Вівторок, 2019-10-22, 1:56 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2012 » Травень » 8 » Вшанування імені Михайла Колодзінського
1:03 PM
Вшанування імені Михайла Колодзінського
За пропозицією голови Городенківської районної державної адміністрації Івана Мороза та голови Городенківської районної ради Богдана Кобилянського у районі буде гідно вшановано 110-у річницю від дня народження начальника  штабу Карпатської Січі, уродженця села Поточище Городенківського району Михайла Колодзінського. По домовленості з науковцями Ужгородського національного університету городенківці планують відкрити музей його імені в місцевій загальноосвітній школі. Сьогодні йде активно збір матеріалів, документів, свідчень очевидців.
Вшанування пам’яті Михайла Колодзінського підтверджує те, що жителі району свято шанують своїх героїв, борців за  незалежність  України, і цьому нічого не може завадити.

Довідково:                                       
                                                                                                            Я. Левкун
                               Полковник  Колодзінський  – творець
                       „Української  воєнної  доктрини”  родом  із  Поточища

„Кожний здоровий нарід мусить із почуттям
радісного фаталізму вести боротьбу за все,
що  підшептує   йому  поклик  крові   й  до
чого  тягне  історичне  призначення”                                                                                                 
(М. Колодзінський).

Наш  краянин, який  значну  частину  свого  життя  провів  у підпіллі, знаний  найменше  з  усіх  визначних  діячів  Покутської  землі.
Народився Михайло Колодзінський 26 липня 1902 року у селі Поточищі  Городенківського району  Станіславської області  в  селянській  родині  Франя  Колодзінського  та  Олени  Буджак, за  віросповіданням – римокатолики.  Батькова  лінія  йшла  із  зайшлої  зукраїнізованої  шляхти, материнська –  з  корінних  покутян.  Батько  помер  у 1929 році  від  запалення  легень,  а  мати –  1948 року.  Михайло  мав  старшу  сестру Марію, молодшу – Ганну, що  була  не  одружена  і  пішла  у черниці,  та  Настю,  яка  померла  молодою  1916 року  під  час  воєнної  евакуації.  Все  своє  дитинство  провів  у  рідному  селі, збігав  босоніж  урочища  Баскачка  та Дулів,  пагорби  Товтри, Печіри, Бавки,  словом -  все  чарівне  й  мальовниче  подністров’я  рідного  краю.
Закінчив Коломийську  гімназію.  У 1929  році,   двадцятирічним хлопцем  М. Колодзінський  ще  за два  роки до  її  закінчення став  активним  членом  Української  Визвольної  Організації.  Брав  участь  у  підготовці  збройного  постання  проти польської  окупаційної  влади на Покутті.  У 1924 році, після  складання  матури, на  правничому  факультеті  Львівського університету  Михайло  разом  із своїми товаришами по  підпільній  роботі  бойкотує  польську вищу  школу.  Психології  і  військової  справи навчався  у  старшинській  школі польського  війська, яку закінчив  із  відзнакою.  Стратегію  тактики  революційної  боротьби  навчався    в  українському  молодіжному  націоналістичному  русі,  де   був  одним  із  провідних  членів  Союзу  Української  Націоналістичної  Молоді. Ще  будучи  гімназистом (1922 р.)  Михайло Колодзінський  став членом  підпільної  Української  військової  організації (УВО).  
У лютому 1929 року   Євген  Коновалець  затвердив  М. Колодзінського  військовим  референтом першої  Крайової  Екзекутиви  на  західноукраїнських землях.  З огляду на  майбутні  дії проводив вишкіл  хорватів у Італії. У січні 1932 року  за  прочитану у Львові  для молоді  лекцію „Націоналісти і військове виховання”, був  арештований  польською  поліцією  і  більше  року  просидів  у в’язниці.
Михайла  завжди  вабила  військова  наука  та  військова  справа.  За  словами тих, хто знав  його  близько,  Колодзінський „... був  вояком  за  своєю  суттю,  яка  віддзеркалювалася  навіть  у  поставі  і  ході”.  Вже тоді  приятелі  називали  його  генералом.
У молоді роки  він  став  переконливим  прихильником  збройного  вирішення  українського  питання.  У  чорних  реєстрах  польської таємної  поліції  тоді  з’явилося   його ім’я.  Михайла  неодноразово  арештовували, за  ним  постійно  стежили.  Він  ні  на  день  не  припиняв  роботу  в  рядах  УВО  та  ОУН.  У 30-ті  роки  на деякий  час  залишає  Галичину. 
За  кордоном  викладав воєнні дисципліни на  курсах ОУН,  очолюючи, як комендант,  вишкільний табір.  Він  постійно  підтримував  тісний  зв’язок  з  полковником  Є. Коновальцем.
