П`ятниця, 2022-01-21, 9:23 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Червень » 1 » Хто купив ґрунт під Народний дім (до 780-річчя Коломиї)
9:28 PM
Хто купив ґрунт під Народний дім (до 780-річчя Коломиї)

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського — це візитівка Коломиї, заклад, знаний на весь світ. Однак тривалий час це приміщення існувало у своїй первісній назві як Народний дім, з додатком спереду спочатку — руський, а потім — український. Значення цієї споруди і всіх тих установ, організацій і товариств, які містилися в ній, унікальне. Саме там українці Коломиї від 1902-го до 1939-го вели своє культурно-мистецьке, а почасти й політичне життя. Польська влада у 1920-і хотіла відібрати цей імпозантний будинок в українців, але його вдалося відстояти. Натомість совіцька влада таки його відібрала. Цікава його передісторія...

У вересні 1880 року в Коломиї відбулася велика подія — до неї приїхав цісар Австро-Угорської імперії Франц Йосиф І! Та не сам, а з високими достойниками віденського двору й галицького краю. Безперечно, місто й околиці готувалися до цього приїзду. А причиною таких авґустійших відвідин стали дві резонансні  виставки. Одну з них, Виставу господарського промислу, організували коломийські українці, а другу, Етноґрафічну виставу, організували коломийські поляки. Перша з них відбувалася там, де тепер залишки міського парку ім. Трильовського на бульварі Лесі Українки, а друга — на т. зв. Затишку, на теперішній вул. Театральній, на місці, де тепер музей та кафе «Еліна».

Що ж було далі, коли цісар поїхав до своєї столиці, а виставки розібрали? З коломийської газети «Русская Рада» за 1909 р. довідуємося, що в павільйонах, які залишилися після Етноґрафічної виставки, теплої пори місцеві аматори грали для публіки вистави. Потім павільйони почали використовувати не за творчим призначенням, а господарським, і зробили там склади з сіном. Однак міська влада, боячись пожеж, заборонила тримати в середмісті висушену траву. І тоді дієві коломийські українці спряглися і викупили ділянку, на якій тепер стоїть Національний музей та кафе «Еліна».

Хто ж були ці люди, які втілили в життя таку корисну ідею, такий довговічний проєкт?

Отже, на земельну ділянку тоді склалися такі українські організації: міщанська читальня (провідники: суддя Адольф Решетилович, професор гімназії Теофіл Грушкевич, економіст Ілярій  Гарасимович), перше літературно-драматичне товариство (провідники: Теофіль Грушкевич, педагог і драматург Ізидор Трембіцький (Сидір Трембицький), коломийська філія Общества ім. Качковського (провідники: Юліан Кисілевський, видавець і друкар Михайло Білоус та инші) і церковне братство.

Організував цю справу голова міщанської читальні, суддя Адольф Решетилович. Всі вони зібрали доволі велику суму — 3600 золотих ринських і викупили землю.

Згодом на тій території почали будувати Народний дім, який відкрили 1902 р. Тому належиться добрим словом згадати наших предків, які мудро вчинили, коли закупили ту землю. 

У 1880-і рр. в Коломиї існували справжні українські громадські організації й товариства. Частина з них володіла майном і фінансами та могла вершити великі громадські справи. Діялося це, як знаємо, не в Українській, а в Австро-Угорській державі.

А тепер подивімося на 2020-і рр., коли ми живемо в Українській державі і маємо в Коломиї купу громадських організацій, товариств і політичних партій. А хто з них володіє власним осідком, бодай однією власною, а не орендованою, кімнаткою? Хто з них має на рахунку тисячі гривень і авто чи хоча б ровер? Які наші громадсько-політичні чи культурно-мистецькі організації могли б скластися і купити бодай 10 сотиків у Коломиї? Тому наше покоління не залишить по собі таких величних споруд і справ, як це вміли зробити за цісаря коломийські активні, відповідальні й чесні люди.

