На зламі ХІХ і ХХ століть галичани фотографувалися доволі рідко, тому дарування фото іншій особі вважалося виявом особливої симпатії.

Як зазначалося в пораднику добрих манер 1882 року, «особа, яка просить подарувати їй фото, виявляє особливу симпатію, а тому чоловік мусить якнайшвидше подарувати своє фото дамі, якщо вона його про це попросила. Чоловік теж може попросити у дами її фото, але не повинен ображатися, якщо вона йому в цьому відмовить. Панна ніколи не дарує своє фото юнакові, це можливо лише, якщо він її наречений. Фотографії великого формату дарують в особливих випадках. На такий подарунок можуть мати право лише найближчі родичі та друзі».

Схожий підхід до фотографій демонструє й порадник за 1907 рік: «Часте фотографування та дарування всім своїх фото свідчить про наївне замилування своєю особою. Але якщо хтось із наших друзів просить нас подарувати йому фото, ми не повинні йому відмовляти. Найкраще подарувати фото малого формату, яке легко помістити в альбом. Жодна добре вихована панна не подарує своє фото чоловікові, таке можуть собі дозволити лише жінки старшого віку. В разі припинення любовних стосунків чоловік мусить позбутися фото дами, щоб не поставити її в незручне становище».

Різні види фото можна було замовити в станиславівському фотосалоні «Рембрандт», який відкрився в 1903 році.  Найпопулярнішим форматом світлин була візит-карта, яка мала вигляд фотозображення на тонкому папері, наклеєного на цупкий картон. Вона здебільшого мала розмір 5,5х9 см, а картонна основа  – 6,5х10 см. Кабінетний портрет був значно більший – 11,5х16,5 см. Такі фото зазвичай вішали на стіну. У фотосалоні діяла рекламна акція – при замовленні шести штук звичайних фотографій клієнт отримував ще три знімки в подарунок, але вже у форматі поштівки.

Газета «Кур’єр станиславівський» від 14 червня 1903 р. Підготувала Олена БУЧИК