Четвер, 2019-09-19, 10:07 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Березень » 2 » Академік Іван Борковський походив із Вікторова
11:17 AM
Академік Іван Борковський походив із Вікторова
Знову я маю щастя писати про досі таємничу долю людини з племені нескорених і найсильніших духом. Ім’я всесвітньовідомого українського археолога Івана Борковського (1897-1976) десятиліттями замовчувалося офіційною радянською наукою. Тільки аж в 1989 році мигцем про «виходця з Ямниці» у своєму історичному романі «Галицька брама» сказав письменник Степан Пушик. Майже через двадцять років йому на зміну прийшли ще дві людини, які хотіли розповісти науковому світу про одного з найвизначніших учених України. Один з них городенківський краєзнавець Ярослав Левкун самотужки лупав граніт забуття про генія, якому аплодували конференцзали всієї Європи. Одночасно в Празі професор інституту археології Чеської Академії Наук Яна Марікова почала розплутувати вузол, де ж знаходиться той «Чортовець біля Городенки», в якому народився І. Борковський. У пошуковій дорозі їм обом трапилася моя книга "Ярослав Пастернак – дослідник старожитностей країни”. Яна Марікова разом з дослідницею Львівського університету Зоєю Гаюк розшукали мене в Крилосі. Від них я довідався про всі маловідомі сторінки біографії вченого. З уст племінниці археолога, професора Зої Гаюк вперше довідався про родовідне дерево славного роду Борковських. Їхнім далеким предком був наказний гетьман Війська Запорізького, головний писар канцелярії Івана Мазепи Василь Борковський. Після поразки гетьмана в Полтавській битві його сини розпорошилися по всьому світу, зокрема, мандруючи Правобережною Україною, вони розчинилися в галицькій селянській масі. Прапрадід ученого, який обіймав пост губернатора Галичини Карп Дунін-Борковський майже спольщився, але зберігав риси свого кровного національного характеру і шляхетну вдачу. Львівський архівознавець Тарас Романюк встановив, що його дідо Ігнатій Борковський був заможним господарем у галицькому селі Вікторові, звідки продовжилися мандри близькими й далекими світами його сина та геніального внука. Його батька, залізничного чиновника, службові обов’язки змушували часто змінювати місця проживання. Тому разом з дружиною Мотрею (родом з Тисмениці) і вісьмома дітьми він спочатку мешкав у Ямниці, а відтак у Станіславові і селі Чортовець на Покутті, де 8 вересня 1897 р. народився майбутній світоч науки. 
Здобути повну гімназійну освіту в Станіславові йому не дали суспільно-політичні переконання й активна студентська діяльнісь, за що він був покараний. Початок Першої світової війни взагалі обірвав мрії продовжити навчання. У складі Австрійської армії він воював на Західному італійському, а згодом на Східному фронтах. За виявлені мужність і героїзм був нагороджений високими солдатськими відзнаками.
В час Визвольних змагань українського народу за державність юнак добровольцем зголосився до військових формувань ЗУНР. Разом з побратимами-воїнами Української Галицької Армії відчув як гіркоту національної поразки, так і смак євшан-зілля в польському полоні. У 1920 р. втікає з табору для інтернованих і, наштовхуючись на смертельну небезпеку, пробирається землями Німеччини до Праги – тодішнього серця української еміграції.
На нашу думку, бажання здобути високу європейську освіту привело І. Борковського до остаточного професійного вибору – стати археологом. Це сталося в час його навчання в Педагогічному інституті імені М.Драгоманова у Празі (1923-1925), де курс археології читав професор Вадим Щербаківський. Під впливом лекцій і практичних занять свого вчителя молодий український емігрант розпочинає фахово студіювати археологію в Карловому університеті у Празі, паралельно навчаючись на філософському факультеті Українського вільного університету. Йому пощастило на наставників, серед яких були такі світила науки, як академік Л.Нідерле, професор А.Стоцький, вчені Е.Шімка та Й.Шраніла. Його однокурсники Л.Янсова і Я.Філіп в майбутньому стали провідними європейськими археологами. Тоді ж доля звела його вже з відомим у Чехії молодим ученим Ярославом Пастернаком (1892-1969), який також вирішив, як і він, на все життя стати жерцем Храму Археології.
