Зимові свята для сучасних іванофранківців – це довгоочікуваний період відпочинку, веселощів, подарунків і смачної їжі. Нашим предкам щастило ще більше, адже в Станиславові початку ХХ ст. було аж три новорічних свята. Поляки святкували новорічну чи «cильвестрову» ніч з 31 грудня на 1 січня, українці – у ніч на 14 січня, через що цей день у місті називали «руським Новим роком». Єврейська громада мала своє свято, яке зазвичай припадало на початок осені.
Передсвяткова метушня
Передсвятковий Станиславів був сповнений веселої метушні, як і сучасний Івано-Франківськ. Останню неділю перед зимовими святами називали «золотою». В цей день усі магазини працювали і мали непогану виручку. Місцева преса так описувала типовий маршрут передсвяткових закупів: «Пополудні розпочалася наша мандрівка містом. Я запропонував «для розігріву» цукерню Новорольського і Кровіцького. Гарячий чай, келишок коньяку і розкішні тістечка значно покращили мій настрій. Ідемо вулицею Сапєжинською. Який жахливий тлум! Моя мати побачила вивіску бакалійної крамниці Теофіла Квятковського – заходимо й, закупивши мало не пів- магазину, ідемо далі. Несміливо пропоную: тут недалеко дроґерія Бібринґа, там виберемо чудові парфуми для сестри. А для коханого зятя можна щось купити в крамниці «A la Villede Londres» – найновіша мода, от-кутюр! Мати погоджується – і справа вирішена. Задоволений тим, що закупи добігають кінця, пропоную легку й поживну вечерю в ресторані Гаубенштока. Хотів гукнути фіакр, але мати не погодилась. По дорозі заходимо ще до магазину господарчих товарів Юліана Поляка, до пропінації (магазин спиртних напоїв – авт.) за горілкою і ще до кількох крамниць. Аж тут мати нагадує собі, що планувала завітати до книгарні Гасклера. Падаю від утоми, а по моєму обличчю спливає рясний піт, незважаючи на десятиградусний мороз…»
А як же ялинка і святкові прикраси? За ними потрібно було йти на Тринітарську площу, де зазвичай організовували ялинковий базар. Тут же продавали й різні супутні товари, необхідні для свят. Ось як описувала святкове деревце місцева преса в 1907 р.: «Поряд із яблуками на ялинці висять золочені горіхи, помаранчі, вже у власному кольорі, фініки, печиво. На ній можна побачити троянди з цукру – оздоби з великоднього торта, заховані ощадливою мамою, квіти, виготовлені з білої шкіри, й пуп’янки тюльпанів з тонкого білого паперу…» Вершечок ялинки прикрашали зіркою, яка асоціювалася з вифлеємською зорею. Обов’язковими прикрасами були фігурки янголів, які мали опікуватися домом і всією родиною, і свічки – знак божественного світла, яке відганяло злих духів. Яблука символізували біблійний фрукт, а горіхи – добробут і силу. Паперові гірлянди були символом родинних зв’язків, а дзвоники – добрих новин. Центральної міської ялинки тоді ще не встановлювали, зате на ратушній вежі сидів трубач пожежної служби і вигравав на трубі колядки.
«Руський Новий рік», або Василева ніч
У ніч на 14 січня в греко-католицькій катедрі українці Станиславова збиралися на святкову службу. Станиславівський греко-католицький єпископ у цей день традиційно приймав вітання від очільників міста та різноманітних міських інституцій. Так, 14 січня 1886 р. єпископа Юліана Пелеша від імені міста привітав бургомістр Іґнацій Камінський. У вітальній промові бургомістр зауважив, що мешканці міста ставилися до владики з величезною симпатією, й висловив надію, що «ця симпатія обгорне його неначе обручем», і єпископ ще багато років служитиме своїм прихожанам.
У 1907 р. у день «руського Нового року» урочисто відкрили греко-католицьку духовну семінарію, яка тоді мала лише 19 студентів. Напередодні в приміщенні «Руської бесіди» (нині вул. Січових стрільців, 24) відбулися збори студентів, які обговорювали справу відкриття українського університету у Львові.
У селах українці відзначали цей день народними гуляннями й іграми, а також колядками. Василів вечір завжди був «віщим». Дівчата ворожили, зокрема дивилися у дзеркало при запалених свічках у надії побачити обличчя судженого. В репертуарі ворожінь обов’язковим було й таке: дівчина набирала в ложку каші, виходила з нею надвір і слухала, де гавкає пес. Звідки долинає гавкання, з того кутка в новому році прибудуть свати. Сусіди, які посварилися, обов’язково йшли миритись, а хлопці, отримавши гарбуза від дівчини, йшли ще раз спробувати долю, сподіваючись у Василів вечір розчулити свою обраницю. Крім того, люди вірили, що у ніч з 13 на 14 січня «відкривається небо» і в Бога можна попросити що завгодно.
