В Музеї караїмської історії та культури відкрилася незвичайна виставка, учасником якої стали ті, хто хоча раз бував у музеї, ходили вулицею Караїмською і бачили будинок №17, в якому проживала родина Зараха Зараховича, побували на кладовищі галицьких караїмів і поглядом зупинялися на могилі провідника громади.

Зарах Зарахович (21.12.1890 – 11.12.1952) – духовний, культурний, громадський діяч.

Народився в сім’ї Мойсея Зараховича та Естери Єшвович в м. Галичі. Навчався у міській школі. Грунтовну релігійну освіту здобув у Євпаторії (Крим) в 1915 р. Невдовзі повернувся до м. Галича, працював в окружному суді, займався справами караїмської громади.

Вільно володів українською, караїмською, польською, гебрайською  мовами.

Входив до правління і був секретарем галицької караїмської громади (обраний 5 квітня 1919 р.)

1929 р. був призначений газзаном. Брав активну участь у духовній, соціальній, культурній сфері громади. Також став членом правління Товариства караїмської історії та літератури, створеного у Вільнюсі.

19 березня 1932 р. було засноване в Галичі Товариство караїмських жінок / Koło Pań Karaimskich w Haliczu /, яке займалося просвітницькою діяльністю. Галицькі караїми мали можливість збиралися на тематичні лекції, що їх виголошували засновниця Товариства – Сабіна Новахович, представники правління громади, запрошені гості. Зарах Зарахович виголосив 12 рефератів, що стосувалися історії громади, караїмської релігії, стародруків, видатних діячів та ін.

Також входив у редакційний комітет журналу «Myśl karaimska» - наукового, літературного, публіцистичного видання, яке виходило у Вільнюсі з 1924 по 1939 р. Був активним дописувачем цього часопису, а також періодичних видань «Karay Awazy», «Караимское слово».

У 1938 р. Зарах Зарахович був нагороджений Срібним хрестом за заслуги за діяльність на благо Караїмського релігійного союзу Республіки Польща.

Писав у своїх статтях і про вулицю Караїмську в м. Галичі, де проживав у будинкук №17.

Одружився із Рухамою Шулімович і мав з нею трьох дітей: дочок Аду, Амалію, сина Едмунда.

Зарах Зарахович дбав про культурний розвиток галицької караїмської громади, проводив освітні програми для дітей, молоді в міжвоєнний та післявоєнний час. Йому належить роль інтелектуального наставника громади.

Немає відомостей про життя Зараха Зараховича в роки Другої світової війни і в післявоєнний період. Відомо, що він продовжував працювати в галицькому суді. Був жорстоко переслідуваний радянською владою за причетність до релігійної діяльності. Через сильний тиск, що чинився на нього завершив життєвий шлях за загадкових обставин 11 грудня 1952 р. Похоронений на караїмському кладовищі в с. Залуква.

Епістолярну спадщину, часописи, релігійні книги передала до Музею караїмської історії та культури його дочка Ада Зарахівна Зарахович (1.07.1921-19.03.2013) в пам'ять про батька і з вірою в те, що його добрі справи будуть рушієм в подальшому, добрим прикладом для наслідування. Адже й на пожарищі розквітають квіти.

Підготувала Надія Васильчук

Галич. Будівництво Народного дому, 1934 рік.