Хто знає, як би склалася їхня наукова кар’єра, якщо б на життєвій стежці обом українським археологам не трапився президент Чехословацької республіки Томаш Масарик і «батько чеської археології» академік Любор Нідерле. Щоби показати світовій спільноті велич відродженої з попелу слов’янської держави, президент вирішив спорудити нову резиденцію на місці старого королівського двору в районі собору святого Віта. 
Реалізації генерального проекту мали передувати грандіозні археологічні розкопки. У 1926 р. до вчорашніх випускників Карлового університету, серед яких були завтрашні академіки Ян Бем і Ян Філіп, а також Ярослав Пастернак, приєднався І.Борковський, призначений асистентом керівника розкопок К.Гута. Виявивши себе в процесі досліджень висококласним фахівцем в опрацюванні, реставрації та систематизації здобутих археологічних матеріалів, він осягнув височин чеської історичної науки.
Після того, як у 1928 р. Я.Пастернак повернувся до Львова, щоби відкривати на Крилоській горі свою «Галицьку Трою», розкопки в стародавньому центрі Праги очолив І.Борковський. Їх він не полишав до кінця життя.
З середньовічних хронік було відомо, що місто-попередник Празького Граду знаходилося за 10 км від Праги, вниз по течії Влтави, у Розтоках. Археологи локалізували тут найдавнішу столицю легендарної династії Пшемисловичів - місто Левів Градель. Понад 10 років Іван Борковський віддав вивченню фундаментів двоапсидного храму святого Климента, спорудженого князем Боржевоєм після прийняття християнства від Мефодія у 80-і роки ІХ ст. Вчений довів, що Левів Градець був церковним центром у Празі.
Підсумком археологічних досліджень столиці древньої Чехії стала докторська дисертація «Празький Град» у світлі нових вивчень, яку науковець блискуче захистив у 1961 р. Таким чином, півстоліття титанічної пошукової праці дало йому змогу повністю показати історичний розвиток Праги від найдавніших часів до пізнього Середньовіччя. Археолог провів розкопки в костелі св. Марії, соборі св. Іржека, храмах св. Філіпа і Якуба, Яна Прадла, св. Ваврінца та св. Анни. Результати розкопок були узагальнені в майже десятках монографій та понад 150 наукових статтях.
Ще під час навчання в Карловому університеті І.Борковський обрав темою наукових досліджень культуру шнурової кераміки. У 1929 р. він захистив кандидатську дисертацію, присвячену походженню цієї археологічної культури. У той час серед відомих європейських археологів точилася жвава дискусія щодо етнічної основи і прабатьківщини племен шнурової кераміки. Цілий загін німецьких археологів (Г.Коссіна, М.Еберт, К.Шухардт) вважали, що «шнуровики» походили з території Німеччини, звідки вони поступово індогерманізували всі інші племена Європи. І.Борковський в своєму дисертаційному дослідженні дійшов висновку, що найраніші пам’ятки культури шнурової кераміки з’явилися не на заході, а на теренах Середнього Подніпров’я, Волині і Прикарпаття. За іронією долі археологи віднайдуть кургани, які належали племенам культури шнурової кераміки у Вікторівських лісах, звідки носили на зиму дрова додому його дідо Ігнатій, а, може, й тато Іван…
Вагомий внесок зробив український вчений у пізнаннях кельтських старожитностей на теренах Центральної Європи. На знаменитій пам’ятці II ст. до н. е. Мшецькі Жехровіци дослідник виявив унікальний  твір кельтської скульптури – кам’яний портрет одного з вождів-героїв славного народу, який навчив європейців добувати і обробляти залізо. Знайдена І.Борковським фігурка обов’язково ілюструє будь-яке книжкове видання, присвячене мистецтву кельтів.
