П`ятниця, 2022-01-21, 10:35 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Червень » 17 » Радянські поштівки. Яким був Франківськ двадцять років після війни
8:34 AM
Радянські поштівки. Яким був Франківськ двадцять років після війни

Радянські поштівки видавали великими накладами, тому їх важко назвати раритетами. Але набір, який у 1965 році випустило видавництво «Мистецтво», колекціонери вважають рідкісним. Він був повністю присвячений Івано-Франківську і мав символічне значення.

Совіти ніби підводили підсумки свого двадцятирічного панування. Отже, якими об’єктами поповнилось наше місто протягом 1945-1965 років? Про це пише Репортер.

Набір «Івано-Франківськ» складається з 12 фотопоштівок роботи відомого фотографа Бориса Мінделя. На замовлення видавництва він спеціально приїздив до нас із Києва та відзняв багато об’єктів. Потім редактори відібрали найцікавіші, на їхню думку, світлини, які досить повно репрезентують наше місто середини шістдесятих. На обкладинці зображено тодішній обком на вулиці Грюнвальдській – місце найвищої влади краю. Тоді будинок виглядав дещо цікавіше ніж тепер, адже два нижні поверхи були щільно вкрити диким виноградом.

Ми зупинимося лише на тих об’єктах, які були споруджені в радянський період. Таких налічується сім штук і кожен по-своєму цікавий. Розповідь побудуємо за хронологічним принципом.

У сорокових роках у Станіславі нового майже не будували. Всі сили були кинуті на відновлення підприємств та інфраструктури, що постраждали під час війни. У нових житлових будинках теж не було гострої необхідності, адже після вбивства місцевих мешканців, зокрема євреїв, багато кам’яниць стояли порожніми – заходь і живи. Радянським офіцерам, партійним діячам та інженерам, що прибули сюди для проходження служби, без проблем знаходили квартири у центральній частині міста. Відтак, будівельна активність почалась лише у наступному десятилітті.

6 листопада 1952 року посередині Піонерського парку (нині парк Військових ветеранів) встановили статую Леніна. Це був третій кам’яний ідол у місті, його «старші» товариші стовбичили у парку Шевченка й перед тим самим обкомом на Грюнвальдській. Скульптором був товариш Здіховський, а архітектором – Іван Боднарук – творець ресторану «Гуцульщина» в Яремче.

Оскільки Ленін номер три стояв у Піо­нерському парку, саме там відбувалась урочиста церемонія прийому жовтенят у піонери. На фото як раз видно групку ново­посвячених дітлахів.

Позаду фігури була якась підо­зріла купа. Через неї жартівники називали паркового Леніна засранцем.

Протягом 1954-1955 років у Станіславі був реалізований масштабний проєкт. У південній частині міста вирили величезне озеро, дзеркальна поверхня якого становила 36 гектарів.

До будови активно залучали громадськість міста. Іншими словами, працівники різних підприємств та установ мусили безкоштовно гарувати на ритті котловану. Газети писали, що вже у 1954 році «роботи першої черги на будівництві басейну будуть закінчені, влітку трудящі вже зможуть купатися в озері. Але і далі тут продовжуватимуться роботи по спорудженню човнових станцій спортивного сектора, пляжу, місць для відпочинку трудящих і т. д. Зона пляжу буде відгород­жена від загальної зони озера і добре пристосована для купання і прий­мання сонячних ванн».

Втім, як завжди, не встигли, тож купальний сезон для «щасливих трудящих» розпочався наступного року. 26 червня 1955 озеро урочисто відкрили. Преса іменувала його «Станіславським морем». На берегах висадили 5000 дерев і ще більше кущів. Центральний вхід, з боку теперішньої вулиці Мазепи, являв собою широку алею, що потопала у зелені. Зверніть увагу на лавочки, розфарбовані в синьо-жовті кольори, які тоді вважалися символом «українських буржуазних націоналістів». Що це – випадковий збіг, чи прояв прихованого опору системі якогось патріотично налаштованого комунального чиновника?

Озеро швидко стало улюбленим місцем відпочинку мешканців міста. А який відпочинок без їжі та напоїв? Саме тому в 1956 році на березі водойми спорудили заклад харчування.

