П`ятниця, 2022-01-21, 10:40 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2021 » Червень » 21 » Від Білої Хорватії – до Королівства Руси. Не забути б і про відзначення 880-ліття Галицького князівства
10:00 PM
Від Білої Хорватії – до Королівства Руси. Не забути б і про відзначення 880-ліття Галицького князівства

2021-го минає 880 років з часу виникнення Галицького князівства. Історія його появи – а постало це державне утворення завдяки твердій позиції галицьких князів, котрі змогли покласти край нескінченній експансії на наші землі то польських королів, то київських правителів, – доволі повчальна для нинішнього покоління українських державотворців. Власне, про це і йшлося в Івано-Франківському історико-меморіальному музеї Олекси Довбуша під час зустрічі його працівників і групи прикарпатських літераторів.

– На пандемію COVID-19 нині списують багато що, в тому числі й неувагу до історичної пам’яті українців, – зазначив зокрема письменник Василь БАБІЙ. – Не лише на державному рівні, в Києві, а й, на жаль, у нашій області представники влади чомусь зовсім не згадують про цьогорічну знакову дату – 880-ліття утворення Галицького князівства, яке фактично було тодішньою Українською державою. Ця дата мала б органічно увійти в контекст 30-річного ювілею відновлення державної незалежності України, який відзначатимемо незабаром. Але, схоже, вона може так і пройти повз увагу нашого суспільства, залишитися «непоміченою»…

Власне, з нічого ніщо не виникає. Письменники й музейники спочатку згадали передісторію виникнення Галицького князівства, основні віхи його існування і, так би мовити, післяісторію цього давнього державного утворення. Дослідники минулого України стверджують, що понад тисячоліття тому на території Галичини існувала країна слов’ян, відома як Велика або Біла Хорватія. Саме під владою білих хорватів було об’єднано у VI ст. слов’янські племена регіону, які прийшли на зміну кельтським та германським, що населяли Галичину ще за бронзової доби. У часи Київської Русі галицькі землі почергово опинялися під владою то київських князів, то польських королів. Із 1097 р. тут княжили правнуки Ярослава Мудрого – Василько, Володар і Рюрик Ростиславичі. Після їх смерті син Володара Володимирко й об’єднав 1141-го Перемишльське, Теребовльське і Звенигородське князівства Ростиславичів в одне удільне князівство з центром у Галичі.

Чому саме в цьому місті? Бо Галич і з географічного погляду розташований у центрі сукупної території тих галицьких земель, лежав на березі повноводної в давні часи ріки Дністра – важливої торговельної артерії, а поблизу, в Карпатах, розробляли поклади солі, яка тоді була важливим товаром для всієї Русі. Володимирко розширив межі князівства, боровся проти Угорського королівства, успішно протистояв прагненню Великих князів київських підкорити собі Галичину.

Найбільшої ж могутності Галицьке князівство набуло за 35-річного (1152 – 1187) князювання його сина Ярослава Осмомисла, який уклав союзні договори з Угорщиною і Польщею. Кордони Галицького князівства тоді сягнули аж до гирла Дністра, тобто до Чорного моря. Далі у Галичі правили (за Михайлом Грушевським) син Ярослава Осмомисла Володимир Ярославич і волинський князь Роман Мстиславич, якого запрошували в місто над Дністром посісти княжий престол галицькі бояри і який 1199 р. об’єднав два князівства в одне – Галицько-Волинське.

З часом Галицько-Волинська держава стала продовженням Київської, успадкувала й розвинула її традицію в контексті європейських політичних тенденцій після 1240 р., коли більшість князів Київської Русі внаслідок монгольського вторгнення потрапила в політичну залежність від Золотої орди. 1238 р. син Романа Мстиславича Данило Галицький став правителем Галицько-Волинського князівства, а з 1253 р. – і королем, тож відтоді вже не князівством була Галицько-Волинська держава, а Королівством Русі. 1349 р. воно перестало існувати – Галичину поглинуло сусіднє Польське королівство, а Волинь була поступово інкорпорована до Великого князівства Литовського. Після першого поділу Речі Посполитої й анексії Галичини австрійцями на її території 1772 р. було утворене «Королівство Галичини і Володимирії (Лодомерії)» як нова адміністративна одиниця Габсбурзької монархії , а пізніше Австрійської імперії та Австро-Угорщини. 

