Велика війна, як її називають на заході, стала першим справді глобальним конфліктом. Мільйони загиблих, тисячі зниклих безвісти, розорені домівки. Здається, події 100-річної давності вже давно описані дослідниками. Але спробуйте поставити собі питання: «А що відбувалося сто років тому у моєму місті чи селі?». В кращому випадку ви пригадаєте розповіді старших людей про те, як це вони пережили. В гіршому – скупі відомості з шкільної історії про українських січових стрільців чи «Галицьку битву». Справді, ми мало знаємо про те, як зачепила Перша світова війна місця, де ми народилися. Цього разу спробуємо привідкрити одну з безлічі невідомих сторінок подій 100-річної давності.

Східний фронт великої війни кілька разів вихором пройшовся по території Галичини. А за ним – армії Росії та Австро-Угорщини. До війська останньої входили представники національностей, які жили на її теренах – німці, поляки, чехи, угорці та ін. Представники цих народів, як і українці, проливали свою кров за амбіції правителів воюючих сторін. 1916 рік став для них надзвичайно важким – саме тоді росіяни провели операцію, відому сьогодні як «Брусиловський прорив». Війська Австро-Угорщини змушені були відступати. І саме в цей час особливо проявили себе хорватські воїни.
Хорватські війська прибули на терени Галичини ще у 1914 році. За цей період з них найбільше відзначилися два «оборонні» полки – 25-й Загребський та 26-й Карловіцький. Вони швидко заслужили назву «дияволи». Та не тому, що в них було щось демонічне, а через виняткову мужність, за яку їх відзначали австрійські та німецькі воєначальники. Навіть імператор Карл І особисто, на полі бою, відзначив хорватську хоробрість.
Спершу хорватські полки воювали в Сербії, Чорногорії та на Буковині. У 1916 році вони отримали наказ переміститися на лінію фронту вздовж сіл Нивочин-Гринівка-Старі Богородчани-Саджава-Глибоке-Хмелівка-Глибівка-Росільна Богородчанського району. Штаб полків розмістився в селі Глибівка. Їхнім головним завданням було стримувати наступ російських військ, що увійшло в історію під назвою «Брусиловський прорив». І цю мету вони виконали з честю – Богородчанщина не перейшла під контроль царської армії. Хорвати з повагою ставилися до ворогів, чого не можна сказати про росіян. Під час перемир’я вояки австрійської армії запросили своїх супротивників у гості. Зав’язали їм очі, привели до хати і влаштували застілля. Після того воїнам царської армії знов зав’язали очі і відвели до їхніх позицій. Згодом останні у відповідь запросили хорватів. На жаль, вони більше не повернулися до своїх побратимів.
Вояки 25-го Загребського та 26-го Карловіцького полків розквартирувалися по всьому селі. На Хибу (одна з частин села) збудували тренувальний майданчик для проведення навчань, каплицю для відправи богослужінь. Старожили села Глибівка згадують, що хорвати боялися пити воду з річки, тому вони викопали кілька криниць, які перебували під постійною охороною. Взагалі, в пам’яті мешканців села про хорватів залишилися теплі спогади. «Ось на одній з фотографій видно, як хорват біля «Просвіти» годує дитину, – розповідає екс-голова села Михайло Соловей. – А тоді був голод. Вони проклали стежки та дороги по всьому селі, якими користуються донині. Вони були цивілізованими людьми, ходили до церкви».
Хорватські частини простояли на Богородчанщині до 1917 року. Після того їхній бойовий шлях продовжився вже в Італії. Перед тим, як покинути село, вони облаштували могили, встановили браму перед храмом та поставили пам’ятник загиблим товаришам в селі Глибівка. На ньому пише: «Тут поховані хорватські воїни 25-го Загребського і 26-го Карловацького полків Австро-угорської армії, які віддали своє життя за батьківщину і за короля». На честь встановлення монумента організували велике свято для жителів села. На світлині понад людом майорить синьо-жовтий стяг.
Десятками років жителі Глибівки зберігали в пам’яті хорватську присутність на Богородчанщині. А свою вдячність вони висловили у догляді за могилами хорватів, що загинули далеко від від своєї домівки.

Любомир Зубик