Робота міської ради притягує до себе підвищену увагу, хоч і не завжди викликає схвалення. Сто років тому в ратуші Станиславова теж вирували пристрасті – депутати вносили пропозиції, сперечалися й обговорювали найважливіші, на їхній погляд, проблеми міста.
Сенсаційним виявилося засідання міської ради у травні 1902 р. Як бачимо з повідомлення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 25 травня 1902 р., один з депутатів, такий собі Лорш, висловив претензії до бургомістра Артура Німгіна й вимагав оголосити йому догану.
Як стверджував депутат, бургомістр поїхав до Відня у справі отримання інвестиційної позики й затримався там аж на 23 дні. Лорш вимагав, щоб Німгіна покарали за необґрунтовано довге перебування у столиці, й висловив ідею, що відпустка бургомістра не має перевищувати шести тижнів у рік. Очевидно, інші депутати дуже поважали бургомістра, бо така пропозиція викликала різке несхвалення у залі. Німгін у той момент не був присутній на засіданні, тож на цей запит відповів депутат Айзельт, який був у курсі справи. Він повідомив, що бургомістр не витрачав бюджетні кошти, бо виїхав до Відня за власний рахунок. Відносно тривалості його відпустки депутати прийшли до висновку, що це питання має вирішувати магістрат.
На засіданні 2 липня 1903 р. народні обранці позбавили депутатських повноважень одного зі своїх колег – Зиґмунта Реґенштрайфа, бо він у той час перебував під слідством через звинувачення в ошуканстві й зловживаннях. Цей депутат був нащадком і спадкоємцем Шмаї Реґенштрайфа, який збудував відому кам’яницю на вул. Собєського (нині розібраний будинок по вул. Січових стрільців, 18).
В 1901 р. помер власник великого маєтку в Тлумачі, а Реґенштрайфа було призначено тимчасовим управителем, адже він володів землями по сусідству й до того часу мав репутацію бездоганного господаря. Але керуючи чужим маєтком, тимчасовий управитель припустився численних зловживань, що стало причиною одного з найбільш сенсаційних судових процесів того часу. Як зазначала преса, "Зиґмунт Реґенштрайф крав усе, що йому тільки в руки потрапляло. Продавав зерно, а гроші забирав собі, крав збіжжя для свого маєтку, а також волів, молоко, дерево, буряки. Одного разу присвоїв навіть малий екіпаж. Його прислужники теж тягли все, що було можна. Підробляли господарські книги, рапорти, договори купівлі-продажу…" В результаті розслідування крадія було усунуто від керування чужим маєтком, але кримінальної відповідальності йому вдалось уникнути.
В червні 1911 р. депутати обговорювали неприємний інцидент, що стався на зустрічі з відомим у місті політиком Едмундом Раухом у залі "Сокола" (тепер площа Міцкевича, 2). В зал спробували проникнути кілька противників політика, щоб перешкодити зібранню. Але у вестибюлі "Сокола" чатувала поліція разом з її очільником – Броніславом Лукомським. Стражі порядку не пустили агресивно налаштованих гостей до зали, мотивуючи це тим, що їх не було запрошено на зустріч. В результаті стався конфлікт, який мало не привів до бійки візитерів з поліцією. Під час засідання міської ради бургомістр підкреслив, що цілком підтримує дії поліції і вважає їх обґрунтованими.
27 листопада 1905 р. в залі засідань дискутували про методи боротьби з лихачами – деякі фіакри їздили містом надто швидко, провокуючи різноманітні випадки. Магістрату доручили суворо карати порушників, а також прослідкувати за тим, щоб у святкові дні на вокзалі було достатньо фіакрів, адже в ці дні посилюється залізничний рух.
Були в порядку денному тодішніх народних обранців і питання, які могли б здатися не надто важливими. Так, на засіданні 16 червня 1910 р. один з депутатів вимагав заборонити бродячим торговкам голосно кричати, розносячи свій товар вулицями міста, бо це порушує спокій. В липні 1909 р. народні обранці переймалися виглядом міських дощок для оголошень – їм здавалося, що вони недостатньо чисті й охайні. В 1903 р. депутат Єґерман протестував проти телефонних стовпів на вулицях – на його думку, вони були непривабливі й псували вигляд міста. А от засідання 28 травня 1902 р. мало не було зірвано через брак кворуму. Воно було призначене на шосту годину вечора, але почалося лише о сьомій, бо довелося чекати, поки депутати зберуться.
Словом, минуло сто років – а нічого особливо й не змінилося…
Олена БУЧИК |
