Більшовики церкву ненавиділи. Достатньо згадати вислів Карла Маркса про те, що релігія є опіумом народу, який комуністи зробили ледь не девізом. По всьому СРСР зачиняли храми, нищили ікони та сакральні скульптури, священиків репресували й розстрілювали. Ті церкви, яким пощастило уникнути підриву, зазвичай перепрофільовували.

У Франківську совіти позакривали всі храми, крім двох – центральної катедри та церкви Йосипа Обручника за залізничним переїздом. Щоправда, обидва храми передали московському патріархату. Доля решти храмів склалася по-різному. Євангелістську кірху підірвали, а перед тим використовували як дитячу спортивну школу. Церкву отців редемптористів перетворили на дитячу поліклініку, яку пізніше розібрали для будівництва пологового будинку. Два храми стали музеями: у колегіаті відкрився художній, а у вірменському костелі – музей релігії та атеїзму. Єзуїтський костел на Грюнвальдській облюбував собі обласний архів, прогресивістська синагога стала клубом медінституту, а у костелі «Аве Марія», що на Гординського, влаштували спортзал.

Але те, що совіти планували зробити з польським костелом Христа Царя на Вовчинецькій, взагалі ні в які ворота не лізе. Після закриття у храмі розмістили склади одягу та книгосховище бібліотечного колектору. А в березні 1964 облвиконком прийняв рішення № 146, за яким колишня культова споруда передавалась Івано-Франківському філіалу Львівської політехніки (майбутньому інституту нафти і газу). Планували капітально перебудувати споруду, обладнати там лекційний зал на 600 місць, кінозал на 1100 місць, спортзал і… великій плавальний басейн. Усе це потребувало величезних коштів, їх не виділили і задум лишився нереалізованим. Якби справу довели до пуття, то у Франківську сьогодні могло бути два аквапарки.

Іван Бондарев