Серед дослідників давнього Галича було чимало представників різних народів та етносів. До чисельної плеяди галичан, які чи найбільше прислужилися до висвітлення подій власної історії, додано відомі прізвища українських, російських, польських, австрійських істориків, праці яких зробили значний внесок у пізнання історії Галичини та Галича зокрема, серед яких є одне вірменське прізвище і саме про цього історика та археолога піде мова нижче. Усі, хто трохи ширше обізнаний із дослідженнями галицької археології та іменами дослідників Галича, безумовно здогадались, що йтиметься у нашій розповіді про Олега Іоаннесяна. Він народився 1 квітня 1951 року у місті Талліні (Естонія). У 1973 році закінчив Санкт-Петербурзький державний університет за спеціальністю «Історія мистецтва». Поступив у аспірантуру Державного Ермітажу , яку закінчив у 1982 році. В тому ж році О.Іоаннесян захистив наукову дисертацію, присвячену галицькому зодчеству ХІІ –ХІІІ століть, став кандидатом історичних наук. Тоді ж проявилося ще одне захоплення ученого – археологія. Він керував Архітектурно-археологічною експедицією Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР і Державного Ермітажу. У своїй дослідницькій праці часто виїжджав на Україну, розкопував фундаменти давніх церков Києва, Чернігова, Володимира-Волинського та інших міст. У роки так званої перебудови О. Іоаннесян досліджував залишки давніх галицьких храмів на землях усіх трьох областей Галичини. У 1987-1988 роках він проводив розкопки і в Галичі. За результатами його наукових досліджень були написані статті «Про ранній етап розвитку галицького зодчества», «Основні етапи галицького зодчества», «Дерев’яні храми до монгольської Русі», «Церква Спаса у Галичі» –пам’ятка першої половини ХІІ століття», «Про один епізод візантійсько-угорсько-галицьких відносин у другій половині ХІІ с.», «Галицька традиція в зодчестві північно-східної Русі ХІІ ст..» та інші. Також з-під пера вченого вийшла грунтовна праця «Зодчество Давньої Русі від Десятинної церкви до монгольської навали» (Київ, 1996). Варто відзначити, що саме О. Іоаннесян одним із перших заговорив у наукових колах про галицьку архітектурну школу. Він зауважив, що якщо спочатку галицькі майстри зводили церковні споруди без декору, то за часів правління Ярослава Осмомисла на наших теренах розгорнулося потужне будівництво білокам’яних храмів із застосуванням різьбленої декорації та скульптурних і орнаментальних елементів. Ще дослідник зробив порівняльний аналіз галицьких храмів із тими, які були зведені пізніше у Північно-Східній Русі. Він прийшов до висновку, що багато храмів у Переяславі-Залеському, Ярославлі, Юр’єві-Польському, Суздалі були споруджені галицькими майстрами. Проте, як твердить історик, князь Юрій Довгорукий запросив із Галича не тільки майстрів-будівельників. На північ із наших земель переселялись цілі гарнізони, які, оселяючись там, несли із собою і традиції спорудження міст та елементи побуту, зокрема кераміки. Зараз Олег Іоаннесян працює завідувачем сектору археології Державного Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Він є одним із провідних спеціалістів науково-методичної Ради з охорони культурної спадщини, а також дійсним членом міжнародної організації ІКОМОС (Міжнародна рада з охорони пам’яток та історичних місць). Учений активно займається експертною діяльністю в сфері охорони об’єктів старовини Росії, України та Білорусі. О.Іоаннесян – автор понад 200 наукових робіт з питань історії, методики вивчення, реставрації та охорони пам’яток історії та культури. Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ |
