Субота, 2017-12-16, 10:46 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Листопад » 16 » Станиславів 110 років тому: Шаблюкою по голові. Машина для рубання дров
5:07 PM
Станиславів 110 років тому: Шаблюкою по голові. Машина для рубання дров

Станиславів (нині – Івано-Франківськ) у першій декаді листопада 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski у блозі Богдана Скаврона на порталі Збруч.

Незвичайний гість з’явився вдосвіта 7 листопада 1907 року у галицькому місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ). Близько 6-ї години ранку перехожі побачили лиса, який прошкував вулицею Сапєжинською (одна з центральних вулиць; нині – пішохідна частина вулиці Незалежності). За лісовим звіром, який з доброго дива приблудив до людей, влаштували справжню погоню.

«Лис, рятуючи життя, втік до саду Гізели (тепер – частина Вічевого майдану – Z), а звідти – на вулицю Голуховського (тепер – вулиця Чорновола – Z), де був перехоплений постовим поліцейським, і загинув від удару шаблею по голові», – розповідав про незвичайну пригоду Kurjer Stanisławowski.

Невідомо, що пригнало нещасну тварину до міста, де вона знайшла свою смерть. Є версія, що до тепла людських осель її пригнали перші морози, що якраз (про це теж повідомляла газета) підсилилися. Але сучасні ветеринари час до часу тлумачать нам по радіо, що коли дикий лис виходить до людей, це на 100% означає, що цей лис скажений.

Хоча, у попередню зиму (1906/1907) з причини лютих морозів до міста прибивалися навіть вовки. Один із сіроманців у лютому 1907 року також загинув від удару металевим прутом, яким його вперіщив підмайстер різника Андрій Пляцкевич, зустрівши звіра в одному зі станиславівських передмість. Шкура вбитого вовка ще довго потім прикрашала ресторацію місцевого мисливця пана Стигара, який викупив убитого звіра. Куди потрапила руда шкурка лиса, який став здобиччю поліцая, газета не уточнила.

Повідомляючи про перші морози, Kurjer Stanisławowski також інформував про катастрофічну ситуацію в місті з дровами, яких «на державному складі направду вдень з вогнем не знайдеш». Водночас газета розмістила рекламу про продаж дров із лісових угідь біля села Вовчинці за ціною 21 корони за сяг (4 кубометри). Трохи дешевше продавалися дрова з ясеня, клена та береста – 14 корон за сяг (середня зарплата чиновника магістрату тоді становила 100 корон). Також реклама в газеті пропонувала придбати для опалення торф («кращий від вугілля й вигідніший від дров»), яким торгував якийсь Г. Аппенцеллер на вулиці Казимирівській, 15 (тепер – вулиця Мазепи).

До слова, дрова із Вовчинець (тепер приміське село) можна було замовити з доставкою поштою. Щоправда, доставлені колоди згодом належало ще порізати, а такі послуги в Станиславові з початком холодів також раптом подорожчали.

«Дійшло до того, що такий робітник, який за своє життя навчився лише одного – тримати в руках пилу та сокиру, хоче заробити за день від 4 до 6 корон, а це навіть більше, ніж отримує кваліфікований ремісник, що роками вчився свого ремесла», – обурювався дописувач Kurjer-а, закликаючи станиславівців брати приклад із львів’ян, які, щоби не залежати від дроворубського визиску, організували спілку й закупили дві машини для рубання та різання дров, робота яких коштує значно дешевше.

«У нас організовується спілка, яка такі самі машини привезе до Станиславова», – радісно повідомляв Kurjer Stanisławowski.

Поки ж у Станиславові чекали на автоматичну дроворубку, приємним сюрпризом для місцевих бідняків стало відкриття благодійного закладу – так званої «гербатярні» (інакше кажучи, «чайної»). У середу, 6 листопада, цей заклад відкрив свої двері для нужденних без різниці у віровизнанні, які могли отримати тут склянку чаю та булку.

«У час страшенної дорожнечі на продукти харчування й опалення, наша народна гербатярня є справжнім благочинством не лише для нужденних, але й для убогих, які соромляться жебракувати», – наголосив Kurjer Stanisławowski, зауваживщи, що власниця закладу пані Левицька у такий спосіб врятувала не одне здоров’я , а може, й життя.

Газета закликала громаду міста та магістрат надавати цьому закладу якнайбільшу підтримку, особливо зважаючи на епідемію холери, яка саме тоді насувалася на Галичину, називаючи гербатярню прикладом зразкового антихолерного закладу.