Однією з граней  таланту  М. Колодзінського  було  вивчення й розвиток  військової  справи. З 1935  по 1937  роки  ним  була  написана  фундаментальна  праця „Українська  військова  доктрина”, яку  широко  вивчала  українська  молодь. У першій  частині  дослідження  подана  історико-політична  характеристика  кордонів  України, в другій  -  окреслено  їх  з  погляду  воєнної  географії, у  третій -  аналізується  стратегія  національно-визвольної  війни.  Автор, зокрема, пише: ”Наша  воєнна  доктрина   має  застосовуватися  до  політичних змагань  України.  У нашій  визвольній  війні  братиме  участь  весь  народ, тому  воєнна  доктрина  має базуватись  на  охопленні  всього  життя  народу”.
Низка робіт, написана  в  наступні  роки – „Залізнична  комунікація в
СРСР”,  „Польське  повстання 1863 року”, „Партизанська  війна”  та  інші  засвідчили  М. Колодзінського  як  одного  з  визначних  теоретиків  військової  науки  Європи.  У  дослідженні „Воєнне  положення  і стратегічне  значення  Закарпаття” (1938 р.)  він  розкривав  особливу  увагу  до  Закарпаття політичних  і  військових  кіл  світу після  підписання радянсько-чехословацького  договору  і підкреслював, що  з  погляду  стратегічного  Закарпаття  має   неоціненне  значення  для  оборони  України:  саме  в  цей  час  йшло  формування  Карпатської України   від  автономії  до  самостійної  держави.
Отож,  були  потрібні  керівні  кадри .  І  Михайло  Колодзінський  один  із  перших  прибув  у Галичину  до  Карпатської  України   і  був  направлений, як  фахівець,  до  військового  штабу  Карпатської  Січі  під псевдонімом  полковника  Гузара. Письменник  Василь  Гренджа-Донський  писав  про  нього: „Хоч  і  ходить у цивільному  одязі, одразу  видно, що  він  вояк...  Його  спокійне,  врівноважене  обличчя  є  ви разом   хороброї  душі;  ті  тверді  рис и  віддзеркалюють  безмежну, непохитну  відвагу”.  
... 1938 рік  був  для  М. Колодзінського  переломним.  Це  був  трагічний  Рубікон  для  всієї  Європи,  переддень  Другої  світової  війни. Тоді  Австрія  та  Чехословаччина  вже  були  окуповані  фашистськими  полчищами.  Загроза  нависла  над  Закарпаттям.  Тут,  на  теренах  „Срібної  землі”  була  сформована  Українська  Народна  Рада -  орган  національного  самоврядування.
За  подіями  на  Закарпатті  пильно  стежили   провідники  ОУН.  У  цей час  полковник  М. Колодзінський   очолював  штаб  Карпатської Січі – молодої  Карпатської України,  його  заступником  був  призначений Роман Шухевич (майбутній Генерал Української Повстанської Армії).
Із  15 березня  1939  року  командування  цілком  перейшло   до  його  рук.  Тоді  ж   німецький  консул  запросив  до  себе  представників  Головної  команди Карпатської  Січі  на  чолі  з  Верховним  Комендантом  Збройних  Сил  Карпатської  України  полковником М. Колодзінським  –  „Гузарем”    і запропонував  негайно  капітулювати.  „У  словнику  українського  націоналіста  немає слова „капітулювати” -  такою  була  відповідь  Колодзінського.  Почалась  боротьба.
У березні 1939 року мадярські  війська  перейшли  кордон  Карпатської України.  Це  був  початок  Другої світової  війни. Полковник Гузар  сформував полк добровольців  Карпатської  Січі  і  виступив  обороняти   столицю  Карпатської  України  Хуст – на Красне  поле.  Карпатська  України  першою  у  Європі  дала  рішучий  бій  агресорові.  У той час, коли  німецькі  війська  без  бою  зайняли  Прагу, примусили  чеський  уряд  капітулювати,  погано  озброєні  січовики, студенти  й  гімназисти  Карпатської  України, Східної Гали чини, Буковини  та  інших  земель  України  заступили  на  Красному  полі  дорогу  загарбникам. Багато  їх  там  загинуло, а  невдовзі  тисячі  були  розстріляні  у  в’язницях  та  концтаборах.
З  Красного  поля  полковник  Гузар  відходив  разом з  Коссаком-Тарнавським  одним  із  останніх, був  важко  поранений. Його  схопили  мадярські  терористи  і 18 березня 1939 року  в  селі  Буштино  над  Тисою,  недалеко  від  Хуста, - розстріляли.
Дійшовши  до  польської  границі,  мадярські  окупанти передали  полякам  колони  полонених  Карпатської Січі, котрих  відвели  по  обидві  сторони   Ворітського  перевалу  уздовж границі  і  18  березня  1939  року  розс стріляли  над  селами  Нова  Ростока, Верб’яж,  між Петросовцею,Жупанами  і  Лазами , - 500-600 січовиків.  Розстріляні  поляками  січовики  були  закопані  у  братській  могилі  на  Ворітському  перевалі  в  кількох  метрах  від  тодішнього  кордону, і на ній  поставлено  дерев’яний хрест.  Розстріли  були  вчинені  також  в  інших  околицях, як встановлено  експертизою, польськими  патронами.
