Середа, 2020-11-25, 1:17 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2020 » Жовтень » 10 » Шлюбна хроніка Станиславова
8:43 PM
Шлюбна хроніка Станиславова

У ХІХ столітті та перших десятиріччях ХХ ст. шлюб значно більше нагадував ділову оборудку, ніж єднання двох люблячих сердець. Проте не всі прислухалися тільки до «розумних» аргументів, дехто обирав собі другу половинку за велінням почуттів. Про це зокрема свідчить шлюбна хроніка нашого міста, яка є цінною для нас ще й тим, що дає нам додаткову інформацію про життя відомих мешканців старого Станиславова – пише “Західний кур’єр“.

Довгий шлях до вівтаря
Сім’ї, які бажали поріднитися, довший час приглядалися одна до одної. Головну роль у цих «оглядинах» відігравало матеріальне становище, важливими були також моральні якості та репутація майбутнього нареченого чи нареченої. Молодим людям також намагалися підшукати пару з одного з ними соціального кола, тієї ж національності та віросповідання.
«Коли юнак захоче одружитися з дівчиною, він повинен повідомити про це своїм батькам або ж другові, старшому за віком, – рекомендував порадник хороших манер кінця ХІХ ст. – Тоді вони намагаються більше дізнатися, чи нічого не стоїть на перешкоді шлюбові, а такою перешкодою може бути, наприклад, погана репутація панни. Особи, які взяли на себе роль посередників, домовляються також про зустріч молодих та їхніх батьків, яка може відбутися на балу чи в театрі. Часто друзі сім’ї дівчини чи хлопця організовують обід, на який запрошують молодих. Про мету цього обіду їм не розповідають, щоб не викликати у них почуття скутості. Може статися, що при ближчому знайомстві хлопець розчарується у своїй обраниці, і це може ранити її почуття. Коли ж у подальшому знайомстві відмовить дівчина, юнакові належить сприйняти це з гідністю».

Якщо молоді люди сподобалися одне одному, батько чи старший приятель хлопця вирушав просити руки дівчини. Він вбирався у свій найкращий костюм, навіть якщо родина нареченої стояла нижче за нього в суспільній ієрархії. Під час такого візиту обговорювалися справи майна і грошей. Батько дівчини одразу називав суму посагу, який був готовий дати за доньку. Коли майнові справи було залагоджено, наречений мусив прийти і подякувати, що його пропозицію прийняли.
Зазвичай від часу заручин до весілля минало від кількох місяців до року. І в цей період наречений усіляко намагався догодити своїй дамі серця, хоч усе, що він міг собі тоді дозволити, це поцілувати їй руку. До інтимніших проявів любові справа доходила лише після весілля. Однак тоді поведінка багатьох чоловіків докорінно змінювалась. Як зауважував давній порадник, «коли жінка вступає у шлюб, вона мусить бути готовою побачити багато недоліків свого чоловіка, яких вона не помічала досі. Його ставлення до неї повністю зміниться. Той закоханий, який виконував усі її примхи, такий покірний і слухняний, буде говорити з нею вимогливим тоном. У чоловіків направду щаслива доля, бо вони догоджають жінці лише до весілля, а жінка чоловікові – все життя».

Найбажаніші наречені та холостяки Станиславова
Сучасні модні журнали люблять публікувати рейтинги найбажаніших холостяків і наречених міста чи цілої країни. Сто років тому це навряд чи спало би комусь на думку, хоч цікавість суспільства до шлюбної теми тоді була навіть вищою. Водночас газета «Кур’єр станиславівський» регулярно друкувала повідомлення про шлюби мешканців міста. З цієї інформації ми можемо дізнатися, кого обирали собі у супутники життя відомі люди тогочасного Станиславова і їхні нащадки. Так, у вересні 1904 року відбувся шлюб доньки місцевого друкарського магната Яна Данкевича. Панна Марія Данкевич вийшла заміж за урядника львівського магістрату Казимира Кропьовського.
В листопаді 1906 року в Стани­славові стало менше ще на одну перспективну наречену – панна Ольга Керек’ярто пов’язала свою долю з Генриком Ертелем, комісаром державної залізниці. Шлюбна церемонія відбулася в Кохавині (містечко у сучасній Львівській обл.) Панна Ольга було донькою Івана Керек’ярта, який майже двадцять років, з 1879 по 1898 рік, був директором Станиславівської державної гімназії і вважався справжньою зіркою місцевої освіти. До речі, панна Ольга теж зробила вдалий вибір, адже залізничники в ті часи були бажаними нареченими. Вони отримували зарплату, значно вищу від середньої, уніформу, вугілля, оплачувану відпустку, безкоштовні квитки для себе й рідних, державну пенсію, інколи й службове житло.
У вересні 1912 року дуже пощастило такому собі Юзефу Антонію Смолінському, скромному уряднику станиславівського Міщанського банку, бо він став чоловіком доньки Теофіла і Броніслави Квятковських. Панна Станіслава Антоніна Квятковська була багатою нареченою, адже її батько був власником одного з найпопулярніших ресторанів міста, а також фабрики пряників.

