Вівторок, 2018-11-13, 5:34 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2018 » Листопад » 8 » Катакомбна УГКЦ в «кольорових селах»
12:03 PM
Катакомбна УГКЦ в «кольорових селах»

На Надвірнянщині Білі Ослави, Чорні Ослави, Чорний Потік ще називають «кольоровими селами». Кожне з них має свою історію, але є і спільні сторінки. Приміром, участь у національно-визвольній боротьбі чи діяльність у підпіллі катакомбної Української греко-католицької церкви. Вчитель історії, правознавства і християнської етики Делятинського ліцею № 1 Леся Струк і отець Петро Голіней одинадцять років тому з учнями, учасниками історичного гуртка, збирали свідчення людей і видали невеличку книжечку про підпільну УГКЦ на теренах Делятинщини. А для самої Лесі Петрівни це і жива історія її родини та друзів-однодумців. Про деякі зі сторінок цієї історії – спомини Лесі Струк.

Тато в УПА, мама в підпіллі
Мій батько Петро Михайлович Струк з Білих Ослав, мама Розалія Миколаївна (з родини Попович) – з Чорних. За участь в УПА батько був засуджений на 25 років. В Катеринівській тюрмі був разом зі священиками, які не зреклися віри і за це були репресовані. Потім тато покарання відбував у Воркуті, в Караганді. Повернувшись додому, через Івана Тимінського (чоловіка старшої маминої сестри Василини), якого знав із заслання, познайомився з моєю мамою. Між ними була різниця у 15 років. Нас, дітей, було троє: старші брати Михайло, Микола і я.
Роки ув’язнення для тата не минули безслідно. Ще й потрапив під пильний нагляд КДБ, коли наполягав, аби доньку у метриці записали Лесею (на честь Лесі Українки), а не Олександрою. Час від часу його викликали в Яремче. Повернувшись, як розказувала мама, тато по два-три дні лежав, нирки його боліли. Що і як там було – нам ніколи не розповідав. Ми припускаємо, що нирки, печінка були відбиті, тому помер молодим – у 52 роки. Це був 1975 рік.
Ще за життя тата батьки відбували великодню сповідь в отців-студитів у Дорі, що дратувало православних священиків. А коли тато помер, мама сказала, що їй втрачати нічого і «пішла в підпілля». У 1977 році вступила до ІІІ чину св. Василія Великого. Виконуючи свої родинно-сімейні обов’язки, брати і сестри ІІІ чину стояли в перших рядах мирянського підпільного руху УГКЦ.
Так склалося, що отці-василіяни та підпільні священики часто у нас вдома відправляли. У нас реколекції були, молоді отці екзамени здавали. У 1988 році мама їздила у Франківськ до єпископа Софрона Дмитерка, він дав благословення на збір підписів про легалізацію УГКЦ.
Хата між трьох сіл
Ми жили в Чорних Ославах. Наша хата на горбочку, між Чорним Потоком, Білими Ославами і Чорними Ославами. До нас могли з трьох сіл люди прийти. На нашій вулиці нема багато хат, наша крайня, віддалена від інших помешкань. Навколо колгоспні поля. Люди як йшли до нас, то брали з собою знаряддя праці – ніби йдуть в поле. Уже на подвір’ї граблі, коси залишали і тихенько заходили до хати, бо відправлялася Служба Божа. Для конспірації отці їхали до Білих Ослав і полем йшли пішки.
В нашій хаті і по сьогодні є престіл, де відбувалася відправа. В цій кімнаті був лише престіл і диван для отця. Всі отці знали, де ключ лежить. Вони могли зайти у хату, навіть якщо вдома нікого не було. Та кімната для мами дотепер – святість. Є піч, яку мама забороняє розібрати. Каже: «Там всі єпископи спали».
В окремі дні – перед Великоднем, на Різдво, на Спаса у нас збиралося до 120 людей на Службу Божу.
Імена священиків знала лише мама, ми ж знали лиш прізвиська
Бувало, у нас у хаті хрестили, вінчали. Тоді я не знала, хто здійснював обряд. Тільки мама знала імена та прізвища отців, які у нас відправляли. Ми ж дізналися лише після виходу Церкви з підпілля.
А тоді у нас всі отці мали прізвиська: Біленький, Молоденький, отця Андрія Кияка називали Премудрий. Приміром, о. Іван Качанюк був Біленький, ще ми його називали Спортсменом. І коли ми такі прізвиська говорили, сторонні не дуже звертали увагу. Люди ж придумали йому прізвисько Янек. А о. Іван Бойко був Ян або Іоан.
З тих, що я пам’ятаю, у нас вдома правили: перший – о. Порфирій Чучман. Були реколекції для ІІІ чину, які давали два рідні брати о. Єронім Тимчук і о. Яків Тимчук (вже значно пізніше дізналася, що був єпископом УГКЦ). Це було глибоке підпілля: 80-і роки. До нас приходили також о. Андрій-Роман Кияк, о. Іван Бойко. Був і о. Василь Семенюк (на Тернопільщині він відбудував Зарваницю, тепер архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський), а тоді ми маленькими з ним ходили в Зарваницю, навіть пішки один раз. Уже в час виходу з підпілля – о. Іван Качанюк, тепер парох с. Фитьків. До нас ще приходив о. Іван Лукань, він часто їздив на Березови.
Ровесникам забороняли зі мною гратися
Від 1975 року аж до 1985-го – то був найбільший прес, який ми відчували. Наша сім’я вважалася неблагонадійною.