Тепер, на  місці  розстріляних січовиків,  мадярські  екстремісти  домагаються  „права”  поставити   „пам’ятний  знак”  своєї  історії. Громадськість  Закарпаття  звертається  до  владних   структур  з  питанням: чи можна на кістках  розстріляних  січовиків  будувати пам’ятник  вчорашнім окупантам, які  жорстоко задушили  Карпатську  Україну? Спорудження такого  „знака”  мадярам  потрібне  для того, аби  ствердити,  що  кордони  Мадярщини   мають  проходити  по  Бескидах.
Отож 18 березня 1939  рокув  одному  із  запеклих  боїв  з  мадярами,  біля  сіл  Банщиці  та  Великий  Бичків загинув  командувач  Карпатської  Січі  полковник  Михайло  Колодзінський.
Борців  Карпатської  України  часто  порівнювали  з  молодими  українцями  під  Крутами  й   не  спроста  польська  тогочасна  преса захоплювалась:”Мусимо  чесно  сказати,  що  в  обличчі  останніх  подій  маємо  більшу  пошану  до  українців,  ніж  до чехів  і  словаків.  Які  б  там  не  були  і  хто б  там  не  були  оті „січовики”, а все-таки  ті  люди   не  скавуліли ,  не  склали  зброї,  а  билися  в  найтяжчих  політичних  і  стратегічних  умовах”.
Орест  Субтельний  в „Історії  України”  пише:”...Карпатська Січ чинила  відважний,  проте  марний  опір”.  Незважаючи  на  короткий  вік,  уряд  Карпатської  України  мав   вплив,  аналогічний  впливові  українських  урядів  періоду 1917 – 1920 рр.,  й  сприяв   перетворенню  великої  частини  населення  краю,  особливо  молоді,  на  національно  свідомих  українців”.
Президент  Карпатської  України  Августин  Волошин  емігрував  відразу  після її проголошення  і  встиг  ще  залишити свій  помітний  слід  як  у культурному житті, так і в українській справі. Михайло Колодзінський,  він же „Гузар”,  або   ж  „Кум”,  або „Бурун”, обрав  собі  іншу  долю. Вибору  на  той  час  і  не  залишалося.
Михайло, який  захоплювався   Євгеном Коновальцем  і  тяжко  переживав  його  традиційну  для  націоналіста  передчасну  смерть,  за  наказом  Проводу  мандруючи всією  Європою,  від Італії  до  Голландії,  написав  твір  свого  життя  -  „Українську  воєнну  доктрину”.  Завдання, яке  ставив  у  праці  Колодзінський, не  уявляв  собі  до  нього, мабуть, ніхто: ”Наша  революція – це початок  здійснення  історичної  місії  України,  ми  несемо визволення  слабшим  від нас народам Сходу Європи,  за  те приєднуємо  їх до  нашої  системи  свобідних  політичних  союзів  і  силою  тієї  політичної  співпраці  здобуваємо   для України  належне  їй  місце  в  укладі  політичних  сил нової Європи”.За  версією  нашого  великого  романтика і, як назвали його в передмові до  першого  видання праці, Дон-Кіхота  галицького  підпілля,  Україна сама повинна стати  захистом  для  інших  народів.
Про  послідовників  його  ідей  тоді  не  йшлося.  Бо  йшлося  до  великої  другої світової війни.  Та  сьогодні,  за  доби  українського  відродження, мусимо глибше  познайомитися  з  одним  із  найцікавіших, непересічних  наших  краян.  Взяти  собі  за взірець  покутського сина, який, за  книгою  Василя Яшана  „Під  брунатним  чоботом”,  був  глибоко  віруючою  людиною,  не  шукав  дешевої  популярності,  не  любив  пустомельства  і гура-патріотизму, не  любив  лайливих або  простацьких  висловів,  з  особливою  ніжністю, увагою  і  пошаною  ставився  до  жіноцтва  і боготворив  свою маму.  Покутський  син, Михайло  з  Поточиськ,  полковник  Колодзінський.
У  рідному селі  Поточище  26  липня 1998  року  відкрито  пам’ятник  славному  землякові    Крайової  команди  УВО, ОУН,  бойовому  коменданту  організації  народної  оборони  Карпатської Січі: начальнику  штабу, генерал-хорунжому  збройних сил Карпатської України Михайлу Колодзінському. 
До  сьогоднішніх  днів  невідомо,  де  поховано  прах   Михайла  Колодзінського („Гузара”).
На  проведеній  в  Ужгороді  міжнародній  науковій  конференції „Закарпаття у ХХ столітті: розвиток  і  перспективи  у  політиці, економіці  і  культурі”  визнано   недопустимим  встановлення  мадярського „знака”  на  Ворітському  перевалі і стверджена необхідність побудувати там український  військовий  меморіал.   Безперечно, необхідно  також  встановити  пам’ятну  стелу в селі  Буштино, де  був  розстріляний  Михайло  Колодзінський – Гузар.  Це  наш  святий  обов’язок  -  галичан  і  закарпатців.

Переглядів: 462 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019