Цієї осені ми відзначаємо подвійний ювілей видатної української співачки Соломії Крушельницької – 140 років від дня народження (23 вересня) та 60 років її світлої пам’яті (16 листопада). Здобувши світову славу, підкоривши людські серця своїм великим талантом, Соломія за кожної нагоди поверталася в Україну, де не тільки брала участь в концертах чи святах, а й просто відпочивала серед рідних і близьких людей. Концертні турне співачки декілька разів пролягали й через більші та менші міста Станиславівщини. З друкованих матеріалів про Соломію Крушельницьку відомо, що у самому Станиславові вона побувала двічі: на початку своєї славної кар’єри – влітку 1898 року, та у зрілий період творчості, коли вже залишила оперну сцену і присвятила себе виключно концертній діяльності – восени 1928 року. Про перший концерт довідуємося зі свідчень сестри Соломії Олени Охримович, яка тривалий час супроводжувала співачку у всіх її поїздках. Про другий маємо невеликий анонс у газеті «Діло» від 6 вересня 1928 р., в якому сказано: «Подальші концерти Сальомеї Крушельницької. З кругів компетентних ми довідуємося, що по львівських концертах відбудуться з черги дальші концерти нашої артистки – дня 15 в Станиславові, а дня 16 ц. м. в Коломиї. Дату концерту в Перемишлі подається пізнійше». Рецензії на станиславівський концерт ми в старій пресі не знайшли, та уяву про нього маємо завдяки двом цікавим спогадам його очевидців. Вони разом зі спомином Олени Охримович були опубліковані у двотомному виданні про велику співачку, яке вийшло в 1978-1979 роках (упорядник – М.Головащенко – музикознавець і журналіст, початок професійного музичного шляху якого також пов’язаний із Станіславом). Перший спогад належить відомій драматичній артистці і співачці Лесі Кривицькій, другий – композитору Анатолію Кос-Анатольському, який у 1928 році був учнем Станиславівської гімназії. Обидва автори відгукуються про Соломію Амвросіївну не лише як про прекрасну й недосяжну володарку сцени, але й як про чуйну, доброзичливу людину, дуже просту у спілкуванні, сповнену тепла й сердечної уваги до співрозмовника. Вшановуючи ім’я Соломії Крушельницької, пропонуємо вам кілька фрагментів зі спогаду Л. Кривицької «Зоріє образ Соломії», написаного 1973 року. До речі, з нього видно, що виступ співачки зовсім не був приурочений до офіційного відкриття Театру ім.І.Тобілевича, як це подається в деяких джерелах, а відбувся в межах звичайного (і водночас надзвичайного для слухачів) концертного турне. Зустріч із Соломією Крушельницькою була в тодішньому моєму мандрівному житті подією надзвичайною і незабутньою. […] Ми їздили від міста до міста, від села до села. Наша мандрівна трупа називалася «Український театр імені Івана Тобілевича». Десь у 1928 році ми перебували в невеликому містечку Ямниці під Станіславом (тепер Івано-Франківськ). Грали в якомусь невеликому театральному приміщенні, мешкали у звичайних добрих людей, що радісно і щиро виявляли нам свою гостинність, тішилися своїми щоденними акторськими радощами, котрі дарували нам глядачі. Аж раптом уся трупа заметушилася, наче в якійсь круговерті: днями в Станіславі має виступати з концертом наша гордість і слава, наша світова зірка Соломія Крушельницька! Ну, звісно, тут між нами пішли нескінченні розмови: хто що чув, хто читав. Петербург, Варшава, Мілан, Париж, Відень, Рим – всі великі міста Європи, де виступала Крушельницька, не сходили з наших вуст. Були й серед нас щасливці, котрі вже знали славетну співачку особисто. Усім хотілося за всяку ціну скористатися з нагоди, що Соломія Крушельницька виступатиме в Станіславі, і побувати на її концерті. Директором нашого театру був Йосип Стадник, людина всебічно розвинена, висококультурна і прогресивна. І хоч на його плечах лежав тягар відповідальності за матеріальне становище нашого театру, він як митець і патріот у день виступу Соломії Крушельницької в Станіславі видав таке розпорядження, від якого в кожного з нас на радощах затріпотіло серце: «Вистава відміняється. Хто бажає послухати Соломію Крушельницьку, прошу вранці зібратися коло мого помешкання. Фіру і добру пару коней, щоб добратися до Станіслава, маємо з ласки місцевого громадянства». Нам не треба було два рази казати. Ніколи не забуду, яка це була для мене радість! У числі нашого товариства їхав Йосип Стадник, його дружина Софія Стадникова та Іван Рубчак. Щасливі, ми не звертали уваги ні на вибоїсту дорогу, ні на їдкий осінній вітер. Приїхали перед самим початком концерту. У