У часи, коли помер тато, держава давала півсиротам пенсію – 5 гривень на одну дитину. Ми ж такої допомоги за втратою годувальника були позбавлені.
У школі мене переслідували: забороняли дітям зі мною гратися, навіть спілкуватися. Лише директор школи, покійний уже Петро Миколайович Юрчук, коли приїжджали з комітету комсомолу проводити зі мною атеїстичну роботу, вимагав, щоб це завжди проходило в його присутності, ніколи мене не залишав з ними саму. Тато помер – я була у 2-му класі, а з 5-го по 8-ий була під особливим прицілом: хоча б раз на півтора місяця приїжджали зі мною «проводити роботу».
Коли вступала в Прикарпатський університет на історичний факультет, то не пройшла за конкурсом. Реально я розуміла, чому то так. Тому закінчила швейне училище № 2 в Івано-Франківську, пішла працювати і вже пізніше здобула дві освіти: духовну та історичну.
Таємний гурток, а для конспірації – танці у клубі чи гостина вдома
У нас в підпіллі був таємний гурток, ми його назвали «Наш приятель». Це була групка молоді, нас дванадцятеро, 14-15 років. Це діти і внуки маминих двох сестер, родина, сусіди перевірені, у яких теж відправляли підпільні священики.
Ми збиралися разом, робили свято Миколая для себе, робили Вертепи, ми готували Хресні дороги. До Вертепу долучалися кілька чоловік і з Білих Ослав. А сценарії я мала від о. Андрія Кияка. Сестра Стефанія-Зузанна Колопельник (ЧСВВ) з Делятина готувала нас до першої сповіді. Я, наприклад, сповідалася у Дорі в о. Порфирія. Нам було цікаво, ми читали багато літератури, у нас було зовсім інше бачення світу та історії.
Коли в селі був підпільний священик – у мене вдома, чи у моєї тети, чи ще там у когось гуртківці були на танцях чи на весіллі. Всі, аби відвернути увагу. Але ми знали годину, на яку отець казав нам бути на Службі Божій. І ми лиш так: один на одного дивилися. Були два хлопці, які мали мотоцики, і ми поїхали. Через 15 хвилин поверталися.
Вдома у мене завжди стіл був накритий. Якщо щось – молодь сідала: в нас гостина. Святкували день народження, будь-який привід. І для конспірації столи завжди були накриті.
Наш таємний гурток – це було чотири-п’ять родин. Нам разом було цікаво. Всім нам Бог благословив життя так, що гарно всі в житті влаштувалися.
Сам на сам з КДБ
Разів зо чотири у нас вдома було КДБ. І один з цих разів – коли я вдома була сама. Дотепер я подивована, звідки тоді у восьмикласниці взялася сміливість не побоятися, не розгубитися, коли до хати серед ночі увійшло дванадцятеро чоловіків у міліцейській формі.
Я одразу спробувала сховати дипломат з фелоном (це вже був би доказ, що у нас хтось відправляє Службу Божу). Я умудрилася сховати його, пустила в пивницю, де ми зберігали картоплю. Вони помітили, що я щось ховала, але скільки не світили ліхтариком – не знайшли. А одну книжечку, яка називалася «Чому я навернувся», я взяла під руку і не знаю, як вона там заховалася. Я всі кімнати позакривала, то у мене ключі забрали, можна сказати, силою. Першим заходив начальник, потім його поплічники. Все, що вони знайшли, літературу та інше, забрали.
А за кілька годин до того у нашій хаті правив службу Божу о. Іван Бойко, який зараз парохом у с. Красна Надвірнянського району. Від нас поїхав до Березовів. Можливо, хтось підслідкував, що якийсь рух був...
На працю вчителем благословили отці
Ми з мамою були практикуючими християнами. Вчителем я стала дякуючи підпільним отцям. Вони побачили в мені педагогічний хист. Отець Андрій Кияк, який у нас часто відправляв Службу Божу вдома, все казав: «Ти маєш бути вчителем». Отець Григорій Сімкайло, вже коли Церква вийшла з підпілля, у 90-х роках запропонував мамі, щоб я йшла вчитися на катехитичний факультет. Напевно, отой дух мені поміг, підтримав, що я буду вчителем, якщо я того захочу, з Божою допомогою.
Одночасно вчилася на педагогічно-катехитичному факультеті в духовному інституті та історичному факультеті Прикарпатського університету. В першому стаціонарно, а заочно в університеті.
Уже працюючи в Делятинській школі, вирішили з учнями описати хоча б коротко історію підпільної УГКЦ на теренах Делятинщини. Видали книжечку «УГКЦ – переслідувана, та не подолана», де йдеться про діяльність греко-католицького духовенства на Делятинщині у 1946—1989 роках, про ієромонаха Петра-Порфирія-Павла Чучмана і отця-мітрата Михаїла Косила, про підпільну духовну семінарію в Дорі, про діяльність жіночих монаших спільнот, про співпрацю духовенства з вірними. Діти ходили до людей, у кого відправлялася Служба Божа, спілкувалися з підпільними отцями, деякі матеріали нам надав парох с. Дора о. Іван Лейбюк. Ми охопили «кольорові села», а також Заріччя, Дору, Делятин. Дуже важливо зберегти свідчення людей, які були підпільними священиками і практикуючими християнами у ті непрості часи.


Записала Галина ДОБОШ


Переглядів: 3 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018