Четвер, 2018-12-13, 4:37 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Листопад » 19 » Базари старого Станиславова ІІ. Де у місті процвітала роздрібна торгівля
8:07 PM
Базари старого Станиславова ІІ. Де у місті процвітала роздрібна торгівля

Нині невеликі базарчики є ледь не в кожному районі Франківська. А от наші предки особливого вибору щодо походу на закупи й не мали. Хоча, скільки було того Станиславова?

 

Каліки, порося та мавпочки

Колись на місці парку Військових ветеранів було велике озеро, звідки брали воду для фортечних ровів. На початку ХІХ століття його засипали, а натомість влаштували там торговицю бидлом – великою рогатою худобою. Торги там відбувались по четвергах.

У 1905 році журналіст Ясь Недопитальський залишив цікавий опис цього тваринного ярмарку:

«В торговий день станьте якось біля однієї з доріг, яка веде до села, і прослідкуйте за мозаїкою сільського люду, котрий тягнеться в місто. Ото Іван з Вовчинців кожен тиждень водить пацє до міста, ніби на продаж. Але ж насправді він йде туди тільки для того, аби з кумами здибатись, попити пивка під «золоту рибку».

Порося він аж ніяк не має в планах продавати. Вартує воно 20 ринських злотих, але Іван, боронь Боже, щоб хтось його купив, просить усі 40. І так кожного четверга, марширують вони удвох на торговицю з Вовчинців і назад. Таких «ярмарочників» там половина.

Усі дороги, а найбільше Галицька й Вовчинецька, заповнені насамперед різними каліками, котрі свої рани, поламані руки і ноги виставляють на публічний показ, крикливим голосом просячи милостиню. Діди ті по-своєму доглядають свої рани аби, боронь Боже, не загоїлись, бо тоді може впасти заробіток, який інколи доходить до 20 корон за день.

Перенесемось однак до Торговиці – середовища усілякої торгівлі та руху товарів. Тут повно возів, на кожному сидить дівка або хлопак і пильнує худобу. Біля ваги рух найбільший, тут погоничі професійним оком оцінюють жертв свого ремесла. Писк і крик тут, як під час падіння вежі святого Марка. Щасливий той, хто продасть, оскільки одразу є могорич. Частина з виторгу йде на податок, соцстрахівку, банківську ставку тощо.

Від сторони вулиці Галицької на Торговиці бачимо іншу картину. Там зайняв місце шарманщик зі своїм інструментом, на якому виграє різні мотиви. Він має своє­рідну приманку для легковірних селян і селянок, бо за то його грання ніхто йому і цента не дав би. На шарманці сидить гібралтарська мавпочка, вдягнена в червоний каптурок, і дивиться у люстерко.

Купа сільських кубіт спостерігає за нею з цікавістю і з відкритим ротом, одна запитує іншу: «Що це за чудо?». І хоча кожна з них трохи боязко дивиться на мавпу, але відійти не відходить.

А тим часом шарманщик витягає нове чудо – білих мишей чи папугу, який за два центи тягне долю, виконуючи місію дельфійської Піфії. Не довідатись свого майбутнього за два центи було б гріхом. Кожна дістає з гаманця, бува навіть останні два центи, за які дітям мала купити рогалик, і бере паперове пророцтво. Треба бачити, з якою швидкістю вона хапає той підписаний папірець і ховає його за пазуху. Відступивши вбік, тоскно просить, щоб хто-небудь їй той напис прочитав. Декілька разів автору пощастило бути оракулом для такої панянки. А коли прочитав, то кивала головою і казала:

«Ото! Холера би нього напала, звідки він се знає. Каже, що маю сі стерегти ворогів. Ага, у мене є сусіда, Бог би ї побив, дідько знає, що вона хоче від мене. Правду пан, бігме правду сказав».

Якби кожен мав таку глибоку віру, як ота кубіта після прочитання пророцтва свого майбутнього, то Бог бачить, земля була б раєм…».

 

Торговиця на вулиці Пугачова

Після приєднання Княгинина до Станиславова у 1925 році, торговиця опинилась ледь не в центрі міста. У липні магістрат ухвалив придбати комплекс ґрунтів біля давньої електростанції у Княгинині, поруч з дільницею Мазурівка. Всього мали закупити шість моргів землі (близько 10 гектарів) за 100 тисяч злотих.