Свято Сильвестра
Проте найбільш гучні святкування відбувалися в місті все ж у ніч на 1 січня. В численних розвагах брали участь не лише поляки, а й мешканці міста інших національностей, адже ніхто не хотів проґавити нагоду добре повеселитися. Хтось святкував удома в родинному колі, але більшість піднімала келихи з шампанським у кав’ярнях і рестораціях, які в цю ніч були переповнені. Ось як описувала місцева преса зустріч нового 1904 року. «Весело розважався Станиславів. Сильвестрова ніч залишила приємні спогади нашим милим паням, які в міському казино дочекалися не лише півночі, а й карнавалу. Веселощі осяяли навіть серйозні обличчя постійних гостей ресторану Гаубенштока, які в шанованому товаристві смакували делікатеси за своїм столиком, запиваючи їх пивом. В цукернях Новорольського, Стаффа та Ертля гості об’їдалися пончиками, а один пан у цукерні Новорольського навіть поставив рекорд, з’ївши їх аж три дюжини. В усіх кав’ярнях, рестораціях і винарнях було шумно і людно. Всі власники докладали чималих зусиль, аби зробити цю ніч якомога приємнішою для гостей. В кнайпі Голдера на площі Міцкевича пили житню горілку просто з бляшанок, а компанія панів хиляла шампанське в окремому залі в товаристві співачок німецької оперетки. А в Новий рік усі, хто хотів і не хотів, приходили вітати. Руки аж мліли від численних рукостискань, шлунок був переповнений алкоголем, адже з кожним гостем треба було випити. А кишеня … з нею було найгірше, бідолаха дістала сухоти і схудла так, що аж шкода було дивитися».
Єврейський Новий рік
Єврейський Новий рік (Рош-ха-Шана) проходив у місті без особливого гамору, лише на пошті спостерігався справжній аврал. Адже євреїв у місті було багато, і кожен прагнув привітати своїх рідних і знайомих. У вересні 1904 р. місцева поштова служба повідомила про значне перевантаження з приводу єврейського Нового року й просила вкидати місцеві відправлення лише у скриньку, що висіла на будинку центральної пошти. Місцеві юдеї збиралися на святкову службу, під час якої сурмили в шофар (духовий інструмент з баранячого рогу), символічно викликаючи віруючих на Божественний суд. Прихожани вірили, що під час Нового року на небесах приймається рішення, хто буде жити, а хто помре. Молитви під час свята мали вплинути на рішення Творця. На єврейський Новий рік віруючі каялися перед Творцем і звітували за скоєні вчинки, сказані слова. У перший вечір Нового року вони бажали одне одному бути вписаними в «Книгу життя». Під час святкової трапези хліб вмочали в мед, щоб наступний рік був солодким. На Рош-ха-Шана за звичаєм їли яблука з медом, серед святкових страв було багато солодощів, фруктів.
На жаль, під час новорічних святкувань траплялися й прикрі випадки. Наприклад, у 1901 р. на єврейський Новий рік дуже не пощастило місцевому різнику А. Титману. На саме свято у його дружини почалися пологи, а він не міг знайти жодного лікаря-єврея – всі святкували! Насилу знайшовся один медик, який за свої послуги ще й вдовольнився досить скромним гонораром. Розчулений різник через газету висловив йому свою щиру вдячність.
Невдало розпочався єврейський Новий рік у місцевого адвоката Сокаля. У вересні 1907 р. в перший день єврейського Нового року якийсь злодюжка вкрав у нього з замкненої шафи коштовний перстень з діамантами й сапфірами вартістю 800 корон.
Ну і, звісно, жодне свято не обійдеться без добрих побажань. В грудні 1900 р. газета «Кур’єр Станиславівський» підготувала список жартівливих побажань для жителів міста. «Виборцям нашим бажаємо отримати в подарунок механічну ляльку, щоб вона виголошувала найгарніші кандидатські промови. Міській раді даруємо наше благословення. Молодим дружинам старих чоловіків – нічну лампу і пачку цукерок. Молодим чоловікам старих дружин висловлюємо наше щире співчуття. Колійовим урядникам – залізничні квитки за півціни. Ратушному годиннику – цифру ІІ, якої йому вже півроку бракує. Панянкам нашим – цілий рій кавалерів. Усім разом – веселих свят!»
І хоч усі добре розуміли, що в новорічну ніч життя не зміниться, неначе за помахом чарівної палички, в кожному серці жила надія, що наступний рік буде вдалішим за попередній. Тож мешканці міста, як і в наші часи, вітали одне одного: «З Новим роком! З новим щастям!».
Олена БУЧИК |