П`ятниця, 2022-01-21, 10:21 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Листопад » 26 » Станиславівські оголошення: як жартували в місті сто років тому
6:53 PM
Станиславівські оголошення: як жартували в місті сто років тому

Про що жартують сучасні іванофранківці? Здебільшого про владу, політику й на побутові теми. Сто років тому мешканці Станиславова любили гумор не менше, але жартували трохи по-іншому.
В місті часто проводилися гумористичні вечори, і їхня програма допомагає нам зрозуміти, над чим сміялися тодішні мешканці.

У вересні 1912 р. в місті з великим успіхом пройшов вечір гумориста Артура Завадського, що супроводжувався виступами босоногої танцівниці пані Якобі-Завадської. Як бачимо з повідомлення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 22 вересня 1912 р., в програмі вечора були сатиричні виступи "Суфражистка" і "Чарівні хвилини, або Шлюбна ніч”.

Цікавим був і монолог "Реферат про подружнє життя", в якому гуморист почергово перевтілювався в п’ятьох університетських професорів, кожен з яких висловлював свою авторитетну думку про сімейне життя. Під час програми артист майстерно створював різні гумористичні образи – аристократа-ловеласа, п’яного нареченого. Завершили вечір музично-танцювальні номери.

Взагалі, мешканці міста на початку ХХ ст. просто обожнювали жарти про жінок та подружнє життя. Типовим тогочасним анекдотом є такий:

" – Ти будеш дружбою в мене на весіллі? – питає юнак у свого приятеля.

– О, звичайно! – відповідає той. – Я ніколи не кидаю своїх друзів у біді!"

Про жінок жартували так:

" – Пані Фрося справді дуже приваблива!

– Так, але одного їй усе-таки бракує.

– Чого ж?

– Таблички "Обережно! Щойно помальовано!""

Мішенню для жартів були й феміністки чи, як тоді казали, суфражистки. На думку мешканців міста, ці дами аж надто прагнули наслідувати чоловіків. Вважалося, що вони стали такими не від доброго життя, що відображує популярний дотеп:

"– Мені здається, ти надто сильно прагнеш бути схожою на чоловіка, – сказав один пан своїй дружині-суфражистці.

– Ну мусить же бути хоч один мужчина в домі! – відповіла вона".

Рідше, але все ж з’являлися анекдоти, які відображали тодішню політичну ситуацію або події на світовій арені. Під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. жителі міста розважали одне одного таким дотепом: "Японці оголосили, що приймуть будь-які, навіть найсуворіші умови миру від росіян, якщо російський уряд їм представить хоча б одного попа, який не був би алкоголіком, хоч одного чесного чиновника і одну здорову повію. Але росіяни не в змозі виконати ці вимоги, тому війна триває далі".

Ідеї для жартів підкидала дотепникам і давня мода. Наприклад, тодішні пани любили жартувати над жіночими капелюшками. Ось як описував їх автор фейлетону, опублікованого в "Кур’єрі станиславівському" в 1910 р. "Як виглядає? Мішанина пір’я, квітів і різноманітних трав, при вигляді яких ботанік би зомлів. Серед цієї казкової флори знаходиться не менш казкова фауна у вигляді яскраво розмальованого птаха. Скільки коштує? Дружина каже, що "лише" 60 корон, але підозрюю, що принаймні стільки ж ще належить заплатити модистці. Не допитуюся глибше, щоб не виманювати вовка з лісу. Який завеликий? Це найважливіше питання. Чи ви бачили коли-небудь круг швейцарського сиру чи млинарський камінь? Чи ті колеса, на які намотують шланг для скраплення вулиць? Тоді ви легко уявите собі розмір того капелюшка, який несли аж два хлопці-кур’єри".

Певно, мешканці Станиславова початку ХХ ст. не страждали від браку креативу, бо вигадали цікавий, хоч і не дуже милосердний розіграш. Вони писали на листку паперу "Weitersenden!" (нім. "Послати далі!") і вручали цей аркуш слузі, який не розумів німецької мови. Потім з найсерйознішим виразом обличчя просили бідолаху зайти, наприклад, до бакалійної крамниці і подати цю записку продавцю. Продавець читав "Послати далі!" й відправляв слугу, наприклад, до шевця. Швець – до шинкаря, шинкар – до м’ясника і так далі, аж поки бідолашна жертва розіграшу не опинялася в аптекаря. Аптекарі тоді були людьми серйозними й знаходили ліки на кожен рецепт, навіть якщо в ньому було написано "Послати далі!" не дуже розбірливим почерком. Потім не до сміху було вже господарю, бо слуга приносив йому пуделко невідомої мазі й повідомляв, скільки за неї заплатив. Що ж, за задоволення потрібно платити, навіть якщо це задоволення – від смішного розіграшу.

Олена Бучик


Переглядів: 207 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022