У серпні 1934 року в станиславівському суді розглядалася справа Францішка Беднарека, начальника тюрми, розпочата за ініціативою Войцеха Каньовського, який перебував у місцевому карному закладі роком раніше – пише “Західний кур’єр”.

Протягом восьми місяців свого ув’язнення Каньовський буквально засипав різні владні інституції своїми листами. Усього він написав аж 56 листів, які тюремне керівництво скеровувало до відповідних інстанцій.

Цей неспокійний в’язень ще й поводився агресивно, відмовлявся слухатися тюремних стражників, порушував спокій, скандалив і навіть бив інших засуджених.
Начальник тюрми Беднарек спочатку робив йому зауваження, але згодом мусив карати щоразу жорсткіше, аж до твердого ложа і темниці. Але нічого не допомагало – неспокійний в’язень і далі скандалив, бився і строчив послання до владних інституцій. Врешті-решт у Беднарека зародилася підозра, що Каньовський був хворим і страждав на якусь манію.

Він викликав до себе в’язня і ще раз попередив, що більше не буде терпіти його поведінку. Каньовський у відповідь засипав начальника тюрми образами і погрозами, а коли дозорці відвели його до камери, продовжував скандалити і там. Коли Каньовський вийшов із тюрми, то вирішив подати до суду на Беднарека. Жоден станиславівський адвокат не захотів зайнятися його справою, тоді Каньовський виїхав до Тисмениці і домовився про ведення справи з тамтешнім адвокатом паном Лісовським.

В результаті у Станиславові розпочався безпрецедентний процес – перед судом постали начальник тюрми Францішек Беднарек і ще два дозорці, звинувачені у начебто скоєному побитті Каньовського.

Цей процес викликав велике зацікавлення преси та міської громадськості, але неспокійний в’язень програв його з тріском. Начальника тюрми і двох його колег виправдали і звільнили від будь-якого покарання.

Підготувала Олена БУЧИК