Долі людей є різними, а тому цікавими. Простежуючи боротьбу українських вояків, знаходимо чимало незвичних перипетій у їхніх біографіях. Не завжди і сама людина хоче бути до них причетною. Вона просто опиняється в такій ситуації, яка карколомно змінює її долю. Так було і з нашим героєм, уродженцем с. Крилос Володимиром Федорняком.
Він народився 28 липня 1926 року у родині Семена Федорняка, звичайного крилоського ґазди, та його дружини Софії. Крім Володимира у сім’ї виховувалися старший брат Йосиф і молодша сестра Марія. Коли син підріс, батько віддав його на навчання у Станиславів, у спеціальну торговельну школу. Тут у 1943 році В.Федорняк став членом ОУН. Брав активну участь у підпільній боротьбі. Під час переходу через Закарпаття його було схоплено і катовано, але він дивом вижив, хоча його побратим із Крилоса Семен Воробчак, якому тоді вдалося втекти, у селі розповів, що Володимир загинув.
У 1944 році разом із своїми побратимами відійшов на захід. Очевидно, на той час він уже був військовим дивізії «СС» Галичина», в яку вступив 20 квітня 1945 року. Як відомо, дивізійники, що пробилися на захід, були інтерновані англо-американськими військами і переведені в табори полонених, що розташовувалися в Італії. Тут він впродовж 1945-1946 рр. навчався в українській гімназії у Ріміні, яку добре закінчив.
З Італії В.Федорняк перебрався до Франції, де працював на металургійному заводі. Через деякий час він переїхав до Західної Німеччини і опинився у таборі для переміщених осіб у Ляйбгаймі. Тут В. Федорняк удосконалив свої знання з німецької мови. У таборі йому вдалося знову налагодив контакт з оунівцями. Через підпільну мережу він був направлений у Мюнхен, щоб вивчитися на радиста. До цього в оунівському підпіллі він мав псевдо «Мирон», а тепер змінив його на «Орест».
Пізніше Володимир Федорняк пройшов ще одні курси радистів у м. Біндер. У школі відзначався найкращими здібностями. Тут почав працювати на англійську розвідку під псевдом «Роджі» або «Роджер». Із Дюссельдорфа він вилетів до Лондона, де разом з іншими соратниками вивчав парашутну справу. Всі заняття проводили англійські офіцери, тому В.Федорняку довелося вивчити ще й англійську мову. З 1948 по 1951 роки В.Федорняк проживав у англійському місті Бостоні, де одружився.
Літак з парашутистами вилетів з Лондона на Мальту 10 травня 1951 року. Метою групи було встановлення контактів з УПА. В.Федоняк у групі був старшим радистом. Він мав підписувати радіограми для Лондона як «Зорич», а для закордонних зверхників ОУН – «Гриць».
В особовій справі змальований наступний портрет: «Мирон» - русявий з круглим повним обличчям середньої будови двадцятишестирічний юнак з високим лобом, невеликим кирпатим носом і товстими, ніби припухлими губами, волосся кучеряве. В групі він був найздібнішим, непогано знав німецьку та англійську мови».
З Мальти вони 15 травня направилися в сторону Карпат. Висадилися біля Лісної Слобідки та Раківчика колишнього Коршівського району. Звідти рушили до Крилоса, звідки був родом В.Федорняк, щоб налагодити контакт із підпільниками з Чорного лісу. 27 травня В.Федорняк зустрівся зі своїми родичами і через крилошанина Василя Мельничука-«Остапа», слідчого Служби безпеки ОУН Станиславівського надрайону, мали зв’язатися із Окружним проводом ОУН.
На зустріч із парашутистами «Остап» прийшов із провідником Галицького райпроводу ОУН Миколою Капущаком (псевдо «Вітер»), родом з с. Горохолино, та Григорієм Козаком (псевдо «Смерека») із Викторова. Однак тоді на них уже чекала засідка. Під час перестрілки В. Федорняк разом із своїми друзями були убиті, загинули також «Вітер» і «Смерека», а «Остап» був захоплений у полон. Сталося це 7 червня 1951 року. Зазначимо, що агенти-бойовики не знали, що на пункт зв’язку вийшли десантовані парашутами кур’єри з-за кордону, тому зосередилися на затриманні живим «Остапа», а по решті відкрили вогонь на ураження.
Варто зауважити, що постать Володимира Федорняка була свого часу змальована письменником Віталієм Виноградським у художній повісті «І настав світанок» (Київ, 1986 р.). Також статтю про нього «Смертю здолавши смерть) у 1993 році опублікував історик-краєзнавець Ігор Коваль (див. «Галицьке слово», вересень-жовтень, 1993 р.)
Цікаво, що автор вище згаданої книги у післямові написав, що «ім’я Володимира Федорняка, який, як він подає, «свідомо обрав ворожий народові шлях, він не змінив». «Хай знають не лише в Крилосі, пише він, - а й у всіх містах і селах Прикарпаття, що подібна доля і запізніле каяття чекають кожного, хто зрадить рідну землю, свою Вітчизну, хто піде проти свого радянського народу». Разом із тим іншого героя, який пішов на співпрацю з НКВД, вступив до псевдобоївки і долучився до знищення групи парашутистів, він назвав вигаданим ім’ям, бо, очевидно, знав, що люди йому зради не пробачать.
Часи змінилися, через п’ять років після виходу книги В. Виноградського Україна стала незалежною. Герої залишилися героями, а зрадники – зрадниками. Тож тепер у рік тридцятої річниці незалежної України ми згадуємо ім’я Володимира Федорняка як патріота-героя, який віддав за Батьківщину своє молоде життя. А про радянського сексота, якого письменник заховав за вигаданим ім’ям, ніхто уже й не згадає. Що ж, правда завжди торжествує, а інакше і бути не може.
Іван ДРАБЧУК |