ВІД ОДНІЄЇ КІМНАТКИ ДО ДВОХ ПОВЕРХІВ

Були собі колись у Коломиї наші предки-галичани і траплялися поміж ними розумні й оригінальні люди. До таких належали о. Йосафат Кобринський і  Володимир Кобринський. Першого вшановуємо за те, що був, кажучи нинішнім сленгом, промоутером побудови українського Народного дому, а тепер Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, який носить його прізвище.

А другого — за ідею та успішний проект, тобто за те, що в цьому Народному домі організував і тривалий час провадив Музей «Гуцульщина». Ще далекого 1926-го року почав цей чоловік в одній кімнатчині (від внутрішнього подвір’я) Народного дому збирати експонати до майбутнього музею гуцульського мистецтва і культури назагал. Вважав, що дата закладення цього музею — 1 листопада. Можливо, Володимир Кобринський назвав саме цей день тому, що 1 листопада 1918 р. була проголошена ЗУНР, а він брав активну участь у національно-визвольному русі. Отже, цей день мав нагадувати нам не лише про музей. А звідки взялася у Володимира Кобринського любов до гуцулів і гір - теж зрозуміло, адже він народився у Білоберізці на Гуцульщині.

Володимир Кобринський був професійним залізничником, який мав стабільну працю і платню, а вільний час присвячував своїй улюбленій справі — музейництву. Сидів у Народному домі вечорами по кілька годин і впорядковував колекцію. Кімната не опалювалася, цементна долівка не гріла, і Володимир Кобринський врешті заплатив ревматизмом за свою ідею. Гірка доля галицької інтеліґенції бездержавного періоду...

Треба також сказати, що на заклик В. Кобринського дарувати речі давнини й гуцульські вироби відгукнулася наша інтеліґенція, містяни й селяни. Подиву гідний факт: Іван Симчич-Березівський подарував надзвичайний експонат — віз прасолів-чумаків, яким 200 років тому возили його пращури сіль з наших околиць на Велику Україну. За той віз польські колекціонери платили йому великі гроші, але свідомий березун віддав задарма безцінний експонати Музеєви «Гуцульщина» в Коломиї...

 І таких випадків було чимало. А ще Володимир Кобринський змушений був їздити селами, бо дарувальники хотіли вручити свої експонати самому директорови Кобринському.

Експонатів ставало щораз більше, доводилося їх складати під лавицями, на стриху, в пивниці. Згодом управа «Народного Дому» віддала під музей дві кімнатки, відтак — чотири, і врешті шість кімнат. 31 грудня 1934 р. офіційно відкрили музей «Гуцульщина», який був першим у Галичині музеєм такого типу, нашим, українським, музеєм. Іменувався він так — Український Народний Музей «Гуцульщина» ім. о. Йосафата Кобринського в Коломиї. Сам Володимир Кобринський і його помічники-однодумці систематизували і каталогізували експонати, а потім розмістили їх за таким порядком: етноґрафія, церковне мистецтво, праісторія, природничий відділ, історія найновішої доби. Польській владі не подобалися не лише політичні, але й культурно-мистецькі ініціативи галичан-українців, і 1937 р. вона заборонила музей «Гуцульщина». Щоправда, ця заборона незабаром утратила силу. А в тому самому році один чоловік і чотири жінки зголосилися на безоплатній основі допомагати директорови Кобринському в його музейній праці.

 У червні 1938 р. відбулася небуденна подія — VI з’їзд українських музейників у Коломиї. А через рік ситуація докорінно змінилася — до Галичини прийшла Червона армія і більшовицька адміністрація. Музей вони, як і все решта, одержавили, щоправда, не встигли розібратися з директором Кобринським. Їм найперше йшлося про громадсько-політичних діячів, хоча й директор «Гуцульщини» був одним з чільних діячів УНДО на Коломийщині.

