Вівторок, 2019-10-22, 5:13 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Жовтень » 28 » Референт ОУН «Дністровий»
1:01 AM
Референт ОУН «Дністровий»
Велика кількість свідомої української молоді жертовно і безкорисливо працювала в ім’я побудови незалежної України. Їхня праця в умовах підпілля з постійними ризиками для життя, а  також щоденна мужність та відвага у боротьбі з окупантом в більшості випадків не відомі нам, їхнім нащадкам. Ці зібрані і узагальнені матеріали нехай будуть пошаною їхній світлій пам’яті. 
Іван Ґудзоватий народився 1911 р. у заможній селянській родині Петра Ґудзоватого в селі Кадобна Долинського повіту Станіславівського воєводства (тепер село належить до Калуського району Івано-Франківської області). В семилітньому віці йде на навчання до місцевої народної школи, в якій провчився 5 класів. Після цього рік навчається приватно у п. Василя Барнича (професор польської гімназії у м. Рогатині) і ще рік (1924-25) у приватній гімназії м. Долини. Восени 1925 р. записується повторно на другий курс гімназії у м. Станіславів, де навчається до 1932 р.. В цей час знайомиться ідеологією українського націоналізму, стає її симпатиком.
У вересні 1932 р. призваний до польської армії, а наприкінці весни демобілізований через загострення хвороби серця. Повертається до батьків у с. Кадобна і на початку осені 1933 р. їде у м. Львів, щоб вступити на студії до університету, але за браком місць не був прийнятий. Протягом року працює з батьками у їхньому господарстві. З серпня 1934 р. прийнятий на роботу бухгалтером у сільську кооперацію, а у вересні їде до м. Кракова і вступає на заочне навчання на юридичний факультет.
В цей час активно працює в сільській «Просвіті», зокрема керує драматичним гуртком. По роботі на просвітянській ниві часто буває у повітовій управі м. Калуша, де отримує літературу для читальні, інструкції по роботі сільської філії «Просвіти» і діяльності різних гуртків, ну і, звичайно, дозвіл від влади на постановку драмгуртком п’єс українських класиків. Виступи кадобнянських аматорів сцени відбувались не тільки по довколишніх селах, але й по цілому Калуському повіті. Це дозволило ближче знайомитись ініціативній свідомій українській молоді Калущини між собою. Саме по лінії роботи в «Просвіті» знайомиться з Ярославом Мельником – просвітянином с. Бережниця, а одночасно і повітовим провідником ОУН на Калущину. Літом 1938 року Ярослав втаємничує Івана Ґудзоватого в роботу ОУН і пропонує створити в селі із числа довірених осіб «трійку ОУН» (низова ланка або станиця, найнижча клітина в структурі ОУН). Свій вибір, який зупинився на Ґудзоватому, Я. Мельник пояснив ініціативністю в роботі «Просвіти», здобуттям фаху юриста, тобто освіченістю, і відповідальністю в роботі. Через певний час в обумовленому місці Іван складає звіт про виконану роботу, результатом якої було створення станиці ОУН у с. Кадобна. До неї увійшли, крім Івана Ґудзоватого, Фединич Микола Васильович, 1908 р.н., активіст «Просвіти» та Сікора Григорій Григорович, 1910 р.н., активіст «Просвіти». Робота станиці ОУН на той час полягала у проведенні серед населення, і, особливо, серед молоді пропагандивної і виховної роботи, розповсюдження націоналістичної літератури, листівок, підготовка кадрового поповнення та збір коштів для ОУН. Кожен член станиці мав своїх довірених осіб, через яких провадив свою діяльність. У березні 1939 р. за дорученням повітового провідника ОУН Ярослава Мельника-«Корниліва» очолює Голинський підрайонний провід ОУН, куди входили станиці трьох сіл: Голинь, Кадобна і Сівка Калуська, залишаючись при цьому станичним у с. Кадобна.
В серпні-вересні 1939 р. був арештований польськими жандармами і утримувався у Станіславській тюрмі, але незадовго до приходу більшовиків, вийшов на волю. Після окупації Західної України радянською армією, уникаючи можливих репресій, що починала проводити новоприбула влада, у листопаді 1939 р. нелегально переходить кордон біля Рави-Руської на територію Польщі. В листопаді 1941 р. повернувся в рідне село і з січня 1942 р. влаштовується на роботу у м. Калуш на посаду інструктора повітового Союзу кооперативів. На цій роботі працює до січня 1944 р..
