Продовжуємо віртуальну прогулянку навколо адмінбудинку, яку почали минулого номера. Встановити, що там було до зведення обкомівського монстра, нам допоможуть старі поштівки й фотографії.

Краєвид на світлині № 1 важко назвати впізнаваним, хоча більшість будинків збереглись до нашого часу. Даємо кілька орієнтирів: будинок з фронтоном у лівому нижньому куті має адресу Шеремети, 4. На задньому плані добре видно дві кам’яниці на вулиці Шпитальній – теперішній соц­забез та відділення Приватбанку для ВІП-клієнтів. У глибині кварталу проглядається якась довга заокруг­лена стіна, яку нині годі шукати. Це залишки одного з восьми бастіонів станиславівської фортеці. Протягом п’ятдесятих-шістдесятих років там містилось овочесховище міськ­харчторгу. Виникає питання – а навіщо було руйнувати бастіон, якщо обком збудували правіше? Річ у тім, що водночас із адмінбудинком споруджували величезне бомбосховище для партноменклатури. Ніколи не звертали увагу на велику зелену зону позаду Білої хати? Під травичкою ховаються потужні захисні споруди із залізо­бетону, яким і поступився місцем передостанній бастіон старого Станиславова.

Від очей перехожих фортечну споруду закривав світлий дво­поверховий будинок, задній фасад якого видно на панорамі. Роздивитись його спереду нам допоможе австрійська поштівка (№ 2). Це була капітальна кам’яниця, вікна якої виходили на Шпитальну. Вона стояла одразу за будинком теперішньої військової поліклініки. Через дорогу вгадується огорожа палацу Потоцьких. Важко сказати, які причини спонукали завалити цю двоповерхівку. Вона зовсім не заважала будові. Можливо, на час спорудження адмінбудинку кам’яниця перебувала в аварійному стані і псувала краєвид з вікон партійних босів. А може, нею пожертвували задля облаштування автостоянки.

Пройшовши Шпитальну, повертаємо на Грушевського. Нині там величезна площа перед Білою хатою, а колись на перехресті стоя­ли дві споруди (№ 3). Ближче до теперішнього соцзабезу розташовувалась невеличка хатинка із кількома крамницями. За нею бачимо двоповерховий будинок за дерев’яним парканом. Він пов­ністю позбавлений зовнішньої реклами, а смугаста буда перед входом дає підстави вважати, що то є військовий об’єкт.

Утім, будинки тут виступають лише декораціями, а голов­не дійст­во відбувається на дорозі, де проходить військовий парад. Колекціо­нер Володимир Шулепін знайшов пояснення до цієї світлини 1928 року. Ось що пише польський історик Станіслав Ніцея у своїй книзі «Кресова Атлантида»:

«У Другий Речі Посполитій Станиславів славився майстерно організованими військовими дефілядами. Марширує 2-га кампанія (рота – Авт.) 48 полку піхоти стрільців кресових під командуванням поручника В. Зітта. Фотографія виконана станиславівським фотографом Мар’яном Єдриком, що мав великі й успішні фотографічні заклади у Станиславові та Моршині».

В радянські часи у двоповерховому будинку спочатку містився дитячий садок «Берізка», а потім була філія республикансь­кого проектного институту «Укржилремпроект».

Стрільці 48 полку мали казарми напроти Білої хати. До них там розташовувався австрійський 58 полк інфантерії, тобто піхоти. На поштівці № 4 добре видно цю величну мілітарну споруду. Але нас більше цікавить лівий бік вулиці Третього Мая – теперішньої Грушевського. Мій дід не помилявся, коли казав, що перед казармами були якісь кущі. За ними ріс старий сад, а далі розкинувся величезний плац, де вояки проводили шикування та займались стройовою підготовкою. Після війни, коли поруч відкрили дитячий садок, «у кущах» облаштували ігровий майданчик для малюків.

Завершуємо нашу екскурсію там, де й почали – на перехресті Грушевського і Мельничука. Потрапити на подвір’я старого будинку нам допоможе рідкісна фотопоштівка часів Першої світової з колекціїМаксима Дутчака (№ 5). Весь комплекс споруд у 1918 році належав доктору Станіславу Внемковичу. У 1918 році він звернувся за державною субвенцією для ремонту своєї, пошкодженою війною, нерухомості. У заяві шановний доктор перелічує, з чого складалась його реальність: двоповерхова наріжна кам’яниця давньої будови, крита бляхою. Містить чотири мешкання по три покої та по одній кухні. У глибині стояли два одноповерхових житлових будинки й кілька допоміжних споруд. На відновлення усього господарст­ва Внемковичу виплатили 6000 корон. Як ми писали раніше, усі ці об’єкти зруйнували у 1968-му, коли ставили пам’ятник Степану Мельничуку.

…У статті постійно згадується про будівництво Білої хати. Тож було б доречно помістити фото 1980 року, яке зробив Зеновій Соколовський (№ 6). На задньому плані видно зародження помпезної будівлі обкому. Він став першим «монстром», з якого почалось руйнування історичного центру Івано-Франківська. На жаль, цей процес триває…

Іван Бондарев

У статті використані поштівки й фото з колекцій Володимира Шулепіна, Максима Дутчака, Олега Гречаника, Зеновія Соколовського