Вівторок, 2019-10-22, 2:05 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Травень » 25 » Свято знесення панщини. Чому галицькі селяни і через століття пам’ятали про цісаря Франца-Йосифа?
10:38 AM
Свято знесення панщини. Чому галицькі селяни і через століття пам’ятали про цісаря Франца-Йосифа?
Одним із найвеличніших свят, яке в Галичині урочисто відзначали до середини ХX століття, було свято «Знесення панщини з дня 15 мая 1848 року». В газеті «Діло» за 1892 рік цю подію в Тишківцях було описано мовою оригіналу так: «День 3 (15) мая обходять селяни в Городенківщині кожного року величаво як пам’ятне свято знесення панщини. Сего року можна було цю пам‘ятку обходити ще святковіше, бо вона припала на неділю. Того дня з полудня вибрались до Тишковець, щоби побачити бодай полуднєшну частину празника. Все,  що жило в  селі,  старі і діти, парубки й дівчата, повистроювані (святково одягнені — К. Б.) згромадились довкруги хреста, поставленого на пам’ятку знесення панщини. Хрест стоїть на горбку, на хресті навішано свіжих квітів. Довкола хреста позасідали старші люди та матері з діточками.
Молодші поодалеки забавлялися при музиці танцями. Велике колесо жонатих молодших господарів з жінками, а по них парубки з дівчатами гуляли підскочної коломийки. Забава була весела і прилична. Любо було те глянути.
Того ж дня устроєно і загальні збори в читальні. На збори прибули і запрошені гості з сіл сусідніх: явились також жінки з інтелегенції. На порядку деннім зборів були два відчити: місцевий вчитель п. Б. читав поучаючий відчит про Вітчизну, а опісля одна жінка-селянка читала про виховання дітей... В паузах хор місцевий відспівав кілька удатних пісень. З-поміж гостей добре віддекламував один селянин з Чортівця свій власний стих, досить удатний. Декотрі читальники держали промови, заохочували до науки. Промови їх приймали з одушевленням і на фоні будови дому читального зложили добровільними датками 7 з. р. (золотих ринських. — К. Б.), а на закупно нових книжок до читальні З з. р. Вже з того видно, що Тишківці — громада освічена. По скінченні зборів голова О. К. підніс «многая літа» Є. Вел. цісареві (зібрані відспівали), а тишковецький парох о. Зенон Шухевич запросив усіх зібраних до свого дому, де дожидала їх дуже мила несподіванка. На приходстві один обширний покой застали гості перемінений в салю театральну. На яких 60 кріслах засіли поважні особи, прочі станули за ними. Під проводом і заходом панни О. Ш-вной (Ольги Шухевич) виучені діти селянські мали представити сценічний образок співний «Коза-дереза» композиції М. Лисенка».
Але цим радісним святкуванням 15 травня 1892 року передували сумні й тривожні події. Після того, як Австрія в ХVIII ст. захопила Галичину, становище селян Тишківців майже не змінилося. Вони відробляли панщину, платили домовий чинш, були неписьменні й обмежені в правах. На панському полі їх часто змушували працювати більше, ніж було приписано в інвентарях. Селянин не мав права вільно переходити з місця на місце. В разі втечі його позбавляли ррунту й хати. Наприкінці XVIII ст. цісар Йосиф II ужив низку заходів, щоб полегшити життя селян. Він заборонив поміщикові вимагати від свого підданого більше трьох днів панщини на тиждень, суворо обмежив додаткові повинності на користь землевласника, надав селянинові право обробляти свій наділ, одружуватися без дозволу дідича, скасував панське право першої шлюбної ночі, дозволив підданим переходити на інші наділи, звертатися до суду зі скаргами на свого пана. Галицький селянин став особою з певними правами, зі звичайного предмета особистої власності перетворився на свого роду орендаря, який може передавати свій наділ у спадщину, а його стосунки з землевласником регулюються законом. Багато реформ Йосифа II наштовхнулося на опір шляхти та інші, часом нездоланні перешкоди, позаяк можливості економічного розвитку Галичини були дуже обмежені. На початку XIX ст. Франц I відступив від реформ свого попередника. Багато заходів, спрямованих на поліпшення становища селянства, було скасовано.
Одним із важливих документальних спогадів про часи жахливої панщини є спогади старожила з Тишківців Петра Бабинського 1912 р. н. Подаємо ці записи, зберігаючи мову оригіналу: «Цісарське право наказувало три днї робити панови. Ну а пани буцім того тримали ся, але як? Ось пан наказав за один день виорати ниву, то ррунтовий мав вийти з двома парами волів; та щоби був тріс, то за один день не годен був скінчити ниви. Треба було ще досьвіта і на другий день виходити з плугом, і хлоп дякував Богу, коли до полудня скінчив. Та бувало, що коли хлоп вийшов по полудни свою ниву орати, прилетів атаман: «Збирайтесь боржій, поїдете з паном в дорогу!». Щастє єго було, коли мав дома або молодшого брата або наймита; то вислав єго своїми кіньми в дорогу. Але коли не мав нї коний нї челядини? Тодї мусїв кидати свою ниву та їхати; а коли верне, сам не знав...
