Є пам`ятки архітектури, які вражають своєю глибинністю віків, які просто є невід`ємною часткою нашого життя, нашого народу. Таким духовним скарбом для селян смт. Битків завжди є капличка, з якої починалась історія рідного краю, починалось велике майбутнє, й ті хрести біля неї, що тримають, мов Ангел, небеса над Україною. Адже тільки у ній, капличці, з поколінь у покоління народжується молитва… І той, хто пізнавав ціну її, знав, чого потрібно в житті. Коли зупиняю свій внутрішній погляд на містичному переході у ту епоху, де рідко було затишно, де наші предки власними силами будували мости світла й спасіння для прийдешніх поколінь, щораз душа трепетно тріпоче й прагне відтворити містерію цієї дивної переправи. Це найдавніша капличка в нашому селищі. Це та основа, з якої починається духовний світ кожного селянина із гірського Биткова. Згадаймо її історію, котра нікого не залишає байдужим, котра в усі часи славиться центром цілого космосу, що присутній у ній і в тих хрестах. Комуністична безбожницька влада завжди вороже ставилася до релігії. Церква постійно зазнавала різних обмежень і гонінь. Особливо посилився тиск на церкву в 60-их роках, коли партійні лідери СРСР проголосили курс на «побудову комунізму». Під приводом боротьби з релігійною атрибутикою явно чи таємно руйнували каплиці і придорожні хрести, окремі з яких мали й архітектурну чи історичну цінність. Нищились навіть хрести-пам`ятники, встановлені на відзначення скасування панщини у Галичині у 1848 р. Так само й каплички. Битківчани у різні часи на честь тієї чи іншої пам`ятної події офірували Господу хрести, які ставили біля дороги, споруджували каплички, які були запорукою добра й спокою. Про деякі з цих духовних надбань до наших днів збереглися цікаві розповіді. В одному з переказів оповідається, що більше ста років тому в селі жив заможний господар Семен Зеленчук. Велась у ґаздівстві худоба, щедро родили ниви. Але не було щастя в хаті, бо помирали діти. Щиро молилися до Господа, наймали Служби Божі, вдавалися до ворожбитів, але все марно. Поховали вже 14 немовлят. Тоді хтось порадив їм збудували на родинному грунті капличку й поставити 9 хрестів. Так і зробили. Розповідають, що будував капличку незрячий майстер. Бог змилосердився і подарував Зеленчукам двох діток, потомки яких живуть понині й змогли вберегти від знищення родинні святині. У селі також встановили кілька хрестів-фігур із зображенням розп`яття Христа й Апостолів. Біля них зупинялись похоронні процесії, і священик читав Євангеліє. Капличка й деякі хрести збереглися до наших днів. На одному із хрестів вдалося віднайти вирізьблену дату – 1906 рік. У часи войовничого атеїзму хрестам і капличці загрожувало знищення. Щоб уберегти від наруги, битківчани перенесли їх, так само як і капличку, у безпечні місця – подалі від злих очей. Так вчинили Михайло Томуняк та Іван Ломпас, перенісши хрести на своє подвір`я, де вони стоять і донині. Пройти повз капличку й цих хрестів у селі просто неможливо. Якась таємнича сила кожного притягає до неї, змушує запалити там свою свічу, щоб палахкотіла на небокраї долі, і помолитись до Бога. Які безцінні блага, які широти, які горизонти й простори відкриває нам молитва. Це найцінніший скарб життя, бо в його основу поставлена любов Самого Бога. Оглядаєшся назад – і стає соромно, стає страшно, що ти колись жив без цього благодатного внутрішнього вогню, що ти міряв життя сухою мізерією, яку люди приймають за щастя. Стоїть і нині каплиця край села, наче запалена свіча – відкрита небесам, Богові й людям. Маємо залишатися повсякчас відданими Богові. Згадаймо, як тисячу днів і тисячу ночей серед дрімучих лісів, в холод і спеку, в дощі і грози, сніговії і буревії незмінно стояв колінноприклонно праведний Серафим на камені й, вознісши руки до неба, молився. Воістину, як тебе не любити, святий отче Серафиме, як не прихилити перед тобою серце й коліна, не просити твоїх молитв для мудрості й спасіння? Це ж тільки подумати: незмінно, денно й нічно, на колінах, на камені, з піднятими руками смиренно й покірно… Усвідомити молитовний подвиг святого Серафима навіть не кожен здатний. Бо нам інколи важко хвильку постояти на колінах. Запалюю вогонь серця свого у цій рідній капличці. Тоненька жовта воскова свіча… Скільки сили у тобі, вогнику, скільки світла… З тобою ми народжуємося у Христі, з тобою ідемо по житті, перепалюючи на чистому аркуші паперу перешкоди, тугу й сльози, з тобою, вогнику, умираємо, бо ти стаєш тим останнім маяком зорі для душі, яка освітлює дорогу до Отця нашого. Гори й не згасай у капличці й у мені, теплий очищаючий вогнику, вічно. Впізнай мене, Спасителю, по сердечному горінню. …Поки ще живемо на землі, ще відчуваємо в собі той спалах сонця, що зігріває, якщо хочеш належати до Божого променя – ти мусиш відвідати цю стареньку каплицю й хрести у Биткові, яким понад сто років, відчути подих сивої давнини, почути молитву наших пращурів. Вони в усі часи захищали ці духовні обереги від злих людей. І нехай мільйони йдуть своєю широкою дорогою до цієї каплички – твій шлях, людино, нічий. Ти неповторна й не можеш ні повторити, ні вступити в слід того, хто йде попереду. Іди розумно. Іди виважено. І долю свою пиши совістю. Нехай мільйони людей йдуть своєю дорогою. А ти йди своєю! Спробуй пізнати закон істинного щастя в молитві. Дмитро РУДЕЙЧУК, випускник Битківської ЗОШ І-ІІІ ст. |
