Вівторок, 19.03.2024, 04:18:59

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Січень » 26 » Місто крізь призму історії і сьогодення
20:39:44
Місто крізь призму історії і сьогодення

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього», – говорить народна мудрість. І це справді так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Цю засаду сповна сповідує у своєму житті і творчості відомий прикарпатський краєзнавець і письменник-публіцист Василь Романюк. Це підтверджує і нова його книга, яка побачила світ в івано-франківському видавництві «Симфонія форте» і якою він завершує свою трилогію «Місто між двома Бистрицями». У ній читач знайде цікаві відомості про історію формування й утвердження в Галичині, зокрема і на Прикарпатті, в тодішньому Станиславові, української суспільної думки, визначальної для багатьох поколінь українців ідеї звільнення з-під ярма чужинських окупаційних режимів і проголошення своєї національної держави. Створенню ж таких українських громадських інституцій, як «Просвіта», «Сокіл», «Січ», «Пласт», передувала духовна, культурно-освітня, видавнича і творча діяльність членів «Руської трійці» – Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, а також їхніх товаришів, однодумців, послідовників, що були тією чи іншою мірою причетні до цього патріотичного угруповання. Йому автор присвячує перший розділ своєї книжки.

Нині пам’ять діячів «Руської трійці» шанують як у Галичині, так і в усій Україні – називають їхніми іменами вулиці міст і сіл, встановлюють їм меморіальні дошки й пам’ятники, відкривають музеї… У 1990 році рада Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури заснувала премію, названу іменем Івана Вагилевича – нашого земляка, уродженця Рожнятівщини, яку щороку присуджує тим пам’яткоохоронцям та краєзнавцям, чий особистий внесок у справу вивчення, збереження й популяризації історико-культурної спадщини Прикарпаття особливо вагомий. Зазначимо, що серед 67 дотеперішніх лауреатів цієї премії 42 – з м. Івано-Франківська, відзначили нею у 2006 році й Василя Романюка. До речі, нова його книга вийшла за фінансового сприяння так само лауреата обласної премії ім. І. Вагилевича – мецената Олега Лисака.

«Історія населеного пункту – як людська біографія, але із суттєвою різницею: у своє минуле людина може повернутися лише подумки, а місто, хоча живе переважно сьогоденням, якоюсь своєю частиною залишається в минулому». Як не погодитися з цим твердженням В. Романюка, зі зверненим до кожного з нас, де би ми не жили, його закликом глибоко усвідомити й відстежувати безперервну тяглість історії рідного міста чи села, свою закоріненість в неї, зумовленість суспільного поступу причинно-наслідковими зв’язками між, здавалося б, віддаленими в часі подіями? Такий творчий підхід автора – не просто краєзнавця, а й літератора – до написання книги допомагає увиразнити, оживити виклад змісту тих подій, вийти за рамки тривіального їх фіксування, засвідчує доцільність умілого використання у краєзнавчому виданні і публіцистичних прийомів письма.

Минувшина колишнього Станиславова, а нині Івано-Франківська – це історія розвитку в місті суспільної думки, духовності, культури, коли шляхом різних нашарувань творився той неповторний феномен, який ми нині називаємо галицьким менталітетом. Історію адміністративного центру Прикарпаття автор книги розкриває, досліджуючи архівні документи й ознайомлюючи нас з окремими із них і, звичайно, викладаючи на її сторінках біографії відомих людей старої Галичини, котрі жили в місті між двома Бистрицями. При цьому він послуговується відомостями про цих людей і цілі українські родини Станиславова, почерпнутими з метрикальних книг, зі спогадів старожилів нашого обласного центру. Від них при зустрічах В. Романюк чув оповіді про значущі події та епізоди з історії міста, свідками яких були вони самі, та перекази, що передавалися з покоління в покоління. У виданні вміщено також багато світлин, у т. ч. родинних, як з давніх, так і з наших часів.

Скажімо, автор книги записав спогади літньої жінки Мирослави Литвинович-Радловської, колишньої вихованки Українського Педагогічного Товариства (УПТ) «Рідна школа», активної пластунки (псевдонім Ромашка). Мама пані Мирослави Стефанія Литвинович зі Стефановичів зберігала як дорогу реліквію поштівку з видом Буркута й автографами Лесі Українки, Івана Франка та інших визначних діячів (на звороті поштівки – підписи 21 особи), котрі на той час відпочивали тут у приватному санаторії. Іван Франко познайомився з бабусею Мирослави Ольгою Стефанович і присвятив їй свій вірш «Ользі С.», що увійшов до циклу «Буркутські станси»… У 1898 р. портрет Ольги Стефанович намалював художник І. Труш.