У період Другої світової війни  навесні 1944 р. у музейних залах спали німецькі й угорські солдати, які закрали багато речей. У списку пограбованого нараховувався 241 експонат. Комуністична влада продовжила грабунок: вивезли багатющу музейну бібліотеку й архів на папірню, 1945 р. конфіскували сфрагістичну колекцію (приблизно 500 печаток, штампів, естампів, велика частина з яких стосувалася періоду ЗУНР); 1948 р. забрали колекцію зброї, в т. ч. й шаблю легендарного полковника УНР Петра Болбочана; у ті перші повоєнні роки украли велику нумізматичну й філателістичну колекцію музею.

Другий прихід совєтської влади в Галичину 1944 р. відзначався масштабними репресіями проти українства. Директорови Кобринському вдалося згладити підозру до його особи в той спосіб, що він показав енкаведистам погруддя Леніна та його поплічників, різноманітну комуністичну символіку, книжки й фотографії, які він врятував перед відступом Червоної армії з Коломиї 1941 р. з Будинку офіцерів (первісно — Щаднича каса, тепер Народний дім). Водночас досвідчений Кобринський передав довіреній особі в Печеніжині Василеви Тимінському (1912 — 1998) вартісні книжки й часописи з музею «Гуцульщина», які той переховував аж до проголошення Незалежности України.

Музей «Гуцульщина» в Коломиї у період СРСР з громадського став державним. Це забезпечувало ґарантовану платню працівникам музею, існував фінансовий фонд для закупівлі творів мистецтва, що давало додатковий заробіток гуцульським митцям. Народний дім перестав існувати і став музеєм. Про Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини знали в СРСР, тут відбувалося багато виставок та різних подій. 

Восени 1958 р. відійшов у засвіти основоположник музею «Гуцульщина» Володимир Кобринський, який очолював цей заклад упродовж 1926 — 1952 рр. Після нього директорами мистецької скарбниці були: Юліан Ковалів (виконувач обов’язків, 1952 — 1953 рр.), В. Я. Михайлюк (1953 — 1955), С. Д. Кушнірук (1955 — 1965). Тривалий час (1966 — 1992 рр.) музей очолювала заслужений працівник культури України Ольга Кратюк. Велика заслуга в збереженні скарбів наших предків належить охоронцеві фондів Любомирові Кречковському (1919 — 1999). Наприклад, безцінні портрети членів управи Інституту «Руський (Український) Народний Дім у Коломиї» він ще 1947 р. скрутив у сувій, зверху  обгорнувши їх портретом Сталіна, та висадив на шафу. Так вони там простояли аж до Незалежності, а потім він добув їх звідти та оприлюднив.

P.S. Недавно на сторінках коломийської преси 1930-х рр. я виявив інформацію про ідею добудови Народного дому і заклик збирати на це кошти. І цей процес уже набував розмаху...

Від серпня 1992 р. директором музею є Ярослава Ткачук.

Саме в цей період відбулася реконструкція музею та оновлення музейної експозиції. Оформлено окремі зали з меморіальним кутком відомого письменника й адвоката Андрія Чайковського, з творами церковного мистецтва. У музеї ведеться жвава культурно-мистецька й громадська робота: виставки, репрезентації, зустрічі, конференції. Музей здобув статус Національного (2009) і тепер іменується Національним музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського. Керівництво цього закладу налагодило міжнародні взаємини з багатьма музеями, зібрало велику інформацію про гуцульські експонати у музеях та фондах Європи. Розкішним дарунком шанувальникам гуцульського й покутського мистецтва стала прекрасна книжка-альбом «Скарби Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського» (Львів: Манускрипт, 2015. — с.), яку впорядкувала Я. Ткачук. Саме за активну діяльність її, генерального директора музею, нагородили почесним званням «Заслужений працівник культури України», орденом Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів, відзначено краєзнавчими преміями і грамотами.

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського давно став візитівкою нашого міста.

З книжки Миколи Савчука "На горі народжена"


Переглядів: 22 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022