Четвер, 2018-12-13, 4:37 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Листопад » 17 » Дорога до волі
9:26 PM
Дорога до волі

Пам’яті народного оборонця Гриця Медведя, який пройшов пішки 861 км з Вікторова до Відня, несучи цісарю чолобитну з проханням звільнити селян від панських утисків

З ініціативи громадських активістів Марії Глум та Богдана Босовича з осередку «Просвіти» в с. Вікторові Галицького району, який очолює Галина Дорота, вирішили в селі зробити написи – таблички на хрестах, які символізують скасування панщини. Наприкінці жовтня й освятили ті пам’ятні знаки. А завдяки дослідженням нашого славного земляка – поета, письменника, лауреата Шевченківської премії Степана Пушика можемо дізнатися про історію хрестів, встановлених біля центральної дороги в горішньому кінці села – на тому місці, де гайдуки до смерті забили селянського оборонця Гриця Медведя. Про його подвиг люди обізнані, оскільки історію про сільського подвижника передавали з покоління в покоління, й так має тривати і надалі.
З давньої хроніки села Вікторова, яку 1930 року склав простий господар Юрко Жиляк, дізнаємося: Григорій Медвідь, син Йосипа та Анастасії, народився 8 жовтня 1788 року в селі Сливках на Рожнятівщині. Тривалий час служив в австрійській армії – тоді служили по 12 років. Навчився читати і писати. Після демобілізації одружився у Вікторові з дівчиною Юлею, з якою мали шестеро дітей.
Коли Григорій повернувся з «наполеонівських» війн, то в Станіславі на ринку служив митарем, а згодом перебрав на себе обов’язки народного оборонця. 1845 року жителі Вікторова вчинили опір місцевому панові Бруньовському, який привласнив громадський ліс, що тягнеться понад річкою Луквою на межі угідь сіл Комарова, Сапогова, Бриня. Григорій Медвідь знав німецьку мову, умів писати і став на чолі громади в боротьбі з паном. Та скарги і суди нічого не давали. Була надія тільки на цісаря, і 1847 року Григорій Медвідь вирушив до Відня. У хроніці Юрка Жиляка читаємо: «Медвідь скликає до свойого мешкання з довколишніх сіл своїх однодумців на нараду, пускається пішаком до Відня і завдяки своїй грамотності, що на той час була рідкістю, та знанню німецької мови, якої навчився за час довголітньої військової служби, вертається з грамотою цісарською і печаткою, яка означала заперечення на привласнення селянських лісів. Пан, понюхавши письмо носом, старався підійти до Гриця з масною пропозицією: «Грицю! Покинь свою роботу, я тобі стільки дам, що будеш панувати і ти, і твої діти». Та відповідь була рішуча: «Мною розпочате діло буде довершено». Розлючений дідич наказав насильно відбирати ліс, а Гриця, який протестував, покарати гарапами (ремінними батогами. – Авт.)».
Автор хроніки описує, як мужньо захищав Медвідь інтереси вікторівської громади. Старі люди ще переказують, що коли Гриць 1847 року прийшов до Відня, то до австрійського цісаря його не допустили. Не хотіли взяти й скаргу на пана. Та чоловік довідався, де саме буває цісар, і шукав споcобу, як проникнути до палацу. Вдень у палаці відчинялися вікна. Медвідь думав, як підкинути скаргу в цісарські покої чи в кабінет. Нарешті додумався, що можна зробити щось на зразок вудки. Саме ця вудка зі скаргою і полетіла у вікно, де перебував цісар чи його помічники. Після такого «хуліганства» селянина затримали, вияснили, хто він такий, і вислухали його скаргу. Але добрих наслідків це не дало.
Та Григорій Медвідь пішов до Відня вдруге і приніс документ про право селян на ліси та інші угіддя, які присвоїв Бруньовський «без серця», як його назвали селяни-кріпаки.
Переповідають також, що пан часто присилав своїх гайдуків, щоб зробили обшук, захопили всі папери Медведя і заарештували його. Одного разу жінка зауважила, що до них ідуть жандарми, і вбігла до хати. Медвідь саме писав. Вона сказала, що наближається небезпека. Гриць змотав усі папери в трубку і кинув їх у порожнюю коновку, сказавши, щоб Юлія йшла по воду. Джерело було далеко від хати. Поки жінка йшла і ховала документи в кукурудзі, жандарми, що прибули до села, робили в хаті обшук, та нічого не знайшли.
Вдруге, коли гайдукам вдалося непомітно наблизитися до двору Гриця Медведя, то він встиг одягти на себе жіночу одежу, закутатися в хустку й запхати голову в піч. Коли гайдуки увійшли до хати і запитали, де господар, то він, вимітаючи сажу й попіл, жіночим голосом відповів, що його, мовляв, нема вдома – пішов до Відня.
Та вийшов указ про скасування панщини. Григорій Медвідь зібрав усіх селян і оповістив їх, що пан незаконно захопив їхні ліси та інші угіддя і він, Гриць, має на це документи, принесені ним з Відня від самого цісаря. До села прибула комісія, яка визнала слушність Медведевих доказів на відмежування селянських земель від панських наділів. Та коли комісія відбула з села, дідич Бруньовський розпорядився, щоб гайдуки взяли на віз бочку солевиці й гарапники і знову приїхали в поле разом із Григорієм...
– Показуй, Грицю, де була межа? – звелів пан.
– Отут! – показав Медвідь.
– Покажіть і ви йому! – розлючено наказав дідич гайдукам.
І Гриця побили мало не до смерті. Потім пан розпорядився закопати його ще живого по шию в землю. Але село збунтувалося, і Григорія відвезли до Бовшева та кинули в льох. Там він прожив-промучився ще півроку, поки остаточно не втратив здоров’я. 1 квітня 1849 року він помер. Ховав народного оборонця парох Вікторова Олексій Гурницький. Знайти могилу Григорія Медведя сьогодні неможливо. Але на тому місці, де гайдуки били селянського оборонця, довший час височів дубовий хрест. Відтак його знищили.
Тепер же на тому місці стоїть залізний хрест як пам’ятка про цю чесну, волелюбну і вольову людину, що в ім’я справедливості й інтересів громади пожертвувала своїм життям, а неподалік – бетонний як нагадування про катування народного оборонця. І хоча минуло майже 159 років, та пам’ять про Г. Медведя й донині живе в його родині та в селі.

Ольга САВЧУК. Вчителька історії, директор Будинку культури села Вікторів.
P. S. У статті використано дослідження С. Г. Пушика «Народні оборонці»


Переглядів: 7 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018