Для Галича дата 28 червня має подвійне значення. На державному рівні цей день є державним святом Дня Конституції України, а на локальному рівні – це забутий сучасниками день звільнення міста від російських військ під час Першої світової війни…
Останні два роки спокій Галицького замку охороняє статуя дерев’яного лицаря. Вона розташована поруч входу до Шляхетської вежі і є гармонійною складовою середовища. Відвідувачі замку сприймають лицаря, як єдине ціле з замком і не особливо ним цікавляться – адже для всіх є самозрозумілим, що де є замок, там були і лицарі. Тим більше, що історія фортифікації над Дністром тісно пов’язана з середньовічним лицарством, а саме місто навіть має в своїй історії епізоди пов'язані з хрестоносцями. Тому не випадково на замкових теренах з метою популяризації минулого в 2018 – 19 рр. проводився фестиваль історичної реконструкції «Галицьке лицарство».

Візуально дерев’яна двох метрова статуя лицаря виглядає досить громіздкою, разом з тим є щось в ній таке, що зацікавлює і привертає увагу. Лицар стоїть на підвищенні з вирізаним написом латинською мовою «Pro Patria» («За Батьківщину»). Його голову захищає шолом. У правій руці він тримає двосічний меч, а в лівій - щит з зображенням чорної галки, коронованої золотою короною. Цей символ впродовж кількох століть відображався на гербах міста Галича і Галицької землі.
Як не дивно, але історія цього лицаря, який тепер перебуває в Галичі, первинно не мала завдання популяризувати середньовіччя; вона веде своє коріння від Першої світової війни і конкретно пов’язана з сучасними подіями – АТО. Дещо пізніше він став одним з засобів популяризації фестивалю «Галицьке лицарство».
Яка ж первинна історія праобразу «залізного» лицаря? В 1916 р., під час Першої світової війни у кількох містах Галичини, після звільнення її від російських військ, були побудовані пам’ятники, які відомі під назвою «залізний лицар». Зокрема, ці пам’ятники були споруджені у Львові, Дрогобичі та багатьох містах Австро – Угорської монархії і Німецької імперії (які були союзниками у тій війні).
Присвячувалися ці пам’ятники військовим подіям 1914 – 16 рр. Спорудження «лицарів» здійснювалося за допомогою пожертв від суспільства.
Кожен, хто пожертвував кошти, «вбивав цвяшок» та отримував, як посвідчення своєї благодійності, документ – «цеголку».
У проспекті писалося: «…Кождий гвіздь до сего лицаря коштує 50 сотиків, а усмиряє недолю вдів і сирот по тих героях, котрі лягли на полі слави за Бога, Цісаря, Короля і Вітчину…». З пропагандивною метою для польського та українського населення, які мали свої власні національні формування у багатонаціональному війську монархії, підкреслювалося «…Прихід впливає до ц. к. австр. військового фонду вдів і сиріт для цілої оружної сили, в котрій містять ся також Лєгіони…».
У 2015 році активні громадські діячі міста Івано – Франківська: засновник видавництва «Лілея – НВ» Василь Іваночко та депутат обласної ради Сергій Адамович згадали про подібні факти майже столітньої давності та ініціювали виготовлення і встановлення статуї лицаря. Її було розміщено на франківській «стометрівці», поруч книгарні «Лілея – НВ» (вул. Незалежності, 18).
Задум передбачав можливість для всіх небайдужих придбати у книгарні цвях (вартістю 20 грн.) і вбити його у статую лицаря. З кожним забитим цвяхом лицар повинен був «заковуватися у броню» - звідси і його назва «залізний». Всі кошти, які збиралися з вбивання цвяхів, передавалися на потреби оздоровлення поранених військовослужбовців ЗСУ в АТО. Проте, хоча бажаючих закувати лицаря в металеві обладунки було багато, все ж за 6 років він так і залишився дерев’яним…
Цікаво, що статуя львівського лицаря періоду ПСВ збереглася до сьогодні; впродовж кількох років тривають дискусії щодо відновлення подібної статуї у Дрогобичі.
У випадку з «франківсько – галицьким» лицарем було б доцільно залишити його на постійне знаходження у Галичі, тим більше що тепер у рамках програми «Велика реставрація» є можливості для подальшої реставрації та обладнання Шляхетської вежі.
Лицар буде нагадувати туристам про середньовіччя, про Першу світову війну, про українсько – російську війну; буде об’єктом однієї з фотозон.
Довідково. Галич був важливим містом у військово – стратегічних планах Австро – Угорської монархії. Зумовлювалося це його розташуванням на березі важливої водної перешкоди – р. Дністер.
Монархія починаючи з 50 – их рр. ХІХ ст. здійснювала фортифікацію міста у формі польових та бетонних укріплень. Цей процес був реалізований під час кількох етапів (80 – 90 рр. ХІХ ст. та у першу декаду ХХ ст.).
Під час Першої світової війни місто було захоплене російськими військами у вересні 1914 р., визволене від окупації у червні 1915 р. У серпні – вересні 1916 р., в ході Брусиловського прориву під Галичем тривали жорстокі бої, проте місто союзникам вдалося втримати. У липні 1917 р. під час офензиви Керенського, місто на короткий час (10 днів) було захоплене росіянами.
В ході військових дій найбільших збитків місту було завдано у 1916 – 17 рр. За деякими оцінками, у результаті ПСВ було знищено 85% міської забудови.
На даний час в місті збереглося кладовище ПСВ, на якому спочивають близько 350 військовиків Австро – Угорської монархії. Активно сприяв благоустрою території кладовища у 2018 – 20 рр. міський голова Галича п. Орест Трачик.
У червні 2021 р. Галич відвідали з метою вшанування полеглих земляків представники угорської сторони на чолі з Іштваном Хангачі. Вони представляють організацію «Vigyázók Had- és Kultúrtörténeti Egyesület», опікуються похованнями полеглих під час Першої та Другої світових воєн в Угорщині, Україні та на Балканах.

Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України