«Прикарпатська правда» співала йому дифірамби: «На набережній озера, на пагорбку, де були руїни, побудований чудовий будинок. Він з одного боку потопає в зеленому масиві каштанів, а з другого – красується над водами озера. Тут буде кафе і ресторан на 30 місць. Проєкт цього будинку розробив архітектор Горшеньов, а здійснили його вмілі руки мулярів, бетонників, штукатурів комплексної бригади, яку очолюють товариші Дяк і Пристайко».

Згодом кафе перетворилось на ресторан, який періодично міняв назви: «Карпати», «Чайка», «Садко». Сьогодні ані ресторану, ані «зеленого масиву каштанів» вже немає. Влітку 2017 року будинок, який, до речі, був пам’яткою архітектури, знесли для споруд­ження житлового масиву «Парус» від фірми «Благо».

У 1960 році здали в експлуатацію перші багатоквартирні житлові будинки, які в народі охрестили «хрущовками» – від прізвища генсека Микити Хрущова. Перші «хрущовки» були чотириповерхові й виросли в районі вулиці Сталінградської, яку в 1961 перейменували на Московську, а нині вона Бельведерська.

Радянський путівник містом описує ці шпаківні доволі пафосно: «У західній частині міста, в околиці вулиці Московської, виріс цілий новий район з прекрасним архітектурним ансамблем житлових будинків. Мрійники пророкують йому майбутнє центру міста. Цілком можливо. Адже мине небагато часу, і тут поселяться в зручних квартирах ще двадцять п’ять тисяч іванофранківців».

Автор тексту була Христина Сорохтей – донька відомого художника. Цікаво, що такого прекрасного вона побачила у цегляних коробках, виконаних за типовими проєктами? Схоже, видавці це теж зрозуміли, тож в інших наборах радянських поштівок «хрущовки» більше не фігурують.

Листівка демонструє аеропорт. Насправді він існував давно, але тут ми бачимо нове приміщення аеровокзалу. У джерелах фігурують дві дати його побудови – 1961 та 1962. Річ у тім, що будинок завершили у 1961, а відкрили у січні 1962 року. Архітектором був Володимир Лукомський.

На першому поверсі розміщувалися зал очікування, кімната матері й дитини, каса, довідкове бюро, камера зберігання, поштова філія, перукарня й ресторан. На другому – службові приміщення. В той час літаки здійснювали прямі рейси на Москву, Київ, Кишинів, Адлер та вісім обласних центрів України. Сьогодні літаком від нас можна дістатись до Києва та інколи до Дніпра та Одеси.

Із датуванням наступної світлини довелось трохи поламати голову. Поштівка підписана як «Вулиця Карла Маркса». Сьогодні вона Грушевського, але на фото бачимо Грюнвальдську. Річ у тім, що дошки пошани стояли і там, і там, тож столичний фотограф просто переплутав.

До дошки примикала польська конструктивістська кам’яниця, торцеву стіну якої розмалювали у найкращих традиціях соц­реалізму. Сюжет типовий – сонце, гори, наф­тові вишки, гуцули, будівельники та інженери, які роблять щось важливе.

Коли виготовили цей «мурал»? За результатом відрядження Бориса Мінделя видавництво «Мистецтво» видало фотоальбом із видами Івано-Франківська. Його здали в набір 21 квітня 1964, але на світлинах буяє літо. Відтак, стіну прикрасили не пізніше літа 1963 року. Напевно, дошку пошани змонтували тоді ж.

Дата зведення наступного об’єкта точно відома. 2 листопада 1963 року відбувся перший сеанс у новому кінотеатрі «Космос». Івано-Франківськ вже мав п’ять закладів, де можна було переглянути фільм, але «Космос» перевершував їх усіх.

Це був перший у місті широкоформатний кінотеатр, де глядачі дивилися стрічки на екрані площею 140 квадратів. Звук забезпечували 80 динаміків, рівномірно розподілених по залі. Усе це створювало ефект присутності, тож перегляд фільму перетворювався на справжню атракцією. Зал міг вмістити 757 людей. Для порівняння, голов­ний зал кінотеатру імені Франка (нині «Люм’єр»), що вважався найбільшим у місті, був розрахований на 460 глядачів.

Перші кілька років фасад «Космосу» прикрашав простенький геометричний орнамент. Згодом художник Михайло Фіголь виконав мозаїку із головою космонавта у скафандрі та іншими «зоряними» атрибутами. Нині усе це заховано під шаром пінопласту, але шанси на відновлення мозаїки є.

Іван Бондарев


Переглядів: 18 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022