Друзі-однодумці казали, що це Яремчанський Чорновіл, а частина населення називала його Яремчанським Хмарою. В листах із Києва від друзів переважало звертання – «Сизокрилий карпатський Орле!». Влада ж називала його: «заклятий утікач», «націоналіст», «бандьора». Мова піде про Івана Голінея. Це був справжній український інтелігент, кваліфікований лікар, чуйний товариш, людина високої душі і щирого серця, задушевна особистість з тонким розумінням історії своєї нації, рідної мови, любові до Бога і України (поняття Бог і Україна він не розділяв). Як голова УРП Яремчанщини, він разом з о. Олександром був першим ініціатором будівництва храму Івана Христителя у м. Яремче. Він малював ескізи околиць і самі церкви, костели та каплиці. Належав до сильних духом, до тих, що в муках омріювали волю і незалежність України. Своє життя і талант присвятив поширенню слави про Україну. Ось його власні думи і слова – звернення до друзів: Чи знаєш ти, Кохана, Що зветься в нас Любов? Любов – це Україна, Це Бог, це правди зов! Чи знаєш ти, Голубко, Яка в нас їй Ціна? За неї платили кров’ю, За неї віддаєм життя! В час жорстокої руйнації нашого духовного життя він вирішив зберегти для нащадків хоч пам’ять про священні храми України. Лікар за спеціальністю, він береться за малювання храмів цілої України. Змалював Іллінську церкву, споруджену над Дніпром у 1662 році на тому місці, де в 945 році була, мабуть, перша на Русі церква, в якій представники князя Ігоря (християни) присягали з приводу підписання миру з греками: Церкву Миколая Набережного з дзвіницею готичного стилю, яка була біля неї, але її використовували як склад кінострічок та пивних цистерн. Разом із своїм однодумцем і побратимом Федором Ковтуном проїхали цілу Україну, змальовуючи храми, збираючи одночасно історичні дані про час їхнього будівництва та будівничих і священнослужителів. Думки, що мову, традиції, пісні можуть розтоптати чужинці-азіати, і все це щезне, буде віддане забуттю, не давали йому спокою. А ще цієї пори його гостро вразило знищення каплиці в с. Залуква (1986р.), яка була збудована в 1848 р. як пам’ятка скасування панщини. Нині вона відбудована і реконструйована. При цьому використовували замальовки, які зробив Іван Голіней. Всі замальовки він робив згідно з масштабом. При обшуках в нього забирали малюнки і не всі повертали, зокрема ті, на яких яскраво були виражені сліди руйнації. Вже ж таки залишилося понад 260 робіт, які представили на виставках у Яремчі, Ланчині, Надвірній, Івано-Франківську. В Івано-Франківську виставку організував відомий історик-дослідник Петро Арсенич. Зазвичай, після кожної виставки кількість малюнків зменшувалась. Іван Голіней усе життя боровся із засиллям чужинської ідеології, за побудову незалежної, самостійної України. Його неодноразово викликали в органи КДБ, «приглядались» за його діяльністю, залишали на два або три дні без їжі в кімнаті допиту, залякували звільненням з роботи за антирадянську діяльність. Іван часто говорив із жалем, що йому легше було у тюрмі, а не на такій волі, що вже й дихати йому не дають, що тут він чужий серед своїх, а там був би з друзями і однодумцями. Він боровся за справедливість, відстоював інтереси хворих, рішуче виступав проти хабарів та «подарунків» у лікарській практиці. Він був головним лікарем Яремчанського тубдиспансеру і одночасно його обрали головою профспілки лікарів Яремчанського району, але після чергового конфлікту з головним лікарем району (Рибертом) та першим секретарем райкому партії (Сілявою), був звільнений з роботи, а тубдиспансер ліквідували (справа Голінея-Риберта-Сіляви) і Іван Іванович був без роботи понад два роки. Він, мабуть, єдиний у Яремче підтримував зв’язки з Є. Сверстюком, В. Морозом (влаштував його під час хвороби в лікарню с. Делятин під чужим прізвищем без відома адміністрації та органів партії), Л. Костенко, Е. Гуцуляком, В. Яременком та іншими представниками Української інтелігенції Києва, Львова, яких переслідувала агентура КДБ. Активно брав участь у зборі коштів і передавав їх у Київ для передплати літератури і преси «дисидентам», що знемагали в тюрмах і таборах «большевицького раю». Подавав окремі дані для Самвидаву В. Морозу. В Яремче організував розкопки загиблих повстанців УПА, на місці яких побудована капличка вмч. Степана в честь річниці народження Степана Бандери. Проект каплички виготовив головний архітектор м. Яремче за ескізом малюнків Івана Голінея. Документацію і проект виробив та оформив автор статті Степан Голіней, допомагав Михайло Сміх, спонсорував будівництво Петро Семків, відкриття і освячення каплички провели: о. Миколай зі Львова та колишній парох м. Яремче о. Никанор. Іван Голіней на той час уже упокоївся в Бозі. Він глибоко переживав усі незгоди, які переживає ще й нині Україна. Чорнобильська трагедія стала і його особистою трагедією: у лютому 1992 року він помер від саркоми в короткім часі після третього повернення із Чорнобиля, де організовував допомогу своїм братам-українцям, які опинилися в біді. Іншим допомагав, собі ж допомогти не зміг, але дух ідей, які він ширив, живуть, вони долають простір і оселюються в серцях іскрами великої любові до неньки України. Тож, рідні, друзі, знайомі Івана Голінея! Молімося разом за упокій щирого патріота України Івана Голінея. Вічна йому пам’ять, а земля хай буде йому пером. Степан Голіней-Соросівський, вчитель. смт. Делятин. |
