СРСР був державою жебраків. Країна володіла ядерною зброєю, будувала велетенські заводи, а звичайні люди жили у злиднях.

Ветеран франківського локомотиворемонтного заводу Олег Пітулей згадував ситуацію, що яскраво ілюструє побут часів соціалізму, пише Репортер. будильник

У п’ятдесятих роках прості робітники зазвичай не мали наручних годинників. Мало того, навіть звичайні будильники були страшним дефіцитом. А на роботу тоді краще було не запізнюватись. Тож, як це зробити, коли немає будильника? Їм знайшли заміну.

Котельні промислових підприємств мали довгі димарі. У визначений час з них лунав гудок, що заміняв сигнал будильника. Найпотужніше волала котельня паровозоремонтного заводу, яку було чутно навіть у навколишніх селах.

Перший сигнал будив людей о сьомій ранку. В місті його називали – «соловей». Потім були проміжні гудки о 7.30 та 7.45. Про початок робочого дня сповіщалось о восьмій. Обідня перерва тривала годину – з 12.00 до 13.00. Та найбільше робітники чекали на гудок о 17.00, що символізував кінець зміни. Котельні подавали сигнали з понеділка по суботу включно, адже тоді був шестиденний робочій тиждень.

Щоправда, разом з робочими від гудків прокидалися всі – пенсіонери, маленькі діти, відпускники й люди, які працювали у другу зміну. Лише 27 липня 1957 року наказом начальника паровозоремонтного заводу подачу звукових сигналів на підприємстві відмінили. Напевно, у крамниці нарешті завезли будильники.

 Іван Бондарев