Ті, що мали пів ррунту, то є 16 або 12 моррів, то мусіли робити парою коний або волів. Коли була тяжка робота в поли, то спрягали ся два сусіди до одного плуга. Тай плуги тодї були не такі, як тепер. Нераз треба було і по три пари запрягати до плуга. Або бувало, як наказали їхати з набором в осени, в слоту, в болото, а впакували тобі 10 мішків пшеницї... Панщини рахувало ся один день, а треба було гірко набідувати ся що найменше дві доби; ну і розуміє ся, одною парою навіть не гадай вибирати ся в дорогу, бо згинув би разом з худобою...
А прийшли жнива: твоє збіже аж просить ся, щоби єго збирати: та де там, нема коли, треба перше паньске зібрати. Вже досьвіта вганяли панські посіпаки по селї з нагайками та з криком: «Ану, гей на панщину!». і виганяли з хати, не дали навіть нераз вмити ся та Богу помолити ся, а вже не кажу, лижку теплої страви з’їсти...
А що дїило ся з хлопскими жнивами? Тоті відбували ся по ночи, при місяци, а часом в нед’їлю по по-полудни. Рано в неділю годї було, — не для того, що треба було йти до церкви, але для того, що рано треба було іти до двора на обрахунок тай ще годило ся взяти курку або що иншого для пана економа, щоби добре обрахував панщину. Тому то в нед‘їлю церква сьвітила пусткою, бо більша часть села вистоювала з відкритими головами, чи в спеку чи в мороз, перед хатою економа...
В зимі наставала полекша для людей, та не дуже велика. Одні мусїли молотити одну копу два днї, другі їздили в дорогу; баби мусїли до двора прясти, пірє скубати і таке инше. А економи уміли так ладно записували зимову панщину, що все на весну лишило ся богато днів.
1. Хлоп був невільником пана, котрий міг єго або самого осібно або разом з ррунтом продати, заставити або дарувати.
2. Навіть вільний чоловік, коли женив ся з дочкою хлопа, ставав ся невільником.
3. Коли хлоп утїк від лихого пана, а єго злапали, то на єго чолі випікали назвиско пана, щоби кождий знав, до кого хлоп належить.
4. З того виходило, що дїдич був необмеженим паном хлопа-невільника; він єго сам судив і карав, і против єго засуду не було ніякого рекурсу. Пан міг хлопа й забити, і перед ніким за те не відповідав.
5. Аж конституція Австрийська постановила, що ціле карне судівництво над хлопами передає ся городским судам.
6. Для визнаня правди від хлопа уживали пани тортури; се значить, задавали ріжні муки.
7. Статут назначив лише один день панщини; але коли дїдич всилував робити цілий тиждень, то хто єму міг заказати, коли хлопові не вільно було нігде скаржити ся?
8. Статут заказує віддавати хлопські діти на науку до школи, або до ремісника.
9. Дідич міг наказати купувати сіль, селедцї, напитки і т. и. лише у дворі, а продавати кури, яйця, лен, овес і т. и. лише до двора.
10. Хлоп міг мати лише означене число худоби коний, овець, білити лише певну скількість полотна і т. д.»
Праця на полі була дуже тяжка. Базарна ціна на сільськогосподарські продукти була дуже низькою. Продавати свою продукцію селянинові було не вигідно, а товари для сім’ї коштували дуже дорого. Ось погляньте на ці дані.
Вартість товарів, котрі продавали на ярмарку м. Коломиї в 1836 році: центнер пшениці — 6,19 зол. рин., центнер жита — 4,26, центнер ячменю — 2,25, центнер вівса — 1,40, центнер гречки — 2,10, центнер кукурудзи — 1,60, центнер картоплі — 1,89, центнер сіна — 1,37, фунт житнього хліба — 2,20, копа 
(60 штук) яєць — 1,36, фунт волового м’яса — 2,11, літр пива вищого гатунку — 3,37, літр горілки вищого ратунку — 19,33, лікоть тонкого лляного полотна — 9,36, лікоть тонкорунного сукна — 7,8, жіноча шуба вищого ратунку — 327, кілограм вершкового масла — 29,30, кілограм лою — 23,7, чоловічий суконний костюм — 71,9, ліжко металеве (лите) — 148,7, жіночі туфлі (модельні) — 100, чоловічі чоботи — 39,5, бричка художньо оброблена — 428 зол. рин.
Вищенаведені цифри не потребують коментарів. Порівняйте ціну пшениці з літром пива вищого ратунку і все стане зрозуміло. Така торгівля не приносила селянинові прибутків. Отож становище селян було дуже важким. Тому вже протягом 20—30-х років XIX століття хаотично виникали селянські заворушення. Причиною масових виступів селян в 1843—1846 роках була заборона селянам користуватися пасовищами, неужитками та лісами, які австрійська влада визнала власністю поміщиків. Окрім того, ще великий вплив мав і той фактор, що 1844 рік був посушливим і неврожайним. Тому вже в наступному році стихійні бунти охопили всю Галичину — на кілька місяців раніше, ніж це сталося в цілій Австрії.
