Багатосніжна лютнева студінь 1950 року скувала братишівські пагорби, але на подвір’ї Івана Головатого було гаряче: галас, плач, лемент... Велика родина Гринишиних прийшла попрощатися з Головатими, яких чекала депортація на спецпоселення до Сибіру. Добре закутавши і вмостивши на санях семирічного Михайлика поруч зі старшими сестрами Марією, Ганною та братом Василем, вмиваючись сльозами, обезсилена тривогою і безнадією Параска Головата у розпачі просила: «Ти, Ганнусю, бери мисник з тарелями та горшками, а ти, Настуню, забирай скриню з сердаками та всім добром, може, пригодяться. А ви, сусідоньки мої, беріть кому що потрібно, бо я не знаю, чи звідти вернусь. Не треба нам з Іваном уже ні коней, ні плугів, ні борін, не треба нам нічого...».

На щастя, в історії нашого міста було не так багато природних катастроф, але всі вони надовго закарбувалися в людській пам'яті. Причини стихійних лих були різні – повені, підземні поштовхи, примхи погоди й навіть… метелики.
В 1897 р. на Станиславівщині було дуже дощове літо. Одного спекотного червневого дня погодні примхи перетворили Станиславів на Венецію. Після сонячного полудня небо вкрили чорні хмари, зірвалася буря й вулиці міста залили потоки сильної зливи. Рідкісне фото Станиславова після бурі демонструє нам вулицю Собєського (тепер вул. Січових Стрільців). Кінні екіпажі насилу пересуваються, а приблизний рівень води можна визначити, подивившись на пана зліва. Його штани високо закочені, а вода сягає литок.

Ще два пам'ятники з'являться в Івано-Франківську. Про це йшлося на ранковій оперативній нараді у міського голови, інформує Фіртка.