касі, зрозуміло, – жодного квитка. На всі наші благання адміністрація виявила цілковиту байдужість, невблаганність. Доведені майже до розпачу, ми вирішили вдатися до самої Крушельницької за допомогою. Але пройти до неї за куліси було нелегко. Вона була оточена суворою і неприступною адміністрацією, яка навіть не приховувала своєї ворожості до українських артистів. Імпресаріо, який привіз Крушельницьку до Станіслава і взагалі завідував усіма її гастролями в Польщі, оточив її такою опікою, що вона була наче в неволі. Весь розпорядок денний – репетиції, харчування, відпочинок – кожен крок її був передбачений у розписі, і наглядачі за режимом не допускали ніяких відхилень, щоб артистка, бува, не втратила працездатності через простуду, недодержання дієти тощо. Імпресаріо дбав про артистку, звичайно, маючи на увазі свої прибутки… Ми вирішили, що неприступну сувору адміністраторську стіну зможе пробити тільки наш незрівнянний гуморист Рубцьо, як ми з любов’ю називали у своєму акторському колі Івана Рубчака. І дійсно, не помилилися. Рубчак був наділений таким соковитим природним гумором, виявив таку життєву кмітливість та іскристу дотепність, що лід адміністративної суворості розтанув і нам було дозволено завітати до гримувальні Соломії Крушельницької. Першим увійшов Рубцьо. Він і виголосив вітальну промову: «Земний уклін великій артистці від маленьких непомітних служок Мельпомени! Ми прийшли до вас, як до своєї королеви, що гордо проходить із українською піснею на вустах по всій Європі. Прийшли, щоби вклонитися вам, віддати шану, висловити свою любов, свою закоханість вашим чарівним, чудодійним талантом…» Рубцьо говорив, розсипаючи іскри із своїх завжди усміхнених очей, непомітно переходячи від вишукано укладених речень до улюбленої манери пересипати свою мову дотепами. Я заніміла від хвилювання, стала за широкими плечима Рубця і тремтіла, ніби від цього, що тут відбувається, залежало все моє життя. Крушельницька вразила мене насамперед якоюсь особливою одухотвореною красою свого обличчя. У неї була справжня артистична постава. І як через якусь мить виявилося, вона до того ж була надзвичайно привітною, щирою людиною. Прийняла нас, як своїх братів і сестер. Відразу ж попросила адміністратора пустити нас усіх на концерт. «Нічого не годен вдіяти, пані Крушельницька, - відповів той. – Зала переповнена, хоч умри, а місць нема». «Я пана дуже прошу. Прошу це зробити для моїх краян, на яких мені більше важить, ніж пан може собі уявити», - наполягала співачка. «Але шкода балакання, пані Крушельницька! Ні, ні й ні!» «Як знаєте. Але я можу зірвати концерт», - якось тихо, але дуже твердо й переконливо промовила Соломія Амвросіївна. Через кілька хвилин місця для нас знайшлися, хоч зал справді був переповнений. Крушельницька запросила нас зайти до неї після концерту за куліси. Радості моїй не було меж. Я ні слова не могла сказати, тільки захоплено дивилася на велику артистку і в душі дякувала їй за таку добросердечну привітність. Соломія Крушельницька співала багатьма мовами арії з різних опер. Своїм голосом, своєю виконавською майстерністю вона полонила весь зал. Не берусь переповідати вражень від її співу, таке дозволено робити, на мою думку, справжнім знавцям, бо інакше ці прекрасні, ці незгладні враження можуть побліднути у невправних описах. Майже кожен концертний номер Крушельницькій доводилося виконувати на «біс» під зливу оплесків. В кінці публіка шаленіла від захоплення і не давала артистці піти зі сцени. Далі вона вийшла сама, сама сіла за фортепіано і під власний акомпанемент почала співати українських народних пісень у своїй обробці. Незабутнє враження справили, зокрема, пісні Лемківщини. Після концерту Соломія Крушельницька, незважаючи на велику втому і нагадування про режим, все-таки приділила нам досить багато часу. Вона дуже цікавилася українським театральним життям і, видно, знала багато. Тепло й душевно відзивалася про нашу працю, розпитувала про те, що ставимо, де граємо, як живемо… […] «Життя і діяльність артистів українського демократичного театру в сучасних умовах – подвижництво, і я бажаю вам сили, здоров’я і твердості духу в подоланні всіх труднощів. Бажаю вам кращої долі і насамперед – жаданої, вимріяної волі», - сказала на прощання Соломія Крушельницька. Слова великої співачки ще довго бриніли в наших серцях, коли ми поверталися назад, щоб продовжувати свою щоденну працю, працю акторів українського мандрівного театру […]. Підготувала Галина МАКСИМ’ЮК, музикознавець |