У 1931 році нова торговиця вже існувала. Міському бюджету вона обійшлась у 390 тисяч, натомість відповідала ветеринарно-санітарним вимогам і не псувала вигляд вулиці Галицької. Де була ця торговиця? Нині там розташований корпус університету нафти і газу, що в самому кінці вулиці Пулюя.

Совіти продовжували експлуатувати торговицю. У «Прикарпатській правді» є постанова міськвиконкому за 5 квітня 1945 року, якою встановлюється: «місце для стоянок коней, що прибувають з сільської місцевості, торгівлю худобою, дровами та іншими речами на сінному ринку по вул. П’ястів (так тоді називалась Пулюя – Авт.). Там же дозволяється торгівля з рук різними речами».

Пізніше вулицю П’ястів перейменували у Пугачова. З рекламних оголошень відомо, що торговиця працювала щодня з 8.00 до 18.00. Там торгували не лише худобою. У 1954-му виконком видав чергове рішення «Про порядок торгівлі на колгоспних ринках міста Станіслава».

На ринку Торговиця дозволялось продавати:

1. Носильні й домашні речі у спеціально відведеному місці.

2. Живу худобу, як свиней, корів, кіз та інше.

3. Сіно, солому, зерно, борошно, картоплю і овочі – на спеціально відведеному місці з возів та автомашин.

Також у цій постанові згадувались продовольчі ринки на вулицях Вовчинецькій та Радянській.

Наступного десятиліття поруч почалась розбудова велетенського містечка інституту нафти і газу. Батьки міста вирішили, що свині й кози складуть студентам погану компанію, тому торговицю взагалі випхали за межі міста.

У 1968 році «Прикарпатська правда» повідомила:

«Ринок «Торговиця», що знаходиться по вул. Пугачова, 30, з 26.05 переноситься до села Черніїв. Автобуси до нової Торговиці відправляються щоденно від обласного краєзнавчого музею та залізничного вокзалу з 6-ої ранку. Вартість проїзду – 15 копійок».

 

Мандри чорного ринку

Виявляється, площа Ринок була не єдиним місцем, де процвітала роздрібна торгівля. Ян Вежбовськийзалишив цікаві спогади про свою гімназійну юність, яка припала на 1870-ті роки. Тоді чорний ринок був на місці Вічевого майдану – навпроти пасажу Гартенбергів. Там продавали усілякий вживаний мотлох – майже як на нашому «п’яному базарі». Також там можна було поміняти гроші. Тільки займались цим не хлопці спортивної статури, а старі єврейки.

«Ті Песі та Ціпи так досконало володіли своїм ремеслом, – згадує Вежбовський, – що замість одного цента, який їм належався, завжди при розміні ринського злотого бракувало від п’яти до десяти центів. Мали в руці вже таку справність, що студент міг десять разів перераховувати гульдена, та завжди бракувало кілька центів».

Євреї, що становили більшість тамтешніх торговців, навіть планували спорудити у 1875-му великий дерев’яний павільйон, що став би першим супермаркетом Станиславова. Втім, незабаром, міська рада нарекла площу іменем цісаря Франца Йосифа та вирішила розбити там сквер. Єврейським гендлярам довелося перебазовуватись на нове місце. Щоправда, воно було недалеко.

Нині площа Міцкевича радує око, але раніше красою там і не пахло. Той самий Вежбовський пише, що площа «була вертепом, неохайним і бридким». Саме тут отаборились переселенці з площі Франца Йосифа. Вони швидко довели навколишній ландшафт до такої кондиції, що порядні люди намагались ввечері триматись від того місця подалі.

Врешті-решт, магістрат вирішив ліквідувати бомж-базар у центрі міста. «Кур’єр Станиславівський» 30 вересня 1888 писав, що уряд вирішив торги з площі Міцкевича перенести на площу Трибунальську, а площу Міцкевича засадити деревами. Трибунальською називали Тринітарську площу, адже у колишньому монастирі тринітаріїв містився кримінальний суд. Тепер ця локація відповідає вулиці Старозамковій.

Схоже, торговці всіляко опирались черговому переїзду. Пройшло цілих сім років, доки той же «Кур’єр» не подав чергову інформацію від 17.11.1895: «остаточно вирішено перенести торгівлю овочами, яка відбувалась досі на пл. Міцкевича – на Тринітарську площу з тим, щоби новітня площа не нагадувала азіатські частини Константинополя».

Іван Бондарев


Переглядів: 7 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018