляньте, це ж моя донечка на подіумі!» Тоді, вважаю, самі собі та нашим гостям й створимо незабутнє свято. - Тобто, Тисмениця відзначатиме свій ювілей аж два дні. А коли саме? — 24 серпня святкуватимемо День незалежності України. А 25 і 26 серпня — 950-річчя Тисмениці і водночас ще одну значиму для громади дату — 30 років тому Верховна Рада УРСР надала Тисмениці статус міста. До того часу це було селище міського типу. Точніше, Тисмениці повернули статус міста, отриманий у 1449 році разом із мардебурзьким правом... - Богдане Степановичу, згідно з рішенням Верховної Ради України 950-річчя Тисмениці відзначатиметься на державному рівні. Ще раніше відповідну постанову ухвалив Кабінет Міністрів, передбачивши виділити для підготовки міста до ювілею певні кошти. — Це заслуга насамперед голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка. Коли ми почали готуватися до 950-річчя, то, порадившись із депутатами міської ради, членами виконкому й фахівцями, підготували і представили шість різних проектів і підготовки до ювілею, і самого святкування. Щоб абсолютно все зробити, потрібно було б, за нашими розрахунками, близько 22 мільйонів гривень. Ми попросили Михайла Васильовича звернутися за підтримкою до глави уряду Миколи Азарова. З відібраними проектами він поїхав на засідання Кабінету Міністрів. і, як розповідав сам голова облдержадміністрації, йому, попри те, що в країні, безперечно, чимало міст, селищ і сіл, які в нинішньому році справлятимуть круглі дати, таки вдалося переконати прем’єр-міністра України М. Азарова. Переконати тим, що, на відміну від інших, вік у Тисмениці аж надто поважний. М. Вишиванюк просив для Тисмениці по мільйону гривень за кожне століття. Уряд, як відомо, вирішив виділити шість мільйонів. - На що заплановано використати ці кошти? — Всю суму, визначену Кабінетом Міністрів України, ми вже розподілили. Зокрема, два з половиною млн. грн. буде виділено на дитсадок. Проект його реконструкції у нас готовий. Це стара будівля, у якій колись, до 1982 року, був дитсадок. Тепер настав час реанімувати його, бо сьогодні в місті у черзі на вільні місця в дитсадку вже 240 малюків. Через їх відсутність матері вимушені сидіти з дітьми вдома. І хоча нині жителям Тисмениці, на жаль, надзвичайно важко знайти роботу, а безробіття — найбільша проблема в місті, все ж молодим матерям необхідно дати бодай можливість шукати якесь місце праці. Ще три з половиною млн. грн. з коштів, що мають надійти за рішенням уряду, ми вирішили виділити на реконструкцію стадіону. Бо на ньому, власне, й проходитимуть святкування. Решту найнеобхідніших робіт з підготовки міста до 950-річчя намагатимемося виконати власними силами та, дуже на це покладаємося, за фінансової підтримки обласної ради й облдержадміністрації. Я вже мав перемовини з багатьма депутатами обласної ради. Тисмениця, не втомлююся переконувати їх, це як стара мати, що має такий поважний вік. Колись вона всіх, образно кажучи, годувала. Коли працювала хутрофірма «Тисмениця», були прибутки, то Тисмениця дотувала і Галицький, і Рогатинський райони. і, скажемо правду, у радянські часи, «пробиваючи» фінансування і фонди для області чи окремих міст, як-от івано-Франківськ, Калуш, Коломия, Долина, які розвивалися, ніхто не їхав до Києва або до Москви без «сувеніра» з Тисмениці. На жаль, сьогодні місто саме просить допомоги. Ми вже написали з цього приводу листа голові обласної ради Олександрові Сичу, плануємо зустрічі з депутатськими фракціями в обласній раді. - Очевидно, що практичну допомогу громаді міста нададуть і члени оргкомітету з підготовки та відзначення 950-річчя Тисмениці, який очолює міністр культури України Михайло Кулиняк? — Безумовно. Фактично ми вже її отримуємо з боку М. Вишиванюка, який є заступником голови оргкомітету, народних депутатів України Ігоря Зварича і Василя Чуднова, голів райдержадміністрації — Ігоря Овчара і районної ради — Володимира Семеніва, депутатів і обласної та районної, і міської рад, багатьох тисменицьких підприємців, наших вчителів і працівників культури. Окрім М. Кулиняка, до складу оргкомітету входить ще низка чільних урядовців — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Анатолій Близнюк, заступники міністрів економічного розвитку і торгівлі, юстиції і фінансів України. Безперечно, за їхньої активної підтримки, навіть попри те, що на підготовчі роботи залишається вже обмаль часу, можна належно підготуватися до ювілею. А свято, гарний настрій сьогодні, коли у кожного з нас чимало проблем і турбот, переконаний, ой як потрібне. - І останнє: кого Тисмениця запросить на свій 950-літній ювілей? — Сподіваємося, що багато краян і туристів, які в дні святкування 950-річчя Тисмениці перебуватимуть на Прикарпатті, захочуть відвідати наш фестиваль хутра. Безперечно, на ювілей Тисмениці з’їдеться чимало людей, які тут народилися, вчилися, а нині проживають у Києві й інших містах України, в Канаді, США, Росії. Зрозуміло, що ми чекаємо в гості всі райони і міста нашого чарівного краю та неодмінно запросимо міста-побратими Тисмениці — громади м. Бандери зі штату Техас (США) і м. Рацібожа (Польща). Микола ПЕТРИЧУК
|
