Серед переможців першого обласного конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування той, що подала Делятинська селищна рада, по-своєму унікальний. Делятинців наразі стурбувала доля об’єкта, сказати б, не утилітарного, а культурного призначення — Музею визначного українського письменника Марка Черемшини в будинку, де він жив у 1906—1912 роках. Свій проект «Пам‘ять про минуле — досвід для майбутнього» вони вже реалізували: у капітальний ремонт приміщення музею вкладено загалом близько 81 тис. грн., з яких 50 тис. асигновано з обласного бюджету, а решту — із селищного, певний грошовий внесок зробила і місцева громада. Як використано кошти на цьому об’єкті, днями цікавились голова обласної ради Олександр Сич, його заступники Василь Гладій та Остап Дзеса, голова постійної комісії облради з питань бюджету, фінансів, податків та інвестицій Володимир Шкварилюк, голова Надвірнянської районної ради Василь Попович. Селищний голова Михайло Косило розповів гостям, що музей займав дві кімнати старовинного будинку — тепер одного з корпусів Делятинської ЗШ I—III ст. № 1, але не діяв уже з десяток років, бо ті кімнати з часом повністю занепали: підлоги здулися, зі стелі штукатурка загрожувала впасти на голову відвідувачеві. А тепер ми побачили акуратно побілені дві зали майбутнього краєзнавчого музею селища, у який хочуть перетворити цей заклад, євровікна з новими підвіконнями замість старих підгнилих, під ногами — добротний паркет. - Чому ж вирішили змінити статус музею? — Звичайно, одна зала буде й далі присвячена Маркові Черемшині, який глибоко знав і вмів показати у своїх творах життя простих гуцулів, — каже М. Косило. — Та як не зважити і на те, що письменника прийняв для проходження адвокатської практики у своїй канцелярії і поселив у будинку, зведеному власним коштом, добре відомий у тодішній Галичині доктор права, громадсько-політичний діяч, активіст, а потім і голова Української радикальної партії Микола Лагодинський. Він підтримував стосунки з Іваном Франком. Ми ще маємо осягнути значення неординарної особистості Лагодинського в українській історії. Адже місцеві гуцули двічі обирали його своїм послом до австрійського парламенту, був він послом і до Галицького крайового сейму, а наприкінці свого життя — членом Української національної ради ЗУНР. У Делятині правник заснував читальню «Просвіти», ощадно-кредитове товариство «Руська каса». Він похований разом з дружиною на місцевому цвинтарі. Залишили свій слід в українській історії також дві дочки Лагодинських. Галина була відомою в Галичині піаністкою, музичною діячкою, письменницею та педагогом, а її молодша сестра Ярослава-Олександра ввійшла в українську літературу під псевдонімом Леся Верховинка як авторка поезій та оповідань з гуцульського життя. До речі, торік до Делятина приїздила зі США її дочка. Тож молодий селищний війт сподівається, що й нащадки Миколи Лагодинського, які живуть за кордоном, посприяють створенню в музеї повноцінного розділу про їхню родину, допоможуть експонатами. А серед жителів селища він покладається передусім на таких ентузіастів, як Андрій Мисюк. Цей підприємець збирає матеріали для відновлюваного музею, записує від місцевих старожилів перекази про колишніх мешканців старовинного будинку, працює в архівах. Наступним кроком буде якраз оформлення змістовної й водночас естетично привабливої музейної експозиції селища — до цієї справи селищна влада залучила професійних івано-франківських художників. Залишилося також оновити фасад будинку. Перший заступник голови обласної ради Василь Гладій похвалив делятинців за добру справу, важливу для національно-патріотичного виховання молоді. Адже Україна за кількістю музеїв, на жаль, у декілька разів відстає від середньоєвропейського показника, тож такий заклад, на його переконання, має бути в кожному селі... Іван ГАВРИЛОВИЧ
|
