Цьогоріч серед важливих історичних подій для Галича було відзначення 650-річчя з часу надання місту Магдебурзького права, яке воно отримало у 1367 році. Проте це не єдина дата, на якій сходяться історики. Адже у підготовці до написання цієї статті ми зустрічали і більш ранні дати як 1337 чи 1351 рр. і трохи пізніші, до прикладу - 1374 р. чи навіть 1437р. Це усе засвідчує, що історія нового Галича, який постав над Дністром як і в цілому історія Галичини ХІV – ХVІ століть вивчена недостатньо.
Галич, центр якого тоді перемістився із Крилоської гори до пристані над головною галицькою рікою став центром Галицької землі у складі Руського воєводства. Зрозуміло, що коли Магдебурзьке право отримували значно менші чи менш важливі у політичному чи економічному плані поселення, то Галич тоді не міг бути обділений увагою. Тому ми допускаємо, що Галич уже із середини ХІV століття міг організувати своє життя на німецькому праві, яке стало формою самоврядування міської верхівки.
У Галицько-Волинському князівстві таким правом з 1339 року користувався Сянок, якому таке право надав останній галицький князь Болеслав-Юрій ІІ, протегувавши німецьким колоністам. Захопивши Галичину, Казимир III відкриває дорогу широкому напливу німецьких колоністів і пропагує розповсюдження німецького права в цих землях. У текстах маґдебурзьких грамот окреслювалися різні сторони міського життя. Грамоти на використання магдебурзького права отримали Тичин і Судова Вишня (1368), ним послуговувались Перемишль ще до 1353 р., Галич, Переворськ та Ярослав трохи раніше. У 1356 році польській король урочисто підтвердив Магдебурзьке право Львову, де воно існувало серед німецьких поселенців ще з часів князя Льва Даниловича.
У XIV столітті Галичем по черзі володіють Потоцькі, литовські князі, угорський король Людовік Анжуйський аж поки місто не увійшло до Речі Посполитої зусиллями короля Ягайла у 1387 році, попередньо отримавши Магдебурзьке право. Більшість дослідників сходяться на даті - 1367 рік.
Що давало Галичу Магдебурзьке право? Це був новий тип міського самоуправління. Місто отримало самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо розвитку ремесел і торгівлі та майже повне звільнення від феодальних повинностей. В місті також установлювався порядок обрання міської влади, її функції, правила судочинства й оподаткування. Право регулювало питання опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів.
Крім цього визначалась діяльність купецьких об’єднань, ремісничих цехів, упорядковувалась торгівля тощо. Місто звільнилося від усіх повинностей на користь держави та пана окрім військової. Міста повинні були виставляти воїнів до армії, утримувати їх у місті та постої, надавати їм харчування та ін.
Галич, який отримав магдебурзьке право, стояв на Золотому або Волоському торговому шляху. Тому тут було дозволено збудувати гостинний двір для іноземних купців. Місто платило мито у державну скарбницю (магістрат розподіляв його на всіх міщан). Міщани міста стали теж привілейованим соціальним прошарком. Не дивлячись на те, що ряд міст і містечок одержали не повне магдебурзьке право, а деякі елементи самоврядування, з наданням міщанам юридичних гарантій приватної власності створено сприятливі умови для господарського розвитку міста і суспільного ладу.
Як відомо, на місті ж сучасного Галича, як було сказано вище, знаходилася пристань та невелике торгово-ремісниче поселення. Саме над ним, на високому пагорбі над Дністром розпочалося спорудження замку – головної твердині Галицького староства. Він зводився на місці укріплення Х-ХІІ – сторіч, точніше замку боярина Судислава Бернатовича. Додамо, що саме Магдебурзьке право давало дозвіл на спорудження замку, де розмістилися адміністрація галицького староства та воєнний польський гарнізон. Замок у Галичі відвідували королі і цісарі. Його кілька разів перебудовували. До наших днів частково збереглися п’ятигранна вежа (зараз відновлена) і стіни з бійницями, які споруджувались із вапняку і цегли. Місцями видно сліди поспішних ремонтів, закладені цеглою бійниці, а також входи до підвалів.
Також міста, що мали один з варіантів Магдебурзького права отримували право на ратушу з годинником, крамниці, суспільні бані (лазні посполиті), шинки (суспільні кухні), право складу, за яким купці з інших міст повинні були продавати свій товар лише оптом. Ратуші (пізніше маґістрати) європейських міст розташовувалися на центральній площі або неподалік від неї. Будинок ратуші внизу мав відкриті аркові галереї; у них, а також у спеціальних торговельних приміщеннях йшла торгівля.
Будинок магістрату (ратуша) у м. Галичі був дерев’янним. Він стояв на площі Ринок і в основі був хрестоподібний. Це дало деяким дослідникам можливість висунути гіпотезу, що тут стояла колись давня церква, або конвент (будинок монастиря). За кілька століть споруда перебудовувалася і дожила до початку ХХ століття. Це був досить великий будинок, мав оглядову вежу. На жаль, дана будівля не збереглася, оскільки згоріла під час обстрілу міста російськими військами в 1916 р., і згодом була розібрана польською владою у 1921 р.
Зараз тільки в геральдичній композиції великого герба Галича зображено вежу, як символ надання місту магдебурзького права. Цього року планувались певні заходи на відзначення ювілею магдебурзького права, але через брак коштів заплановано не зроблено. Зокрема не встановлено пам’ятного знака з цієї нагоди. Тільки улітку відбулося спецпогашення конверта і марки, присвячених наданню місту Магдебурзького права. Можливо, до наступного ювілею у Галичі буде зроблено щось більше.

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»