Центральна площа Івано-Франківська, як і більшості європейських міст, називається «Ринок». Це похідне від німецького «ring» – кільце. Дійсно, будинки немов кам’яним кільцем оточують площу з усіх боків.

Втім, у більшості мешканців ринок асоціюється з іншим словом – «базар». І це абсолютно природно, адже колись тут вирувала торгівля.

Ярмарки тривали чотири тижні

Ви будете здивовані, але перша офіційна згадка про Станиславів – це не привілей про надання магдебурзького права від 7 травня 1662 року. Найдавнішим документом, де згадується наше місто, є дозвіл короля Яна Казимира на проведення ярмарків і торгів, що датований 21 березня того ж року.

На прохання власника міста монарх милостиво дозволив йому проводити три великих ярмарки:

На свято св. Станіслава (1 травня)
На свято Народження Найсвятішої Діви Марії (8 вересня)
На свято св. Апостола Андрія (30 листопада).

Своїм привілеєм від 7 травня Андрій Потоцький уточнює, що кожен з цих ярмарків мусить відбуватися протягом чотирьох тижнів. Магнат повідомляє, що «на ці ярмарки дозволяється всякому людові, як чужоземному, так і польському, приїжджати, торгувати, купувати, привозити, продавати різноманітні найкращі чужоземні і польські товари як великим, так і малим купцям без усілякого винятку».

Аби затягнути до новозаснованого міста численних купців, хитрий Потоцький домігся від короля не платити жодних податків до державної скарбниці. Купці сплачували лише невеликий чинш власнику міста. Це подіяло й торгові гості повалили до Станиславова. Здебільшого то були вірмени, що торгували худобою. Навчений гірким досвідом сусідніх міст, Андрій Потоцький у грамоті вірменам від 14 січня 1677-го встановив алгоритм дій на випадок, якщо заїжджий купець несподівано помре. У такому разі старші вір­менської громади, у присутності замкового намісника, переписують гроші померлого, складають їх у скриньку і запечатують двома печатками – своєю і замковою. Гроші зберігаються у ратуші протягом року і шести тижнів. Якщо померлий не лишив заповіту і не обізвався жоден родич, то половину готівки забирали до скарбниці Потоцьких, а іншу спрямовували на озброєння міста.

Мудра тарифна політика і сприятливий податковий клімат швидко перетворили Станиславів на торговий центр. Ось що писав про наше місто французький дворянин Франсуа Д’Алейрак у 1687 році: «Ринкова площа, будинки, жителі та арсенал вирізняються серед усіх міст Русі; місто населяють дуже багаті вірмени та волохи. Судячи з одягу чоловіків та жінок, а також за частими ярмарками, які за багатством та різноманіттям товарів не поступаються ярмаркам Львова і Варшави, можна було б назвати Станиславів серцем Королівства, хоча його околиці цілковито знищені».

Повільний занепад

У ХІХ столітті кількість ярмарок зросла до п’яти. Тепер вони відбувались у такі дні:

1 травня (ярмарок бидла)
2 серпня, на свято пророка Іллі
5 вересня, в день усікновення голови Іоанна Хрестителя
18 жовтня, в день святого Томи
8 листопада, наступного дня після свята св. Дмитра.

У своїй книзі «Галицько-руське місто Станиславів з достовірних джерел», що побачила світ у 1868 році, Венедикт Площанський писав: «Найвідомішим з них є ярмарок рогатої худоби на 1 травня під Микитинцями, на який приганяють тисячі биків з околиць і Буковини, а звідти відправляють до Оломоуца й Відня. На торгах виставляють багато полотен, сирої шкіри, пряжі, лляного і конопляного волокна, меду, воску і збіжжя. Торгівля перебуває переважно в руках жидів. Жиди торгують зерном, угорськими винами, вовною, галантерейними товарами і биками».

Втім, вже у 1887-му історик Алоїз Шарловський з сумом зазначав, що «нині ці ярмарки пов­ністю занепали».

