Відповідно до структурного поділу 1944 р. на Закарпатті мав існувати Закарпатський край ОУН. Оскільки в роки окупації угорці в області заарештували фактично весь керівний склад ОУН, то Закарпатський край не мав адміністративного поділу, а складався із мережі невеликих підпільних груп. Навесні 1945 р. у зв’язку з реорганізацією підпілля Закарпатський край ОУН переведений у Закарпатський окружний і діяв на території Берегівського, іршавського, Виноградівського і Хустського районів та організаційно підпорядковувався Карпатському краю ОУН. У травні 1947 р. радянські каральні органи фактично ліквідували Закарпатську округу ОУН («Срібна»), проте вже в липні вона відновилася, в тому числі й зусиллями окружного провідника «Булевара» (Олексій Безкоровайний, 1919 р. н., уродженець с. Потоку Козівського району Тернопільської області, який у 1945 р. був керівником зв’язку проводу ОУН під псевдами «Бистрозор», «Маркіян» та «Олесь». Восени того ж року «Бистрозора» було відсторонено від посади через самовільне читання секретної пошти, скеровано у Карпатський край, де невдовзі призначено провідником ОУН Вигодського району під псевдом «Войнар», а відтак переведено на Закарпаття, де він був відомий як «Булевар») і районного референта пропаганди Закарпаття «Богдана» («Кумпановича»).
На початку жовтня 1947 р. на території Перегінського і Вигодського районів було проведено чекістсько-військову операцію силами внутрішніх військ МДБ під керівництвом відрядженого із управління контррозвідки МДБ Білоруського військового округу майора Дудка і заступника командира 215-го стрілецького полку внутрішніх військ МДБ майора Макарова, за участю спецгрупи МДБ під керівництвом старшого оперуповноваженого управління МДБ старшого лейтенанта Гулянова. У результаті операції 1-3 жовтня 1947 р. у гірсько-лісистій місцевості Перегінського району було знайдено підпільників, які пропозицію здатися відхилили та розпочали збройний супротив і майже всі були вбиті. Як виявилося, це були «Булевар», «Богдан» та господарчий Закарпатського окружного проводу ОУН з охороною.
1 липня 2017 р. члени Братства УПА Рожнятівського району встановили хрест на місці загибелі «Булевара», «Богдана»-«Кумпановича» та інших повстанців, які загинули в 1947 р. на території теперішнього Мшанського лісництва.
Здавалося, свідків-повстанців, які брали участь у бою, не залишилося. Однак матеріали кримінальної справи Миколи Васильовича Роїва, які зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ в івано-Франківській області, розкривають нам деталі бою біля злиття річок Молодої і Мшани неподалік Осмолоди та обставини трагічної смерті повстанців.
Микола Роїв народився 1922 р. у с. Надієві Долинського району, працював у власному господарстві. В серпні 1944 р. він повернувся додому з примусових робіт у Німеччині, а в березні 1945 р. через рідне село Миколи проходила сотня «Юрка» («Грозного»), і він вступив в УПА під псевдо «Рубан» та перебував у сотні аж до її розформування у квітні 1947 р. Влітку 1945 р. двічі брав участь у боях. Сотня налічувала в той час більше 100 осіб.
Зиму 1946-1947 рр. сотня «Юрка» у складі 28 бійців провела в бункерах у лісі «Петріс» за 60 км від с. Перегінська. У квітні 1947 р. сотню розформували, а стрільців розподілили в особисту охорону провідникам ОУН. «Юрко» залишив собі 5 стрільців і очолив охорону керівника референтури пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН Степана Слободяна — «Єфрема», «Клима». «Рубана» було переведено охоронцем пропагандиста сотні «Богдана», який став референтом із пропаганди на Закарпатті.
На Закарпатті у «Богдана» зв’язків з ОУН не було, а тому він з охороною здійснив три рейди по краю, під час яких проводили пропагандистські мітинги і роздавали листівки. Перед відходом на Закарпаття «Богдан» передавав естафети станичному с. Ясеня Перегінського району «Вітру», і той забезпечував загін продуктами. Харчами повстанцям допомагали також місцеві жителі Закарпаття.