У червні 1943 р. з Іваном налагоджує контакт Станіславський обласний провідник ОУН Ярослав Мельник-«Роберт», відбуваючи з ним дві зустрічі у м. Калуші. Залучивши знову Ґудзоватого до роботи в підпіллі ОУН, передає його під зверхництво окружного провідника ОУН Калущини Івана Лавріва-«Нечая». «Нечай» доручив Івану очолити Калуський міський провід ОУН і присвоїв організаційне псевдо «Петрович». Мережа ОУН у м. Калуші складалась з двох станиць, налічувала 12 осіб, всі з них проживали легально. Однією станицею керував Слюсар Петро-«Чмола», 1915 р.н. із с. Станькова Войнилівського (тепер Калуського) району і працював бухгалтером в міській управі м. Калуша. Другою станицею керував Сімків (Теодор)-«Бош», 1905(6) р.н., який мав своє господарство і працював на землі.
Про організаційні здібності «Петровича» свідчить хоча б той факт, що у вересні-жовтні 1943 р. «Роберт» викликав його до себе у Станіслав, де пропонував очолити військову референтуру обласного проводу, оскільки її керівник «Дзвінчук» (Іван Белейович) захворів.
Провідником Калуського міського проводу ОУН «Петрович» перебував до кінця грудня 1943 року. В зв’язку із сімейними обставинами, за погодженням із «Нечаєм», він передає свої обов’язки Слюсару Петру-«Чмолі». Це пов’язано із майбутнім одруженням та планами переїхати на мешкання в Стрий або Дрогобич.
У лютому 1944 року одружується на дочці священика о. Івана Устияновича – Зеновії із с. Старий Лисець Лисецького (тепер Тисменицького) району. У березні переїжджає з дружиною до її сестри Фіголь Віри Іванівни у с. Берлоги Перегінського (тепер Рожнятівського) району, де її чоловік – о. Богдан був парохом. Саме о. Богдан, давній приятель (по Станіславській гімназії) Івана Ґудзоватого, познайомив його з майбутньою дружиною.
В квітні, на третій день Великодніх свят, через зв’язкового Івасів Петра, 1928 р.н., із с. Вістова «Роберт» викликав «Петровича» на зустріч у с. Грабівку Перегінського (тепер Калуського) району, де тоді базувався обласний провід ОУН. У ході бесіди «Роберт» говорив про необхідність вишколювати кадри ОУН для майбутньої збройної боротьби з новим окупантом, що надходив – радянською владою. На зустрічі провідник «Роберт» призначив його, як людину, що розумілась на військовій справі, інструктором в старшинську школу УПА «Олені», командиром якої був Степан Фрасуляк-«Хміль». Розміщувалась школа в районі гори Маґура на Долинщині і налічувала 350 курсантів. Як інструктор, «Петрович» викладав для майбутніх старшин УПА основи тактики ведення бою, орієнтування на місцевості і по картах, матеріальну частину стрілецької зброї та артилерійську справу.

Після випуску цієї групи слухачів, в половині червня 1944 р., «Петровича» було переведено в таку ж школу, яка розміщувалась на Дрогобиччині в районі сіл Недільна – Звір, але з наближенням фронту приблизно в середині липня 1944 р. вона була розпущена. «Петрович» разом з «Полем», охоронцями та документами школи фронт перебули в районі гори Маґура. Після переходу фронту «Поль» по організаційному зв’язку відправив «Петровича» до «Роберта» у «Чорний ліс». У Чорному лісі технічний референт і керівник зв’язку Станіславського обласного проводу «Доктор» перенаправив «Петровича» на місце постою обласного проводу – г. Малиновище, де було сконцентровано керівництво УПА та теренової мережі ОУН. На Малиновищі «Роберт» ввів «Петровича» в склад обласного проводу і пропонував очолити одну із сотень УПА, але той відмовився через стан здоров’я (хвороба серця та легень). В жовтні 1944 року обласний провід перебував на постої (місце таборування) у Чорному лісі. Тоді ж «Роберт» призначив Івана організаційним референтом обласного проводу і своїм заступником під псевдо «Дністровий». На озброєні у нього був німецький автомат, угорський пістолет і дві гранати.
Як організаційний референт «Дністровий» разом з «Робертом» займався підбором кадрів для окружних проводів ОУН, комплектацією цих проводів і організацією їх роботи, вишколенням керівних кадрів ОУН. Контролював діяльність окружних проводів ОУН і скеровував їхню роботу у відповідних до потреб напрямках. Скеровував боротьбу збройних відділів УПА, зокрема для здобуття зброї, обмундирування та продуктів у тилових частин радянської армії. Зокрема, в жовтні 1944 р. відправлено в рейд Галицьким, Бурштинським і Войнилівським районами сотню «Гамалії» (М. Семака – С.Л.), яка одночасно вела пропагандивну роботу по селах, в листопаді сотням «Вершника» (Б. Мостиського– С.Л.) і «Скуби» (Д.Гаха – С.Л.) доручено організувати засідки на військові частини у Богородчанському та Коломийському районах відповідно. Втілював цю роботу шляхом особистих наказів або «штафет» (записок), які передавались через зв’язкових.
