В «Історії міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область» є такі рядки: «У вересневі дні 1939 року сонце свободи зійшло над Прикарпаттям. Західноукраїнські землі були визволені Червоною армією… Уперше в своїй історії трудящі Прикарпаття стали господарями свого краю. За допомогою народів-братів нашої країни, під керівництвом Комуністичної партії на Прикарпатті розпочалося будівництво нового життя…».

Як саме будувалось оте «нове життя», довідаємося зі спогадів ректора станиславівської семінарії Авксентія Бойчука, пише Репортер.

Станиславів початку ХХ століття жив подвійним життям. З одного боку, в місті всіляко пропагували цнотливість і моральну чистоту – пише “Західний кур’єр“.

В особливо побожних родинах під час посту навіть завішували дзеркала, щоб члени сім’ї думали не про власну зовнішність, а про душу. З іншого боку, в певних районах Стани­славова процвітала секс-індустрія й пов’язані з нею злочини. Траплялися й випадки, коли жертвами чужої розбещеності ставали діти. У жовтні 1913 року в Станиславові впіймали справжнього сексуального маніяка.

Кажуть, що гра – це репетиція життя, тому ігри були популярними у всі часи. Сто років тому мешканці Станиславова вміли урізноманітнити своє дозвілля, хоч нічого не знали про комп’ютерні «стрілялки» і «стратегії». На початку ХХ століття в місті був багатий асортимент іграшок, однак вони здебільшого завозилися з-за кордону. Захисники місцевого виробництва всіляко намагалися змінити цю ситуацію, ну а малеча щиро раділа забавкам.

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського реалізує проєкт «Музейна бібліотека – відкритий простір».

Втілення цієї ініціативи стало можливим завдяки Програмі підтримки ініціатив місцевих карпатських громад та за фінансової підтримки Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької обласних рад, пише Фіртка.

Де у Коломиї розташують та якою буде музейна бібліотека вже нового покоління – дивіться в сюжеті НТК:

Деякі жарти йдуть у небуття разом з епохою, в якій народилися. Сучасникам смішно, а їхні нащадки геть не можуть второпати приколу. Наприклад, у сімдесятих у Франківську сміялися з оголошення на слупі: «Продається гуцулка! Не стара. М’яка частина у доброму стані». Легенди

Хто жив у ті часи, розуміє, що то не про горянку середніх років із добре збереженою дупою. Йдеться про меблевий гарнітур, який випускав франківський меблевий комбінат. Фото «Гуцулки» містили майже всі радянські путівники того часу. На відміну від багатьох інших меблів, вона мала державний знак якості, який не так прос­то було отримати, пише Репортер.