Вівторок, 2019-10-22, 5:12 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Жовтень » 28 » Бибел, Красна і Тронта - два прекрасні гради
11:16 PM
Бибел, Красна і Тронта - два прекрасні гради
У серпні 2011 року газета «Галицьке слово» подала працю автора книги «Світ східних галлів» Теодозія Короля під заголовком «Галли і Галич». Багато читачів були здивовані від прочитаного, а житель с.Набережне Зеновій Клюса відшукав автора статті і два дні ходив з ним околицями рідного села. Подаємо результат їх мандрів.
Галичани – народ древній. Та різні завойовники намагалися знищити у цього народу пам’ять про своє коріння. Еліта нації нещадно знищувалася, а до влади над краєм призначалися чужинці або їх продажні посіпаки з числа автохтонів, які витравлювали у народу пам’ять про його колишню велич. Вони писали їм брехливу історію, з якої випливало, що галичани народ ніякий або нікчемний. Та вони не змогли перейменувати назви всіх міст, сіл, рік, гір та урочищ, які нині красномовно розказують правдиву історію давньої Галичини. 
Галли володіли власним латинізованим письмом і всьому побаченому та почутому присвоювали назви, що випливали з їх мови.
На межі старої та нової ер наші предки галли, яких історики називали бастарнами, відстань не міряли кілометрами, милями та верстами, а денними переходами, які дорівнювали теперішнім сорока кілометрам. Торгові шляхи галлів були водні та сухопутні. Водні проходили великими ріками та їх численними притоками. Сухопутні тягнулися завжди сухими вододілами рік. Шляхами в обидві сторони ходили простолюдини, мандрівники, купці, військо та знатні особи. Влада давньої Галичини сприяла купцям у подорожах, бо на водних переправах та при в’їзді на ринки градів збирала з них мито і багатіла. Тому з волі володаря краю через кожних 20 км шляху закладалися поселення, де подорожуючі обідали, та через 40 км, де вони вечеряли, ночували та снідали. Першим поселенням на шляху з Галича на волинські землі дулібів, у якому подорожуючі обідали, був Хохонів, а наступним, де вони ночували, були Бережани. Основними стравами, якими частували купців, була капуста та каша. Капусту галли називали ХОВ, а кашу – ЧИР. Купці та знатні їли капусту з м’ясом, а бідаки – з шкварками та підливою. Галльське слово ХОВ мало два значення: КАПУСТА та МИЛИЙ. У Хохоневі смачні страви з капусти не лише подавали до столу. Тут її вдосталь вирощували на нивах , бо назва ХОХОНІВ походить від давньогалльських слів ХОУ (CHOU) – МИЛА ( смачна), ХОВ (CHOU) – КАПУСТА та НІВ (NIVEAU) – НИВА, ГОРИЗОНТАЛЬНА ПЛОЩИНА. Галли вирощували овочі та зернові культури на рівнинах, а на косогорах випасали коней, корів, овець, кіз та свиней. 
Хребет, яким проходив торговий шлях, галли називали ТРАНТИ, бо на їх мові ТРАН ( TRAIN) – РУХ КОЛІС, РУХ ЗАПРЯЖЕНИХ ТВАРИН, якими були коні і воли та ТИ (TIEN) – ТВІЙ, СВІЙ. Так його називають і нині.
На шляху з Хохонева до Бережан подорожуючі були вражені дивовижної краси градами, які поставали перед їх зором на обох пагорбах, які прилягали до річки. Їх галли називали БИБЕЛЬ, бо на їх мові БИ (ВІ) –ДВА, ДВОЯКО та БЕЛЬ (BEL) – ПРЕКРАСНІ. 
В тому граді, що височів на правому березі річки, володаркою була знатна вродлива жінка, бо гора, на якій стояло місто, називалася КРАСНА. Слово КРАСНА складається зі слів КА (СА) – ТУТ, РАС ( RACE) – ПОРОДИСТА, ВИХОВАНА, ЗНАТНА та НА (NANA) - КОХАНКА, ЖІНКА. В суспільстві галлів сім’ї були моногамні і розпуста засуджувалася. Та ця володарка града, мабуть, була не лише вродлива, але й незаміжня. До неї заходили в гості такі ж знатні кавалери. Це викликало осуд у сусідів та зависть у жінок. Легковажну володарку в околиці з презирством називали ГОНА, тому схил гори, який є продовженням гори Красна, нині називається ГОНА або НАГОНА. Це слово походить від слів ГОНІ (HONNir) – ГАНЬБИТИ та вже відомого НА- КОХАНКА. Слово ГОНІ дійшло до наших днів, бо ним галичани називають кожну жінку, яка надмірно пустує з чужими чоловіками. Володарка Красна не жила віками, але і наступні володарі града любили розкоші і забави. 
Особливо гучно в місті та його околицях відзначався день зустрічі (Стрітення) весни, до якого християнська церква приурочила день зустрічі у храмі Ісуса Христа з біблійним Симеоном. Свідченням цьому є назви прилеглих до гори Красної села Нові та Старі Скоморохи. 