Маршрут повстанців пролягав по долині р. Лімниці через с. Гриньків на Закарпаття. Зокрема, перший рейд пропагандистів відбувся у квітні 1947 р. і проходив через села Руську Мокру, Німецьку Мокру, Колочаву, другий — у травні, а третій — у серпні 1947 р. У с. Колочаві «Богдану» вдалося заручитися підтримкою місцевого священика, який взявся розповсюджувати листівки.
Після рейдів «Богдан» у районі гори Заплати біля с. Гринькова зустрічався і звітував про роботу «Климу». Останній їхній контакт відбувся на початку вересня 1947 р. Організаційно з «Климом» були зв’язані журналіст «Всеволод», друкарка, комендант охорони і охоронці: «Яструб», «Тарас», «Чорнота», «Кремінь», «Хмара», «Грізний». «Богдан» також зустрічався з «Булеваром» в с. Сеничеві за участі станичного села «Манька».
3 жовтня 1947 р. під час зіткнення з підрозділами Червоної армії їхня група була розбита, а Роїв отримав поранення і потрапив у полон.
З показів Роїва слідчим ми можемо відтворити події 3 жовтня 1947 р. Група мала з собою 2 коней, бричку, 4 мішки картоплі і 2 мішки борошна. 1 жовтня «Богдан» взяв «Рубана» з «Мироном», який був охоронцем «Булевара», і вони пішли в район ріки Мшани на 12 км західніше хутора Гринькова, щоб організувати склад продуктів на зиму. О 7 годині ранку повстанці прийшли на місце, зупинилися в лісі Мала Мшана, розпалили вогонь і почали варити гриби для сніданку. Через дві години вони зазнали нападу радянських спецзагонів, у результаті бою «Богдана» і «Мирона» було вбито, а «Рубана» поранено, він потрапив у полон. У той же день «Черемош» і «Дунай», які були в охороні «Богдана», привезли на це ж місце продукти та теж були вбиті. Обставини смерті «Булевара» Роїв не описує, бо не був їх свідком.
В акті від 2 жовтня 1947 р., який підписали заступник командира 215-го стрілецького полку внутрішніх військ МДБ майор Макаров, командир взводу молодший лейтенант Мігушин та низка солдат, значилося: «У лісі Мала Мшана, східніше села Ясень Перегінського району, помічена група бандитів — 5 осіб, яка вчинила збройний опір, — вбито 4 бандитів («Богдан», «Булевар», «Мирон», «Черемош»), 1 — поранений. Вилучено: 4 автомати, пістолетів — 3, гвинтівок — 1, гранат — 1, картоплі — 4 мішки, 2 мішки борошна і документи «Богдана» і «Булевара»; 2 коней».
Роїв подає під час слідства також словесні портрети упівців та інформацію про них:
«Булевар» — середнього зросту, кругле лице рожевого кольору, ніс малий. Кирпатий, волосся руде, зачісує назад, очі сірі, у верхній щелепі рота — металеві коронки на двох зубах, років 28. Озброєний автоматом ППШ і пістолетом «Вальтер».
«Богдан» — середнього зросту, шатен, худорлявий, лице продовгувате. Ніс нормальний з помітною пухлиною на лівому боці, очі карі, волосся темно-русе, зачісує назад, років 22. Озброєний автоматом ППШ і угорським пістолетом.
«Мирон» — уродженець Вигодського району.
«Черемош» — уродженець с. Розтоків Вигодського району, був в охороні «Богдана».
«Ромко» — перебував в особистій охороні «Булевара», років 24.
У живих з боївки, ймовірно, залишився лише «Довбуш» — уродженець с. Колочави, пастух овець. Він якраз пішов за продуктами в Колочаву. А самого Миколу Роїва було засуджено до 25 років позбавлення волі, в 1956 р. термін покарання було зменшено до 10 років ув’язнення. Під час хрущовської відлиги «Рубан» уже працював на полегшеному режимі і, напевно, згадував буремні часи, коли його боївка була предметом інтересу верхівки радянської карально-репресивної машини.
Сергій Адамович |
