Четвер, 2018-11-15, 9:09 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Січень » 3 » Полювання за «Ігорем»
11:10 PM
Полювання за «Ігорем»

В історії визвольної боротьби є чимало цікавих сторінок, які ще донедавна були закриті за сімома замками та грифом «цілком таємно». Тільки тепер, коли відкрито архіви, ми можемо більше дізнатися і про окремі події, і про людей, котрі були їх безпосередніми учасниками. У сьогоднішній розповіді ми розкажемо про боротьбу з ворогами чотового «Ігоря», уродженця села Перевози неподалік Галича. Відразу зауважимо, що про нього зустрічаються відомості у різних повстанських джерелах і дослідженнях на дану тему. Однак на сьогодні ще не має його узагальненого історичного портрета.
Чотовий «Ігор» — це Михайло Завгородний, командир підвідділу куреня УПА «Дзвони», народився у 1924 році в родині Юрка і Теклі. Його мати померла молодою і батько оженився вдруге з єзупільчанкою. Від другої жінки у сім’ї народилася дочка Ганна. За участь Михайла у повстанському русі сім’я була вивезена в 1946 р. у Новосибірську область Росії.

Після закінчення школи М. Завгородний брав активну участь у просвітянських заходах. Влітку 1943 року він із кількома своїми односельчанами пішов на військовий вишкіл у Карпати. Навчальний курінь був відомий під назвою «Чорні чорти» ім. Є. Коновальця. Уже тоді молоді повстанці гартувалися в боях. На жаль, восени того ж року багато повстанців захворіло. Серед них був і М. Завгородний. Команда куреня відпустила хворих на лікування — «Ігор» повернувся додому.