Так само підтримки потребувала заснована рік перед тим у Станиславові перша приватна жіноча гімназія. Для навчання 76 гімназисток у чотирьох класах цього навчального закладу було винайнято цілий перший поверх у кам’яниці №52 на вулиці Собеського (тепер – Січових Стрільців, 54). Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, «це приміщення, винайняте на два роки, було досить вигідним, але й дорогим, зважаючи на худий бюджет Товариства (річна орендна плата становила 2 600 корон)». Тому на зборах згаданого товариства, яке опікувалося закладом, постановили потурбуватися в майбутньому спорудженням власного будинку для жіночої гімназії. Забігаючи наперед, зауважимо, що такий будинок з часом з’явився на вулиці Казимирівській (тепер – вулиця Мазепи, 10). Жіноча гімназія, змінивши прописку, почала носити ім’я письменниці – класика польської літератури Елізи Ожешко.

Попри те, що навчання в гімназії було платним, лише батьківським коштом забезпечити освітній процес не вдавалося. Окрім орендної плати, того року з фондів товариства-засновника на різне навчальне приладдя витратили 1000 корон. За представленим на зборах звітом, на цілий навчальний рік товариство витратило на гімназію 10 368 корон 98 сотиків. Врівноважити витрати вдалося завдяки оплаті за навчання, внескам членів товариства та субвенціям. Зокрема, дуже доречною була допомога від міської ради (500 корон), Каси ощадності (100 корон) та Крайового сейму (400 корон).

Поки ж юні гімназистки «гризли граніт науки», дорослі дами в Станиславові готувалися до свята Андрія, на яке було заведено проводити такі собі «вечорниці». Цього разу «Гурток польських пань» збирався 30 листопада о 8-й годині вечора чекати на появу святого Андрія у Міщанському касині.

«Час очікування будуть коротати працею (хор ткаль зі «Страшного двору» Монюшки, в мальовничих народних строях) і забавами (багато традиційних практик ворожіння, як-от виливання воску, олова та різні інші способи відкриття таємниць майбутнього», – повідомляв Kurjer Stanisławowski, нагадуючи, що на відвідувачів, які своєю присутністю скрасять дамам із «Гуртка польських пань» очікування святого Андрія, чекає знаменитий тутешній буфет, оркестр 24. полку піхоти і, звісно, танці.

Ще одним світським заходом повинна була стати літературна конференція, намічена на 17 листопада. Одним із головних промовців на цьому заході мав стати львівський гість – редактор часопису «Nasz Kraj» 26-річний Генрік Збєжховський, якого називали «бардом Львова» (був автором кабаретових пісеньок) і «некоронованим королем» львівських поетів.

Збєжховський дебютував у літературі у віці 17 років – ліричними віршами в краківському часописі «Życie». Через два роки (1900) вийшла його перша поетична збірка «Імпресії» («Impresje»). У 1906–1910 роках працював у редакції часопису «Nasz Kraj» і був «придворним поетом» львівської «Gazety Porannej». Деякі свої твори підписував псевдонімом Немо. У 1920–1926 роках редагував львівський сатиричний тижневик «Szczutek» («Щиголь»). У 1928 році став лауреатом літературної нагороди міста Львова. У 1938-му отримав Золотий лавровий вінок Польської академії літератури.

Цілком байдуже до літератури було тим часом іншим гостям зі Львова. Упіймана ще 8 серпня того року зграя хатніх злодіїв, обікравши помешкання Іванни Заянчкової, ветеринара Ковальського та судового радника на пенсії Граба у Станиславові та поручника Пісса у Львові, у понеділок, 4 листопада, опинилася на лаві підсудних.

«До тієї банди належали 20-річний Антон Тулмацький, Томаш Мацяк, він же Марцяк, Ян Чаплінський та 18-річна коханка Мацяка Антоніна Козак», – перелічив Kurjer Stanisławowski, повідомивши, що попри свій юний вік, усі учасники банди були вкоренілими злочинцями.

Вироком Станиславівського суду Томаша Мацяка відправили за ґрати на 5 років, Антона Тулмацького – на 2,5 роки, Яна Чаплінського – на два роки, а Антоніну Козак – на 13 місяців. Ув’язнення засудженим було обтяжене, як повідомляла газета, «постом, темницею та твердим ліжком».

Далі буде…


Переглядів: 7 | Додав: Dnister


Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії, член НСКУ Андрій Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю
Copyright MyCorp © 2017