Неоціненна роль належить вченому з України у вивченні слов’янської археології. Його багатющий досвід у процесі польових досліджень пам’яток старовини в Празі та її околицях не випадково прикував інтерес вченого до однієї групи знахідок, а саме ліпних горщиків, які траплялися в курганних і в безкурганних могильниках. Вони слугували за поховальні урни. Відсутність в могилах будь-яких датуючих предметів не давали можливості віднести їх до конкретної епохи або ж до певного історичного етносу.
І.Борковському не треба було винаходити «таблицю Менделєєва». Всі елементи попередніх стародавніх епох у вигляді гончарних вінчиків, денець посудин, фрагментів кераміки з різноманітною орнаментикою лежали в товщі землі Празького Граду, спресовані мереживами тисячолітніх культурних шарів. За допомогою знахідок монет, зброї і прикрас, що траплялися на одному горизонтальному рівні з гончарними виробами, І.Борковському вдалося продатувати всю середньовічну кераміку Праги, прослідкувавши її безперервний еволюційний зв’язок від середини І тис. н.е. до кінця ХVІІІ ст. Внаслідок виявлених закономірностей вчений доказав належність ліпних глиняних урн до слов’янських старожитностей V-VІІ ст. Саме тоді слов’яни вийшли на такий високий ступінь розвитку, що їхню суспільну і культурну ідентичність гідно оцінили тогочасні історики Прокопій Кесарійський і Йордан. 
Відкриття найдавнішої слов’янської кераміки дало науковцю підставу назвати всі аналогічні археологічні комплекси празькою культурою. Це відкриття стало епохальною подією для всієї європейської археології. Як показали післявоєнні розкопки, кераміка «празького типу» була поширена не тільки в Чехії і Словаччині, але й в інших регіонах Центральної і Західної Європи. У книзі «Старослов’янська кераміка в середній Європі (дослідження до початків слов’янських культур)», яку написав і опублікував І.Борковський у 1940 р., наносився ще один болючий удар по нацистській ідеології. Справа в тому, що фашистські верховоди у своїх тактичних і стратегічних загарбницьких планах неодноразово використовували праці і концепції німецьких археологів. Окремі німецькі дослідники вважали ліпні поховальні урни германськими, а поява чехів і словаків на європейських землях проголошувалася запізнілою, післягерманською.
Науковий об’ективізм і мужність І.Борковського могли коштувати йому життя. За вказівкою з Берліна в наукових виданнях з’явилися негативні рецензії на монографію українського археолога. Книгу було вилучено з реалізації. Її тираж було повністю знищено. Самого автора дослідження заарештувало гестапо. На захист І.Борковського виступили найвідоміші німецькі й австрійські історики та археологи. Вчений світ показав фашистам, як він цінує професіоналізм і наукову порядність дослідника слов’янської старовини. Завдяки солідарності чужоземних науковців І.Борковський уникнув смерті.
Варто також відзначити, що на чужині він ніколи не поривав зв’язків з українською наукою. У 30-х роках його науково-популярні статті друкувалися в популярному просвітянському часописі «Життя і знання», газетах «Діло», «Мета», «Львів». Він тричі обирався ректором Українського вільного університету (1939, 1941, 1942). За пропозицією Я.Пастернака в 1938 р. І.Борковського обрали дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка у Львові, цієї невизнаної, але істинної Академії Наук України. Очевидно, він добре усвідомлював, що чеські і радянські спецслужби могли б нашкодити його науковій праці, якщо б довідалися про його українське походження і особисту участь у Визвольних змаганнях 1919-1920 років. Тому ця сторінка його біографії навіть для всесильних комуністичних спецслужб назавжди залишилася нерозкритою таємницею.
Свій мученицький і геройський життєвий шлях І.Борковський завершив 17 березня 1976 р. Академіка з світовою науковою славою поховали на Ольшанському кладовищі у Празі.
Ігор Коваль, 
доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Переглядів: 553 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019