У 1944 року він зібрав кількох однодумців і під псевдом «Ігор» розпочав акції проти нового більшовицького окупанта по обидва боки Дністра — від міста Галича до містечка Жовтня (колишнього Єзуполя). Удень і вночі ворог постійно перебував у тривозі: «Ігор» був бойовим хлопцем, тому не давав більшовикам спокою. Час від часу його загін нищив більшовицьку переправу на Дністрі.
Навесні 1945 року його хлопці, як чота, увійшли у сотню «Сірі», якою командував булавний «Сапер» (Михайло Коржак зі с. Дубівці). Це був давній побратим М. Завгороднього, з яким вони обидва були на вишколі у Карпатах. Після припинення активних бойових дій у Чорному лісі він повернувся у рідні терени. За наказом командира «Різуна», чота «Ігоря» була реорганізована у спецбоївку куреня «Дзвони». Тепер найбільше нищив «Ігор» ворога між Тязевом і Галичем на шляху Львів — Станиславів. Там, у районі села Сільця, де ліс близько підступає до гостинця, «Ігор» дуже часто таборував. Щодня ходив на шлях, збивав більшовицькі автомашини, забирав більшовицькі вози та ловив поодиноких енкаведистів.
Зауважимо, що у боївці «Ігоря» були юнаки із сіл Галицького та колишнього Жовтневого районів. Зі села Сільця у повстанському відділі перебували Михайло Литвин («Гарт»), 1926 р.н. — пропагандист групи і заступник командира, Іван Вітрикус («Вороняк»), Іван Гнатковський («Гамалієць»), син Василя зі с. Дубівці, Петро Галюк («Байда») 1919 р.н., Федір Коржак («Бистрий») 1917 р.н., Кудловський Михайло («Благий»), Легін Михайло («Мадяр»), син Федора зі с. Козини, 1920 р.н., Василь Бариляк («Мисливий») 1910 р.н., Михайло Винник («Зрій»), 1921 р.н., Легін Михайло («Веселий»), син Данила, 1927 р.н. та інші
Також учасники боївки «Ігоря» зі сторони Пітрича і Козини часто підходили до Галича. З архівних документів відомо, що Максим Лівандівський, 1913 р.н., сторож комбінату заготскота, збирав продукти для боївки «Ігоря». А боєць винищувального батальйон¬у Михайло Марковський, 1901 р.н., мав із нею зв’язок. Його дочка — Стефанія Марковська, 1928 р.н. — була кур’єром УПА і також зв’язковою «Ігоревої» боївки.
Коли на цьому боці ворог влаштовував велику облаву, учасники спецбоївки подавалися на лівий берег Дністра. Тепер він уже діяв біля шляху Галич — Устя Зелене. Більшовики часто стягали відділи НКВД туди та спеціально слідкували за групою «Ігоря». Але хитрий партизан маневрував так, що ворог не міг її розбити.
Тоді НКВД задумало підступним способом позбутися «Ігоря». У жовтні 1945 року на шляху Львів — Станиславів було підкинуто торбу з компрометуючими матеріалами проти «Ігоря» та його заступника «Гарта» — Михайла Литвина, уродженця Сільця. Він, до речі, загинув від розірваної гранати, оточений у криївці в с. Медуха Галицького району. Ці документи попали в руки СБ, яка розглянула справу. У документах йшлося, що спіймана Михайлина Коржак з Пітрича є нібито зв’язковою «Ігоря» з НКВД. Також там був лист керівника Жовтневого РВ МВД л-та Дорошенка до підполковника Храпка, в якому адресант просив повернути із заслання сім’ю «Ігоря», бо він співпрацює з органами.
Як виявилося, матеріали були сфабрикована — стало зрозуміло, що ворог хоче братніми руками знищити «Ігоря». Та це катам не вдалося. «Ігор», перебуваючи в Жовтневому районі, надалі активно воював із більшовиками та спритно між ними лавірував. Не допоміг ворогам і вивіз сім’ї «Ігоря» на Сибір. Повстанець із побратимами ще з більшою завзятістю взявся громити ворогів.
15-ого вересня 1945 року відділ НКВД Жовтневого району, в кількості 17 чоловік, уночі зробив засідку біля с. Дубівці на групу «Ігоря». Повстанці дали ворогові достойну відсіч і змусили більшовиків відступити. Вони залишили чотирьох убитих і п'ятьох поранених. Відділ «Ігоря» втрат не мав.
Під час зимової блокади 1946 року більшовики намагалися за всяку ціну знищити повстанського провідника, але це їм не вдалося. В липні того ж року Ігор із двома стрільцями зробив засідку на енкаведиста з Єзуполя Пожидая (Володимира Пожидаєва), який повертався з мітингу. З ним був капітан місцевого гарнізону та 7 бійців. Повстанці відкрили вогонь та важко його поранили. Він залишив автомат і торбу з документами, а сам заповз до найближчої господарки, де сховався. Заалярмований гарнізон забрав Пожидая і відіслав до лікарні.
13-ого квітня 1947 року «Ігор» одержав святкову літературу — ввечері сортував її для призначених сіл. Цивільні хлопці повідомили, що дорогою йде якесь військо. Він вийшов з хати, став за стіну та затримав це солдат, які виявилися більшовиками. «Ігор» перший відкрив по них вогонь, але противника було більше. Тому він вирішив утікати поміж хати, а коли перескакував через пліт, був тяжко поранений.
Наступного дня більшовики мали переправити його через Дністер до районного центру. Але під час переправи важкопоранений «Ігор», немов біблійний Самсон, відчув у собі сили і викинувся із човна. Темні води колись улюбленого Дністра сховали його тіло. Так не стало в живих героя УПА — чотового «Ігоря».
У Перевозах сьогодні не збереглося хати, в якій народився герой. Але на родинному обійсті ще залишилась студня і пивниці. Вдячні нащадки встановили там пам’ятний хрест. Він і буде нагадувати нащадкам про «Ігоря» — Михайла Завгороднього. А пам’ять про людину зазвичай значить набагато більше ніж плинні матеріальні блага...

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»


Переглядів: 46 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018