Торги після дев’ятої

Ярмарки тривали довго, але не кожен місяць. Втім, містянам треба було десь купувати харчі, тож Андрій Потоцький подбав і про це. Паралельно з ярмарками він встановив щотижневі торги по четвергах і неділях. Вони мали відбуватись на площі Ринок, навколо ратуші. Ви ніколи не замислювались, навіщо на ратушній вежі годинник? Окрім того, аби показувати мешканцям точний час, він мав ще одну функцію.

Згідно зі стародавніми привілеями, усі ярмарки мали починатись і завершуватись за сигналом ратушного дзвону. Це робилося для того, аби всі торговці були в однакових умовах. Якійсь хитрун міг розкластися раніше, або піти останнім і заробити найбільше. Аби цього не сталося, всі стартували й фінішували водночас.

Можливо, когось засмутить проведення торгів у неділю, коли люди йдуть до церкви. Але й тут наші предки все продумали. У неділю, або якщо торги припадали на свято, не можна було відчиняти крамниць, шинків, а також продавати збіжжя й інші товари перед дев’ятою годиною. Тобто, спочатку народ мав сходити до храму, а вже потім – на базар.

У міському архіві колись зберігався надзвичайно цікавий документ – «Liber traditionum proconsularium etc.» – який на жаль, не зберігся. Це збірник постанов магістрату, які називались вількерами. Алоїз Шарловський опрацював вількери 1718 року, що регламентували правила ринкової торгівлі.

За порядком на базарі стежила комунальна поліція – ціпаки. Свою назву хлопці отримали від ціпів, якими були озброєні. На початках їх було лише шестеро, але для маленького міста (у 1732 році тут мешкала 3321людина) цього вистачало.

До їхніх обов’язків входило слідкування за точністю ваг і мір. У ратуші зберігались їхні зразки для твердих, рідких та сипучих продуктів. Кожен торговець мусив звірити свої мірила з еталоном, після чого чиновники магістрату ставили відповідне клеймо. Раз або навіть два рази на тиждень ревізори перевіряли шинкарів і перекупок на точність ваг.

Напевне, торгівля по неділях викликала багато нарікань, тож у ХІХ столітті щотижневі торги перенесли. Відтак вони відбувались кожен понеділок і четвер.

Навколо ратуші

Площа Ринок поділялась на чверті, або фіртелі. Перші поверхи усіх будинків були відведені під крамнички. У Львові існувало правило, що фасади кам’яниць, які виходять на площу, мають налічувати не більше трьох вікон. Чи було таке у Станиславові – не відомо. Теперішні старовинні будинки мають більше вікон, але вони зведені вже за Австрії. Раніше Ринок оточували, здебільшого, дерев’яні хатинки, які масово зносили у першій третині ХІХ століття.

Мати будинок на Ринку вважалось престижним, адже перший поверх гарантовано знімали торговці. Згідно з привілеєм Андрія Потоцького, мешканці Станиславова сплачували річний податок – пів злотого. З власників нерухомості на Ринку дерли удвічі більше, але воно того вартувало! Академік Володимир Грабовецький писав, що у XVIII столітті якийсь Моникович купив кам’яницю на площі Ринок за 400 злотих. У той самий час житло в інших куточках міста коштувало 20-30 монет. Щоправда, дерев’яне.

Крім крамничок по периметру площі, на першому поверсі ратуші існували торгові приміщення, що називалися склепами. Станом на 1720 рік тут налічувалось 27 склепів, які магістрат здавав в оренду купцям.

Особливу увагу Андрій Потоцький приділяв торгівлі м’ясом. Власним коштом посередині Ринку він спорудив ятки для різників. Кожен м’ясник мав сплачувати щорічний чинш у три злотих і давати три міри лою – тваринного жиру.

Цікавою є динаміка цін на збіжжя, яку наводить Венедикт Площанський. У 1774 році корець пшениці (100 літрів) коштував два ринські злоті, у 1786 – чотири, а в 1866-му – 5 ринських злотих 25 крейцерів. І то, не корець а метц, тобто 61,5 літра.

На старих поштівках видно, що торгівля навколо ратуші тривала і в ХХ столітті. Лише у 1930-х базар остаточно перебрався в інше місце. Куди?

Далі буде.

Іван Бондарев