П`ятниця, 2022-01-21, 11:04 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Червень » 4 » Народні обрядодійства. «Благослови, Боже, отець і мати, вінок зачинати…» У Великому Ключеві відроджують давні традиції обряду вінкоплетіння
10:52 AM
Народні обрядодійства. «Благослови, Боже, отець і мати, вінок зачинати…» У Великому Ключеві відроджують давні традиції обряду вінкоплетіння

Традиції весільних обрядів на Прикарпатті – що не край, то звичай, а праця з їх відродження, збереження і примноження – настільки потрібна, наскільки ж нелегка. І село Великий Ключів на Коломийщині, де родина Куників і Геників-Куників активно відроджує одну з вагомих складових весільного обряду – «вінки», тому яскраве свідчення.

У травні Великий Ключів купається в обіймах квітучих садів, а вулиця Зелена в кутку «Коцорина», де проживають мати і донька – Марія Куник і Марія Геник-Куник з сім’єю, й поготів. Саме у цій родині, продовжуючи справу відомої сільської майстрині-плетільниці світлої пам’яті Параски Кушляк, уже не перший рік намагаються оживити давні народні традиції пір’яного вінкоплетіння, які ще у 50-х роках минулого століття – всього понад сімдесят років тому – були притаманні весільним обрядовим дійствам у Великому Ключеві, а сьогодні вже постали перед необхідністю їх збереження.

Марія КУНИК, плетільниця, 69 р.:

– Розповім вам щиру правду, що з дитинства я дуже любила прислуховуватися до того, як співають, чи придивлятися, як танцюють, тощо. Я мріяла, щоби з роками могла і сама співати так, як, наприклад, співала моя мама. Маю зошит з маминими піснями, складеними простими сільськими людьми. У школі я брала участь у художній самодіяльності – нас возили всюди, записували виступи на радіо й телебаченні. Після заміжжя співала у сільському хорі...

Мені до всього було цікаво. Тож і плетінню пір’яних вінків навчилася з дитинства. Як плетільниці плела весільний вінок, то я з відкритим ротом за нею спостерігала – за кожним її рухом. Вона починала з того, що ділила понад брови два пасма волосся, які називалися мухами, закладала, медом змащувала і заплітала. То був початок того, аби поставити на голову молодої вінок.

То не був уже готовий вінок, а все складалося окремо. Вішиванку – нашиті на плюшевім матеріалі перли, квіточки чи камінці – накладали попри мухи на чоло. Далі попри вішиванку йшов рєд червоних ружічок з воскового паперу. А вітак плетільниці клала квіти, зроблені з позлітки і дроту, – драшпани, а всередину – сіканку і трісочки, насиляні на волосся з кінського хвоста. І вони на вінку постійно тріслися, так і назвали – трісочки. Сіканки ж робили з волічки – шерстяної нитки темного кольору, яку намотували на два пальчики, потім всиляли нитку і це пристригали, тобто присікали. Тож трісочки накладали вже на сіканку, робили віночок, який ішов поверх вішиванки і ружів.

Якщо ж молода мали йти в село, то клали тільки драшпани. А коли до шлюбу, то попри драшпани золотили віночок з барвінку і аж потім – два шнурки з пір’яними квітами. Кількість квіток була різна – 20 чи й більше. Все залежало від статури молодої і дружки. Коли поклали перший рєд квітів, то плетільниці ходила з веретеном і поправлєла тим веретеном кожну квіточку, кожну пір’їнку. Я так була тим зацікавлена, що коли приходила додому, то брала веретено до рук, щоб і собі повторити те, що робила та плетільниці. Коли клали другий рєд квітів, то вже робиласі передня частина вінка. Але ще була й задня його частина, зроблена з лубового паперу, та вже без волічкових квіток чи трісочок. Її прикріплювали окремо. Коли приклали задний вінок, то прикріплювали три пір’яні квітки і політики, тобто лєнти.

– А хто була та майстриня-плетільниця?

– То була жінка з родини, яка жила у нашому селі, але вийшла заміж у Малий Ключів.