Нині вважається загальноприйнятим, що описані у російській літературі СКОМОРОХИ є чисто російським надбанням. Але наявність багатьох топонімів з такою назвою у Галичині і на Поділлі спонукає до думки, що вони існували ще за часів панування галлів на праукраїнських просторах, бо називали їх галли СКИМОРАЛЬХИ, що на їх мові СКИ (SCI) – НАДОКУЧЛИВА ЛЮДИНА, МОРАЛЬ (MORAL) – МОРАЛЬНИЙ, НАСТРІЙ, ПОУЧУВАННЯ, а ХІ (CHI-CHI) – КОРЧИТИ ГРИМАСИ, МАНІРНО поводитися. Переодягнені у чудернацький одяг скоморохи жартами, гримасами, пісеньками і смішними розповідями забавляли народ і висміювали негативні риси характеру окремих людей.
Кожної весни молодь виходила за межі града і тут в живописних перелісках влаштовувала ігри та гаївки. Називалося це свято ШУМА. Його донині зберегли балканські хорвати, а в Галичині воно десь загубилося на поворотах історії. Про давні звичаї наших предків свідчать назви сусідніх з Набережним сіл Шумляни та Підшумлянці. Назва першого села переконує, що, крім щорічних забав молоді, тут давні жителі на схилах пагорбів випасали овець, бо ЛЯНА на латиниці – ОВЕЧА ШЕРСТЬ. У назві другого села префікс ПІД- є словом, що означає ПІДНІЖЖЯ чогось. Отже село Підшумлянці виникло під горою на березі річки Нараївки. 
На берегах річки Нараївки є села Нараїв та Нараївка, первісна назва яких була НАРАЄВ і НАРАЄВКА. Їхні назви переконують, що тут проживали веселі і дотепні жартівники, які запрошувалися на усі свята для розважання народу. Слово НАРАЄВ походить від слів НАРА (NARRE) – РОЗПОВІДЬ та ЄВ (JEU) – ЖАРТ. У слові НАРАЄВКА останній склад КА ( СА) означає ТУТ. Народ пам’ятає, що давно Нараївка називалася Гербутів. Насправді Гербутів був. Розташовувався на малопридатних пісних землях, а його мешканці перетягали купцям плоскодонні човни на бродах річки Нараївки. Походить назва ГЕРБУТОВ від ГЕРБУ ( HERBU) –НЕРОДЮЧА, ЗАРОСЛА ТРАВОЮ ЗЕМЛЯ та слова ТОВ( TOUE) – ПЛОСКОДОННИЙ ЧОВЕН.
Майже напроти гори Красної є гора Тронта. Її назва розказує, що тут був град володаря однієї з обширних задністрянських околиць галицького королівства. Місто стояло на торговому шляху і кожний купець при в’їзді у його воротища мусів сплачувати мито. Град був добре укріплений, бо із заходу та північного сходу його оточували крутосхилі яри. Де не було природних перепон, стояли з грубезних колод стінки з воротами та лазами. Східніше Тронти нині місцеві жителі кожному покажуть схил пагорба, який називається СТІНКА. Походить слово ТРОНТА від галльських слів ТРОН (TRONC) – ГОЛОВА, ВОЛОДАР округи та ТА (ТА) – СВІЙ (галльський). Оскільки околицю, де стояли гради Красна і Тронта, галли називали БИБЕЛЬ – ДВА ПРЕКРАСНІ, то це означає, що не лише їх володарі були вродливі, але й вежі цих давніх міст були споруджені з білого податливого до обробки вапняку, якого було вдосталь поблизу градів. На фоні зелених полів та лісів білосніжні вежі града виглядали дуже ефектно. 
Сучасна річка Бибелька походить від назви Бибель. Її русло з широкими долинами, на яких нині збудовано каскад ставів, різко звужувалося при підході до градів Тронта і Красна та утворювало своєрідну ущелину, яку галли називали Клюса, бо на їх мові слово КЛЮСА (CLUSE) – УЩЕЛИНА, МІЖГІР’Я. Минуло багато віків. Галли Прикарпаття та Поділля ставали хорватами, русинами та українцями, але в сучасному, колись славному, селі Бибель, яке якийсь неосвічений реформатор в 60-ті роки ХХ ст. перейменував у Набережне, донині проживає Зеновій КЛЮСА. Цей працьовитий, всесторонньо освічений та інтелігентний чоловік, працюючи фермером, знаходить час для поїздок у архіви Львова та Івано-Франківська, де вишукує крапеьки інформації про свій край. Саме він винайшов датований кінцем ХIV ст. напис на латині, який свідчити, що його село в ті часи називалося не Библо, як його називали перед перейменуванням, а БИБЕЛЬ.
Давні галичани, яких через поголовне навчання їх дітей у школах друїдів називали язичниками, були дуже побожні. Вони вірили у добрих і злих духів, у кількох богів та богинь.
