Вислів про хорошого й поганого поліцейського давно став хрестоматійним.

А от для мешканців Станиславова ХІХ століття була актуальною інша фраза – про відважного та боягузливого пожежного, пише Репортер. пожежні

28 вересня 1868 року стало чорною датою в історії нашого міста. Того дня на вулиці Липовій (теперішня Шевченка) працівники пекарні Хани Двой­ри Вермут робили мармуляду, тобто повидло. На якийсь час вогнище залишили без нагляду і цього виявилось достатньо, аби вітер закинув жаринки на дах сусіднього сараю. Почалася пожежа, від якої згоріла ледь не половина міста.

У неділю, 25 жовтня, у приміщенні монастиря Царя Христа, отців Василіян, що на вулиці Незалежності, 181, відбудеться відкриття музею Владики Софрона Дмитерка.

У колекції музею зібрані документи, особисті речі владики, речі літургійного вжитку, листи, книги, подарунки, світлини з різних періодів його життя, інформує Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ.

У давні часи вирушити в далекі мандри могли собі дозволити лише заможні й витривалі люди. Недосконале транспортне сполучення, дорожнеча, часто небезпечні умови поїздок – все це не сприяло втіленню мрій про мандри у реальність. Однак затятих мандрівників це не зупиняло, і їхня жага до нових вражень пересилювала всі труднощі – пише “Західний кур’єр“,

Грибний сезон у розпалі, але «тихе» полювання – це не лише задоволення, а й потенційна небезпека, адже час від часу преса повідомляє про зникнення чи нещасливі випадки з грибниками – пише “Західний кур’єр“.
У серпні 1911 року місцева преса повідомила про «грибне» вбивство, яке викликало велике потрясіння серед мешканців Станиславівщини. Похід за грибами подружньої пари селян з-під Яремчі закінчився кривавою трагедією. 27-річний селянин Михайло Лесюк і його дружина вирушили до лісу по гриби й між ними сталася сварка. А може, чоловік навмисне виманив дружину до глухих нетрів. Так чи інакше, жінка була по-звірячому вбита – чоловік розкроїв їй голову сокирою. Свідки стверджували, що між Лесюком та його дружиною вже давно панувала незгода через ревнощі.

У 1908 році кореспондент газети «Кур’єр станиславівський» звернув увагу на незвичне вокзальне вітання. Він писав, що молоді люди на станції Яремче під час усього відпочинкового сезону кричали одне одному «Гулєс!» – пише “Західний кур’єр”,

Це відбувалося щодня о сьомій вечора, коли зі станції одночасно виїжджали два потяги до Станиславова й Ворохти. Коли потяги рушали, подорожні у вагонах кричали «Гулєс!» публіці на пероні, а вона відповідала так само. Цей звичай видався кореспонденту «не стільки дотепним, скільки дивним і незрозумілим».