– Скільки днів потрібно було молодій носити на голові той неповторний, але й нелегкий витвір – пір’яний вінок?

– Колись весілля починалося з четверга. Якщо ґазда був заможний, то робили підлогу, поміст для танців. Але й могли починати ще у вівторок. У четвер жінки сходилисі на голубці, а нанашки – хресні мами – до вінка. Шили віночок, який відтак тато і мама клали на оту вішиванку, що я казала. У четвер музики ще не приходили. А вже у п’ятницю сходилисі – музики, родина, сусіди і відправлєли молодого чи молоду в село просити на вісілє. Тоді молоду і вбирали у той пір’яний вінок, але без барвінкового віночка, і заплітали у кісочки під фіст, зроблений з волічкових різнокольорових ниток і лєнтів. А також – зґарду, тобто коралі.

Якщо батьки мали чим заплатити, то плетільниці відтак розплітала молоду, а до шлюбу вже заново заплітала. Були випадки, що у родини не було чим платити плетільниці ще й на другий день, а молода не мала права спати у вінку, щоб його не пошкодити, то готували спеціально бочку – княгині, тобто молода чи дружка так і спали у ній цілу ніченьку. А коли молода йшла до шлюбу, то волосся розплітали поверх фоста. У п’ятницю увечері молодіж – дівчата і хлопці – вже сходилисі на посаг, а жінки і чоловіки приходили на це дивитисі. Козиряли ті хлопці, в якому сільському кутку було вісілє. А хлопці з інших кутків мусіли просити ґаздів, аби дозволили їм танець потанцювати.

– Чи є ще у Великому Ключеві чи в інших селах сьогодні такі майстрині-плетільниці пір’яних вінків?

– Уже немає нікого. Пір’яні вінки ще колись, окрім нашого села, плели у Малому Ключеві, але там було менше спроможних людей. А в інших селах ніхто так сі не збирав. Лиш – у Великому Ключеві. Хіба що перезичували вінки або якщо молода була з Великого Ключева. І давні фотографії те засвідчують. Відродження давніх традицій плетіння пір’яних вінків – то задоволення для моєї душі, я цим живу. Я ніколи не втомлююся від цієї праці. Вінок символізував майбутнє подружнє життя молодих – щасливе і багате.

...То дуже добрий знак, що відродження давніх традицій Великого Ключева, зокрема плетіння пір’яних вінків, сьогодні цікавить не тільки жінку в поважних роках Марію Куник, а й покоління її дітей. Своїми навичками, майстерністю, а головно – любов’ю до неповторних традицій давнини рідної землі, майстриня щедро обдарувала і свою доньку Марію, яка працює вчителькою у місцевому ліцеї.

Марія ГЕНИК-КУНИК, майстриня-плетільниця і педагог, 34 р.:

– Після закінчення Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича працюю вчителькою хімії і біології у Великому Ключеві, разом із чоловіком Романом виховуємо восьмирічного Ромчика. «Вінки» як заспів чи початок весільного обряду є не тільки нашою традицією і не лише гуцульською, але плетіння пір’яних весільних вінків – однозначно тільки великоключівська гуцульська неповторність. Ще моя прапрабабуся виходила заміж у такому пір’яному вінку. І тільки в нашому селі були майстрині-плетільниці, які любили і знали цю справу. Саме вони творили ті перші вінки, для яких брали пір’я з шийки молоденьких, білих і обов’язково живих гусей. Бо казали, що відтак і доля у нареченої буде світла і щаслива.

Сплести пір’яний вінок – робота клопітка, складна і тривала. Пір’я потрібно було зібрати, поскладати у квіточки і зробити всі інші елементи вінка – вішиванку, драшпани, трісочки й т. д. «Вінки» мають головне дійство – одягання молодої у вінок і вшивання нанашками у головний пір’яний вінок отого маленького позолоченого віночка з барвінком. У тому віночку традиційно мають бути і молитва, і мед, і сіль, і свячена вода, і хліб, і гроші... Словом, усе, що людина повинна мати у життю, всі багатства для доброї долі. Це все нанашки – хресні мами – повинні вшити у ті маленькі віночки. Як молодій, так і молодому. Кожному – у його домі. «Вінки» починаються до обіду. А за тиждень до весілля молоді йдуть до церкви, де відправляється спеціальна Служба Божа з благословенням священника – на добре і щасливе подружнє життя.