У 1896-1919 роках бургомістром Станиславова був Артур Німгін. В січні 1904 року він пов’язав свою долю з Вікторією Ташманн зі Львова. Таким чином, ця львівська панна стала першою леді Станиславова. І вона гідно виконувала цю роль – вела активне громадське життя, очолювала різноманітні комітети, які займалися організацією благодійних балів. У квітні 1908 року дружина бургомістра та інші милосердні й заможні пані заснували товариство, яке допомагало дітям, що хворіли на легеневі хвороби. Товариство не лише сприяло їхньому лікуванню, а й займалося профілактикою легеневих хвороб серед молоді.
29 вересня 1906 року, мабуть, стало чорним днем для багатьох станиславівських панянок «на виданні». Цього дня одружився дуже перспективний холостяк – Владислав Кровіцький, співвласник легендарної цукерні. Згодом Кровіцький стане одноосібним власником цукерні й двох кам’яниць, а також відкриє власну кондитерську фабрику. Обраницею відомого кондитера стала місцева панянка Вікторія Федоровська. Щоправда, наречена теж була не з бідних, її батько Самуель Федоровський фігурує в місцевій пресі як «купець і власник нерухомості». В 1909 році він помер, залишивши доньці всі свої статки.
В лютому 1907 року путами Гіменея пов’язав себе Адольф Байль, власник аптеки на площі Ринок. Але відомий фармацевт і його обраниця, львівська панна Розалія Герберт, недовго насолоджувалися сімейним щастям. Через три роки після шлюбу Байль несподівано помер у віці всього лише сорока семи років.
У червні 1911 року особисте нещастя спіткало Мавриція Гаубенштока – померла його дружина Анна. Гаубеншток був власником ресторану в центрі Станиславова, який мав репутацію найкращого в місті, і ще цілого ряду закладів харчування. Можна вважати, що саме Гаубеншток був засновником першої ресторанної мережі в нашому місті. Проте він недовго залишався перспективним нареченим. Уже в лютому наступного року Гаубеншток вступив у новий шлюб зі скромною панною Марією Швітцер.

Станиславівські мезальянси
Великою світською подією для Станиславова у липні 1905 року став шлюб Йоганни Фідлер, доньки Кароля та Емілії Фідлерів. Кароль Фідлер у 1890 році був обраний до міської ради, а через кілька років зайняв посаду віцебургомістра Станиславова. Його зятем став дрібний судовий чиновник Володимир Левицький. Можна лише здогадуватися, яку лавину пліток викликав у місті такий мезальянс, адже Йоганна Фідлер вибрала собі чоловіка з іншого соціального прошарку.
Різниця у віросповіданні теж ставала вагомою перешкодою для шлюбу. В 1908 році вродлива єврейська дівчина Шайндля Вассер закохалася в юнака греко-католицької віри Євстахія Стахова. Розуміючи, що батько ніколи не дасть згоди на її шлюб, дівчина втекла з рідного села і сховалася разом з юнаком у Станиславові. Залишаючи домівку, підприємлива Шайндля не забула прихопити 400 корон з батьківських заощаджень. Виявивши пропажу, обурений батько звернувся до поліції. Станиславівська поліція енергійно взялася за пошуки і знайшла втікачку… в міській кафедральній церкві (нині архікатедральний собор Воскресіння Христового). Чарівна єврейська панянка домовлялася за обряд хрещення, яке хотіла прийняти, щоб згодом у тій же церкві взяти шлюб з коханим. Батько дівчини дуже наполягав на затриманні молодих людей, тому поліції не залишалося нічого іншого, як їх заарештувати й віддати під суд.
Ця історія викликала надзвичайне зацікавлення у мешканців Стани­славова, тож перед будівлею суду зібрався великий натовп людей. Юнака згодом доправили до суду у Львові, адже він походив саме зі Львівщини. Дівчину ж відпустили, як тільки її батько виїхав назад до свого села. Наступного дня вона прийняла християнську віру й покинула Станиславів. Певно, поспішила до Львова.

Більшість мешканців міста намагалася знайти собі пару своєї національності, але траплялися й міжнаціональні сім’ї. В червні 1912 року гімназійний професор зі Станиславова Ян Данельський одружився зі шведською панною Еліною Нільссон, Весілля відбулося у шведському місті Мальме, але після церемонії молодята повернулися до Станиславова, де новоспечений чоловік продовжив свою роботу в гімназії, а його дружина-шведка мусила шукати порозуміння зі спраглими до сенсацій сусідами.
У березні 1934 року в Станиславові розглядалася справа про вбивство, яка викликала справжній шок у мешканців міста. Польський сержант Томаш Рупа був звинувачений у вбивстві своєї дружини Елеонори. Вона походила з Крихівців, з родини відомого українського громадського діяча Недільського і теж активно співпрацювала з різними українськими патріотичними товариствами.
Це викликало велике невдоволення в чоловіка, і між подружжям усе частіше точилися сварки. Одна з таких сварок завершилася трагічно – чоловік вистрелив у жінку кілька разів з револьвера. Як стверджували свідки під час процесу, обоє з подружжя вирізнялися темпераментною і вибуховою вдачею, що, очевидно, й призвело до трагедії.
Однак не забуваймо, що шлюб у ті часи розглядався перш за все як матеріальна оборудка. А тому саме значна різниця у матеріальних статках найчастіше ставала непереборною перешкодою для закоханих. Про це свідчить історія Фридерика Коха, власника великого маєтку під Калушем, який закохався у вродливу, але бідну дівчину Амалію. Батьки юнака сподівалися кращої «партії» для сина й усіляко противилися його намірам одружитися з дівчиною без належного посагу.

Кох піддався тиску батьків і заручився з донькою місцевих багатіїв, але не переставав думати про те, як поєднати свою долю з коханою. І в нього з’явилася ідея: якщо він спалить свій маєток, багата наречена відмовиться виходити заміж на нього, бідного. В 1902 році він підпалив стодолу, а за нею запалали й інші будівлі та збіжжя. Вогонь був такий великий, що перекинувся й на сусідній маєток. Через це бідолашний закоханий постав не перед шлюбним олтарем, а перед судом. Проте судді були настільки вражені такою незвичайною історією, що виправдали юнака. На жаль, преса не повідомляє, чи Фридерику Коху все ж вдалося поєднати свою долю з коханою.


Олена БУЧИК


Переглядів: 9 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 20. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2020