У 1918–1939 рр. польська влада, яка знову запанувала на Прикарпатті, піддавала колишню столицю Галицько-Волинського князівства і Королівства Русі всілякому приниженню з тією метою, щоб наші краяни забули про історичну роль Галича в українській історії. У період радянської окупації краю це був один із районних центрів Станіславщини (потім Івано-Франківщини), його навіть не віднесли до міст обласного значення. Не зробили цього, на жаль, і в часи незалежності України, хоча й досить широко було відзначено в 1998-му 1100-річчя першої письмової згадки про Галич.

– Якщо ж чиновники владних структур обходять мовчанкою 880-річчя утворення Галицького князівства, то це означає, що вони фактично ігнорують суспільно важливу потребу в піднесенні слави давнього Галича, минувшина якого як невід’ємна складова української історії для всіх нас має бути об’єктом гордості, – підкреслив В. Бабій.

На зустріч у музеї пан Василь прийшов зі своєю новою книжечкою «Легенда про княжну-галку», виданою в серії «Кишенькова бібліотека» ТзОВ «Просвіта». Власне, то перевидання тієї книжки, яка побачила світ ще 1997 р. у «Новій Зорі». Твір, що затверджений Міносвіти для вивчення в школах України на уроках літератури рідного краю і увійшов до випущеного торік підручника для 5–7 класів, – це придумана автором на історичному матеріалі легенда про дочку галицького князя, котра врятувала Галич від ворогів.

Як сказала письменниця Марія Вайно, «Василь Бабій зачепився за якісь історичні факти, а далі дав волю фантазії. Втім, властива творчим людям інтуїція цілком виправдана для будування ними сюжету і фабули – подієвої основи змісту свого історичного твору». Літературний критик і есеїст, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євген Баран наголосив: "Ми як галичани не повинні допустити забуття слави давнього Галича. Не дай Боже, щоб така негативна тенденція проявилася після ліквідації Галицького району, коли місто втратило статус районного центру. Василеві ж книжечки кишенькового формату сприяють поширенню серед молоді Галичини знань української історії…"

Міркуваннями щодо того, якими, на його погляд, мають бути твори історичної прози, поділився Володимир Гловацький, котрий у романі «Анна-Єфросинія. Велика княгиня Романова», спираючись на конкретні історичні факти, заторкнув доти фактично не висвітлену в художній літературі тему життя Анни-Єфросинії, дружини галицького князя Романа Мстиславича, матері князів Данила та Василька Романовичів.

На думку членів НСПУ Василя Мойсишина та Івана Гавриловича, директора музею Юрія Срайчука, нині письменники, журналісти, працівники бібліотек та музеїв повинні використовувати всі можливості для діяльного й ефективного впливу на формування національної свідомості краян і загалом наших співвітчизників через таку її компоненту, як історія Прикарпаття, Галичини, України. З цього погляду учасники зустрічі в музеї озвучили низку цікавих ідей і розраховують на підтримку владних структур і меценатів у їх здійсненні. Йдеться зокрема про те, щоби для піднесення історичного значення давнього Галича і Галицько-Волинської держави у свідомості жителів нашого краю та України підготувати й видати антологію художніх творів і науково-документальної літератури про давній Галич, організувати і провести восени фестиваль «Королівство білої галки», налагодити відносини із Загребським університетом, письменниками і митцями Хорватії, адже, як стверджують самі тамтешні історики й археологи, саме з Галичини прийшли на їхню землю білі хорвати (горвати) і стали предками цього слов’янського народу.

Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ


Переглядів: 27 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 22. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2022