Так було колись, і так є тепер. А вже у понеділок починають робити помости на подвір’ю. У наш час музики вже приходять і в четвер. Нанашки вшивають віночок і вкладають його у пір’яний вінок, а також благословляють. Батьки дякують нанашкам за віночки і виконання обітниці. Молоді просять прощі і дякують батькам, тричі обходячи стіл. Далі батьки тими прощовими хлібами благословляють молодих. Відтак молоді йдуть у село – просити на весілля всю близьку родину…

Тож у давнину молода той пір’яний вінок вбирала три рази. Сьогодні трохи все спростили. Якщо весілля роблять окремо, то все дійство «вінків» також проходить окремо у молодого й у молодої. Якщо ж молоді з різних сіл, то вже попередньо радяться, за якими звичаями провадити весілля. У наш час навіть важко оцінити, скільки такий вінок може коштувати – скарб неоціненний. Адже є всього кілька екземплярів, та й ті – недосконалі копії. Один – у музеї Івана Гончара у Києві, другий – у Тіни Кароль, ще один – у Музеї писанки в Коломиї. А також один пір’яний вінок зберігається в нас, але належить народному аматорському фольклорному колективові «Ключівські візерунки». Хочемо берегти наші традиції і популяризувати їх у світі.

– Наскільки я розумію, то сьогодні у Великому Ключеві такі пір’яні вінки вже не плетуть?

– Колись у нашому селі жила жінка, яка працювала у клубі в Мишині. З часом вона традицію плетіння пір’яних вінків відтворила і в тому селі. Але дещо по-іншому. Мишин намагався повторити нашу унікальність плетіння таких вінків. Є й сьогодні там майстриня, яка має такий вінок і пропонує всім охочим у часі весілля.

У нашому ж селі традиція плетіння вінків збереглася, але вже сталися зміни у бік спрощення. Бо давній пір’яний вінок треба було робити навіть цілу зиму. Пальчиками, пушками пальців, очима, терпінням і обов’язково – з добрим настроєм. Вінок – не вінець, а символ початку подружнього життя, гідності і доброї слави дівчини, статків...

Кожна дівка мусила мати свій стрій – і вінок, і кептар, і вишиванку, і зґарду, і сукню, і сорочку, і хустку, і чоботи тощо. Все було новеньке і не вживане. То тепер уже все приспособлюють. А колись не всі вміли той вінок сплести і відтак прикріпити молодій, а тільки спеціальні майстрині-плетільниці. Саме такою неповторною майстринею була колись наша сусідка – Параска Кушляк. До речі, вона і мене вбирала у вінок під час весілля. Сьогодні ми намагаємося відроджувати традиції нашого села, примножувати і шанувати. Мусимо відтворити давню неповторність і своєю працею заохотити молодих людей.

– Ви працюєте в ліцеї, а чи є у навчальному закладі якісь гуртки чи майстер-класи з плетіння пір’яних вінків?

– На жаль, нема. Але є мрії про це й відповідні проєкти, в яких наші вчителі здобували перемоги. Зокрема, Марічка Ужитчак – онучка знаної і згаданої нами майстрині Параски Кушляк.

...Під час весільного обряду «вінків» обов’язково заспівували. Тож насамкінець Марія Куник заспівала нам кілька рядків такої неповторної і журливої весільної співанки, що очі її доньки Марії наповнилися яскравим блиском спомину:

Закувала зозулечка тай на заріночку,

Подивисі, моя мамко, яка я в віночку, яка я в віночку.

Файний вінок без косичок, файний з косичками.

Файна наші молоденька межи дружечками, межи дружечками.

Ігор ЛАЗОРИШИН


Переглядів: 20 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022