Галли-бастарни Бога називали ДИВ, ДИЄ (DIEU) або скорочено ДИ, яке в розмові звучало як ДЬИ. Того, що співав Богу пісні, давні галичани називали ДЬИК, де К є скороченим КА (СА) – ЦЕ. Давні галичани, українці та руси у своїх богів нічого не просили. Вони їх лише хвалили і за все дякували. Слово ДЯКУЄ (галицьке ДЬИКУЄ) походить від назви бога ДЬИ, якому возносили хвалу і КУЄ (que) – ЯКИЙ, КОТРИЙ. Галли були переконані, що немовлята народжуються лише з волі Бога, а тому називали його ДИТЯ, де ТЯ є видозміненим ТА (ТА) – ТВОЄ, СВОЄ (твоє Боже). Слово ДИТИНА походить від відомого ДИ –БОГ, ТИ, що також означало ТВОЯ, СВОЯ та скороченого слова НА від НАНА (NANA) – ЖІНКА. Тобто жінка могла народити дитя лише з волі Бога. Християнство більшість галльських вірувань перебрало у свою релігію. Тому нині про людину, яка працює в церкві дяком, кажуть: ВІН ДЬИКУЄ.
П’ять разів у році давні галичани під проводом священиків-друїдів, володаря града, гайдуків та війська сходилися на священні гори та закрути річок, де знаходилися їхні храми з капищами. Жителі градів Красна і Тронта мали храм на горі, яка нині височить біля села Набережне на протилежному березі річки Бибельки. 
Як і багато древніх народів світу, на ранніх стадіях розвитку свого суспільства галли в жертву богам приносили людей, серед яких найчастіше були полонені та невиправні злочинці, але в пізніші часи жерці на вогнище капищ виливали лише кров щойно забитої тварини. М’ясо жертви присутні під час жертвоприношень смажили на вертелах і поїдали, запиваючи вином, яке виготовляли з винограду та ягід. Народ весь день співав, водив хороводи та веселився. Священним вважалося вино з ягід бузини, яка і донині цвіте і рясно плодоносить на галицьких землях. Храмова гора біля Набережного і нині називається БРОЧЕВА, а це означає, що тут для жертвоприношень священики-друїди використовували кров телят. Слово БРОЧЕВА походить від галльських слів БРОЧЕ (BROCHE) – ВЕРТЕЛ, РОЖЕН та ВА (VEAU) – ТЕЛЯ. 
Та назва сусіднього з Набережним села Дитятин не походить від слова ДИТЯ (дитина).
Усі лісові та прирічкові храми та невелику прилеглу до них територію галли обносили стінами. Призначені друїдами охоронці пильно стежили, щоб на їх територію ніхто не проникав. Там перебував не один бог, а багато інших богів та духів, яких називали ДИТЕ (DEITE) – БОЖЕСТВА. Навколо храму на горі Брочева також стояла огорожа, яку називали ТИН. Отже, ДИТЕТИН є ТИН, за яким перебувають божества. Оскільки біля храмової гори проходив торговий шлях, тут селилися люди, серед яких були священики-друїди, дяки та охоронці храму. Нині тут розкинулось село Дитятин і про його походження в народі ходять різні версії. Можливо, що Дитятин входив у межі града Тронта, бо на західному схилі гори Брочева є урочище ПОМНЄРКИ. Цим словом галли називали священні яблуневі гайки по обидва боки оборонної стіни.
Можливо, що лівобережний град Тронта мав таку ж значимість у державі бастарнів, як і правобережний Крилос. Але якщо навколо Крилоса зустрічаємо топоніми, назви яких характеризують промислову та ремісничу діяльність галлів, то в околицях Тронти розкинулися села Шумляни, Боків та інші, назви яких походять здебільшого від рільництва, коней, худоби, овець та свиней. 
Галли коні використовували для війська, запрягали у важкі торгові вози – каміони та легенькі васонки, якими возили весілля та їздили у гості. Тягловою силою у господарстві галла-хорвата були воли. Вони цінувалися високо, а в кількох кілометрах від сучасного Дитятина є село Боків, у якому вирощували та продавали сильних волів. Не дивно, що назва БОКІВ походить від слів БО (ВО) – БИК, ВІЛ та КІВ (CIVI) – ПРОДАВАТИ.
В кінці Х ст. варязький князь Володимир завоював Галичину, яка в ті часи називалася Білою Хорватією. Більшість червенських градів були ним розграбовані та спалені. Уціліли декілька міст і в тому числі Холм, Перемишль, Звенигород і Теребовля, в яких кілька століть сиділи потомки варягів. Деякі відбудовані гради 1241 року вдруге спалили орди монгольського хана Бату. Незадовго до своєї смерті князь Данило, будучи васалом татаро-монголів, на вимогу їхнього хана Бурундая наказував галичанам власноруч руйнувати оборонні укріплення своїх градів. Красна і Тронта були назавжди зметені з лиця землі.
Мешканці градів порозтікалися хто куди, але знову зійшлися на рідні терени і заснували біля річки в межигір’ї Красної і Тронти село, якому присвоїли спільну для обох градів поетичну назву БИБЕЛЬ.
Філософи кажуть, що суспільство розвивається по спіралі. Усі події періодично повторюються, лише на вищому рівні. Можна сподіватися, що настануть часи відродження Галичини та її минулої слави, бо так заповідали її пророки ще у 70 році.
Теодозій Король

Переглядів: 508 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019