О. Дучимінська, яка друкувала свої твори під псевдонімами О.Барвінок, Ірма Остапівна, О. Рута, народилася на Львівщині у сім’ї директора початкових шкіл. Закінчивши 7 класів школи в Яворові, вчительську освіту здобула у семінарії сестер-василіянок у Перемишлі, працювала близько 10 років у школі с. Цінева біля Рожнятова. Саме у ці роки проявляється її хист збирачки фолькльору на Бойківщині. Знайомиться з відомим польським етнографом Станіславом Вінцензом. А дебют як поетеси відбувся у 1905 р., коли у Львівських часописах видруковано вірші "Послідні звуки” та "Іронія долі!”. Саме тоді О. Дучимінська знайомиться з Іваном Франком, який зацікавився її творчістю. Після виходу у Чернівцях у 1911 році першої поетичної збірки "Китиця незабудків” її вітають Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Іван Нечуй-Левицький.
Крутий поворот долі стався після "Золотого вересня”…
23 листопада 1949 року Дучимінську заарештовують, нібито у справі замаху на Ярослава Галана. Два роки слідства, допитів, в’язниці і суворий вирок в травні 1951 року – 25 років таборів.
Знущань, приниження, тортур зазнає письменниця у сибірських таборах. "За клаптик паперу та олівець” – карцер. Після перегляду справи 19 грудня 1958 р. 75-річну О.Дучимінську випускають на волю, але без права повернення в Україну...
…Мирослава Антонович народилася у 1913 р. у с.Боднарів Калуського повіту в сім’ї греко-католицького священика о. В.Антоновича і К.Глодзінської (сестри матері С. Бандери).
У 1914 році Антоновичі переїхали на декілька років у Ягольницю, де Мирослава закінчує 7 класів. До речі, саме тут у сім’ї о. Антоновича деякий час у 1919 році проводив Степан Бандера.
Після закінчення гімназії Українського педагогічного товариства в Стрию та проживання у сестри Марії, яка вийшла заміж за Осипа Бандеру, М.Антонович з 1933 по 1939 роки вчителює у "рідній школі” на Тернопільщині. Брала активну участь у культурно-освітньому житті. Як член ОУН працювала нелегально в її жіночій сітці…
1 січня 1945 р. як районову провідницю ОУН, зв’язкову куреня "Сірі Вовки” (псевдо "Сурма”) М.Антонович заарештовують і відправляють до тюрми. Після майже тримісячних допитів та слідства 23 березня 1945 р. військовий трибунал НКВС Тернопільської області засуджує М.Антонович до розстрілу з конфіскацією майна, який 7 липня 1945 року замінили на 20 років каторжних робіт в Норильських, Іркутських та Мордовських таборах...
Саме у цих таборах доля зводить М. Антонович та О. Дучимінську. Після відбуття на каторзі 15 років 6 місяців та 3 дні – у липні 1960 р. Антонович хоче повернутися на рідну землю. Проте її не прописують, штрафують за порушення паспортного режиму. Щасливий випадок зводить Мирославу з письменницею І.Вільде, яка запрошує її доглядати хворого старенького батька, письменника Дмитра Макогона, що жив в Івано-Франківську. А після його смерті І.Вільде допомагає М.Антонович отримати маленьке помешкання у старому будинку на вул. Гагаріна (тепер Вовчинецька)...
Так само завдяки І.Вільде після повернення з Сибіру у 1959 році у неї нелегально поселяється у Львові О. Дучимінська.
Тільки завдяки мужності і відвазі М.Антонович у 1977 році О. Дучимінська замешкала в Івано-Франківську. Вона дуже полюбила оте своє останнє "нелегальне” пристанище. Тішилася небагатьма відвідувачами – бо відважувались одиниці, такі як вона, бездомні, безправні, з папірцями про реабілітацію...
Мирослава Антонович з родиною свого брата Петра до останнього дня життя письменниці (померла 24 вересня 1988 року) щиро опікувалася 105-річною жінкою, зберігши багато рукописів, листів та фотографій О.Дучимінської. Сама ж М. Антонович, не маючи ніколи сім’ї, дітей, останні 10 років свого життя проживала у родині брата Петра та Наталії Антонович. Ця жінка зуміла усю свою любов і доброту передати їх дочці Олені, їх онучкам Софії та Юстині... Й тихо відійшла у вічність 14 лютого 2000 року.