У 1848 році в зв’язку з революційними подіями, відомими як «весна народів», що охопили більшу частину Європи, настали зміни й у Галичині. Правляча верхівка розуміла: щоб сприяти економічному розвиткові країни, треба скасувати ненависну селянам панщину. Намісник цісаря Франц Стадіон звернувся до Відня з проханням ліквідувати панщину в Галичині, мотивуючи свої міркування тим, що такі дії звели б нанівець польські наміри та завоювали б монархії вдячність українських селян у найкритичніший для неї момент. Переконаний його аргументами, стурбований численними бунтами цісар Фердинанд I підписав 16 квітня (за старим календарем) 1848 року патент «Про знесення всякої роботизни й інших підданських повинностей у Галичині». і уже 22 квітня, якраз на Великдень, патент оголосили народові. Цей указ майже на п‘ять місяців випередив аналогічні укази, що скасували  панщину в усіх частинах імперії. Українські селяни з великим ентузіазмом вітали цісарський маніфест і присягали на вірність Габсбуррам. У церквах правилися урочисті богослужіння. Великдень 1848 року став найщасливішим для галицьких селян святом.
Оголосив цісарський патент про знесення панщини і тишківський парох о. Осип Шухевич. Він радів і святкував разом зі своєю паствою. Сільська церква була заповнена вщерть. Люди падали на коліна і молилися за Божу ласку, славили цісаря Франца-Йосифа I, який щойно зійшов на престол імперії.
Цій події було присвячено спорудження величного дерев’яного хреста в центрі села. На ньому було вирізьблено надпис: «Сіє знаменіє хрестноє во пам‘ять Свободи і знесення панщини з дня 16 мая 1848 року». Під хрестом селяни разом з реєстрами повинностей, батогами та нагаями символічно закопували в землю також пляшку з горілкою. В 1874 році громада села під керівництвом о. Зенона Шухевича встановила на цьому святому місці новий чавунний високої мистецької роботи хрест з надписом: «Пам’ятник Свободи». Його виготовили у Львові. Відтоді щорічно, аж до приходу других совітів, тут правилася Служба Божа. У радянський час влада заборонила ці багатолюдні відправи, а сам хрест по-варварськи знищила.
Але зі скасуванням панщини життя галицьких селян не відразу змінилося на краще. Після оголошення цісарського патенту в Тишківцях з’явилося багато комірників і халупників, тобто людей, які не мали ні ррунту, ні оселі або мали лише хатину з невеликим городом. Незаможний селянин у ті часи жив лишень за гроші, вторговані від продажу сільськогосподарських продуктів і товарів власного виробництва. Його денний заробіток становив 5-6 крейцерів. Заможному разді теж жилося не дуже солодко. В урожайні роки він не мав куди подіти зібране збіжжя. Воно стояло у стогах не молочене по п‘ять і більше років, бо на «хлопське» збіжжя не було попиту. Зате при найменшому неврожаї вибухав голод.
І після скасування панщини селяни ділилися, звичайно, на багатих і бідних, але найбільше в селі було середняків, які мали по чотири-п’ять моррів поля, тримали корову, свиню та іншу дрібну живність. Були такі, що тримали переважно одного коня, а в часи обробітку землі спрягалися з таким самим сусідом, або краще зі свояком, і працювали поперемінно. Тим, у кого не було коней, щоб зорати земельку, доводилось платити готівкою або в кращому разі відробляти натурою. Багаті селяни мали від 10 до 12 моррів поля й, окрім корови та іншої живності, тримали пару коней. На полях селяни вирощували пшеницю, жито, ячмінь, кукурудзу, а ті, які тримали коней, висівали ще й овес. Коноплі вирощували всі — і бідні, й багаті, тому що ця культура потрібна всім. Вона давала харчовий продукт, а також сировину для виготовлення одягу.
Ще одним тягарем, який ліг на плечі селян, був борг за одержані землі. Жителі Тишківців підлягали прямому і непрямому оподаткуванню, включаючи утримання школи, рмінної управи, доріг.
Певний зиск від скасування панщини мали ремісники. Дідичі сусідніх із Тишківцями сіл стали замовляти у них лопати, плуги, сапи, коси, кошики для своїх господарств, позаяк до 1848 р. у панських фільварках не було ніякого реманенту: селяни мусили відробляти повинності зі своїми знаряддями. З появою в окремих категорій міщан та селян грошей пожвавилася торгівля. Ось що записав про події того періоду сучасник: «Народ кинувся до роботи й торгівлі, недавно звільнений від панщини, не боявся роботи, заробляв і торгував, і поправляв щоденно свій добробут. Але тим часом переходили гроші в жидівські руки, бо парубки й дівки, разди і раздині купували все потрібне і багато зайвого у жидів. І жиди піднімали набагато свій добробут, будували доми, наймали поле у людей і сіножаті, позичали під проценти людям гроші».
(Далі буде)
Богдан КУПЧИНСЬКИЙ. Історик, член НCКУ

Переглядів: 347 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019