Варто зазначити, що родина Стефановичів-Литвиновичів активно підтримувала жіночий рух у Галичині, діяльно працювала в «Союзі українок». 1934-го на Першому українському жіночому конгресі в Станиславові вони демонстрували український народний одяг, конопляну і лляну пряжу, килими та вишивки власної роботи. Представниці цієї родини вдягли жіночі сорочки, вишиті квітковим візерунком. Поверх сорочок мали запаски двох видів – з одного або двох шматків тканини.

А житель Івано-Франківська Ігор Кисілевський прийняв як естафету від своїх рідних і ретельно зберігає чотириметровий паперовий сувій – свій родовід починаючи від прапрапрадіда о. Григорія Кисілевського (1724-1796), у якому налічується всього понад півсотні священичих родин. Упродовж віків родина Кисілевських переплела свої долі з не менш славними і шляхетними галицькими родинами Цегельських, Шухевичів, Глібовицьких, Стернюків, Руденських, Бурачинських, Сембратовичів, Величківських, Крушельницьких, Левицьких, Левинських та інших, які прислужилися розвою духовності, культури і національної свідомості галицьких та буковинських українців. Кисілевські дали для Галичини і світу не одне покоління священиків, учених, лікарів, громадських і культурних діячів. Серед тих галичан-героїв, які стояли біля витоків Української держави, вболівали за її становлення, проливали кров у боях за неї, був і батько Ігоря – полковий лікар УСС-УГА, хорунжий Богдан Кисілевський. Про нього теж розповідає краєзнавець і письменник Василь Романюк у третій книзі своєї трилогії «Місто між двома Бистрицями».

У нашому місті в різні історичні періоди жило чимало славних родин, які й досі добре відомі старшому поколінню і не знані молодій генерації краю, бо за комуністичної влади їхня діяльність замовчувалась. Представники цих родин відстоювали національну ідею, брали участь у боях з ворогом за галицькі міста Львів, Тернопіль, Станиславів, стали визначними військовими й політичними діячами, подвижниками на ниві культури, духовності, церковного життя. Пов’язавши свою долю зі Станиславовом (Івано-Франківськом), з нашим благословенним краєм, вони прославили Прикарпаття й Україну. Віддамо ж належне як їм, так і тим, хто зберіг і доніс до нинішніх днів пам’ять про цих людей.

На сторінках книги знаходимо вельми пізнавальні факти з історії Станиславова того часу, коли місто з іще тільки 35-тисячним населенням було столицею ЗУНР. Тут побувала низка делегацій – з Наддніпрянської України, Угорщини, Франції. 1919-го в готелі, що нині знаний іванофранківцям та гостям міста як «Дністер» (колись він іменувався «Австрією», потім на кілька місяців змінив назву на «Одеса», після того став «Варшавою»), зупинялися такі відомі українці, як культурно-громадський діяч Євген Чикаленко, перший голова Директорії УНР, письменник Володимир Винниченко, перший президент УНР, історик, згодом академік Михайло Грушевський, головний отаман військ УНР Симон Петлюра. Цікаво, що разом з ним до нашого міста приїхав і його племінник та особистий ад’ютант, хорунжий похідної канцелярії Степан Скрипник (пізніше Патріарх Мстислав). Опинившись на заході України, він поселився в Станиславові. Саме тут Степан Скрипник зустрів Іванну Вітковицьку, яка стала його дружиною і вірною опорою в житті і якій, на жаль, судилася трагічна доля. 6 травня 1940 року її знайшли з простріленою головою. Це було політичне вбивство, бо почерк радянських найманих катів виявився знайомим для родини Скрипника. Прикарпатська красуня походила з давнього інтелігентного галицького роду. Її батько Іван Вітковицький служив у війську УНР. Збереглася його справа з архівними документами про нагородження Воєнним Хрестом. Сім’я Вітковицьких проживала в будинку на вул. Липовій (нині Т. Шевченка).

Читаючи в книзі про наших героїв, не раз ловив себе на думці, що мету свого життя, його ключовий і визначальний сенс вони завжди вбачали в одному – в боротьбі за Україну. Якби не ці хлопці й дівчата, не було б подвигу УПА, не було б шістдесятників, не було б незалежної України!

Зі сторінок завершальної книги трилогії «Місто між двома Бистрицями» і всього цього тритомника, щедро ілюстрованого ксерокопіями документів та світлинами, зримо постають минувшина і сьогодення Івано-Франківська. Ця вагома праця Василя Романюка, без сумніву, послужить цінною підмогою у навчанні, роботі, пізнанні рідного краю для студентів ВНЗ, старшокласників загальноосвітніх шкіл та гімназій, викладачів, учителів, усіх, хто цікавиться історією нашого міста, Прикарпаття, Галичини.

 

Іван ГАВРИЛОВИЧ, член НСПУ і НСЖУ


Переглядів: 410 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024