Наприклад, в кінці листопада 1944 року «Дністровий» проводив інспектування Калуського окружного проводу ОУН з метою перевірки стану його діяльності і надання практичної допомоги. Він зазначав: «Провід укомплектований сильними оунівцями, здатними вести активну боротьбу проти радянської влади, після чого окружному провіднику «Косарю» (В. Стеблаку – С.Л.) ряд вказівок в напрямку організації націоналістичної роботи, а оскільки надходила зима, то дав вказівку господарчому референту «Комару» (П. Федюшку – С. Л.) забезпечити відділи УПА та підпілля ОУН продуктами на зиму та берегти їх».
Особисто на адресу оргреферента «Дністрового» надходила пошта від окружних проводів, в тому числі частково про проведену роботу. Аналізуючи звіти давав вказівки про усунення виявлених недоліків в націоналістичній роботі.
Зиму 1944-45 років перебував у с. Берлоги, де була облаштована криївка у господаря цього села п. Михайла (прізвище невідоме, загинув в цій криївці літом 1946 р.), а в липні-серпні 1945 р. перебрався до священика о. Богдана Фіголя. Мав постійний і безпосередній зв’язок із обласним провідником «Робертом» і окружними проводами. Опрацьовувались звіти і на їх підставі скеровувалась робота підпілля ОУН та збройних відділів УПА. Зв’язок забезпечував обласний технічний референт «Доктор», який осідок мав разом з «Дністровим», а пункт зв’язку знаходився в Старому Угринові. В будинку священика Фіґоля періодично відбував зустрічі з керівниками підпілля у 1944-45 роках: «Робертом», «Громом», «Денисом», «Орличем», «Комаром», «Митарем» та іншими.  Пізно восени 1944 р. до нього тприходив лікар УПА «Вугляр»-Антон Кольман, щоб лікувати Івана через погіршення стану здоров’я.
Після зимівлі, у березні 1945 року «Дністровий» зустрічається з «Робертом» на пункті зв’язку в районі сіл Кадобна – Завадка. Там йому «Роберт» повідомив про реорганізацію підпілля ОУН. Це робилося з метою перевести керівні кадри в глибоке підпілля, щоб продовжувати боротьбу. В цей час «Дністровий» хворів на запалення легень, про що повідомив провідника на зустрічі. Це вплинуло на формування Карпатського крайового проводу, бо функції організаційного референта були покладені на «Нечая», хоча організаційний зв’язок з «Робертом» підтримує і виконує підпільну роботу в часі лікування недуги. Ще одна зустріч «Роберта» і «Митаря» з «Дністровим» відбулась у будинку о. Фіґоля наприкінці березня 1945 р..
У червні «Доктор» змінює місце постою і «Дністровий» залишився в Берлогах один, хоча роботу в підпіллі над опрацюванням почти з округів не припиняє до середини осені 1945 року. Згодом, у жовтні, Іван разом з священиком, о. Б. Фіґолем, переїжджає у сусіднє с. Сваричів. Перебувати на нелегальному становищі, хворому і без організаційного зв’язку було небезпечно. З допомогою тестя, о. Івана Устияновича, Ґудзоватий легалізовується. Це відбувається наступним чином. У Лисецькому райвоєнкоматі о. Іван за хабаря (2500 карбованців) придбав довідку на ім’я Кравчука Івана Дмитровича, 1906 р.н., переселенця з Польщі. Дочка о. Івана, Олена Раковська, привозить до с. Сваричева цю довідку. З цим документом на початку березня 1946 року Іван приїжджає до м. Станіслава, де за допомогою Олени Раковської зв’язується з Смолинським Іваном (раніше працював викладачем у Станіславській гімназії), бухгалтером зеленого господарства міськомунгоспу. Той допомагає влаштуватись робітником в зелене господарство м. Станіслав, а через кілька місяців Іван переходить працювати бухгалтером в тому ж господарстві. Проживав у цей час у м. Станіславі по вул. Фрунзе (тепер вул. Короля Данила), дім 41/1. З дружиною виховували двох дітей: дочку Ірину, 1946 р.н. і сина Мар’яна, 1950 р.н..                                                                                                                
За доносом агента КҐБ «Петриляка» арештований 27 грудня 1950 року. По завершенні слідства 11 квітня 1951 р. засуджений на 25 років і 5 років пониження у правах. При перегляді справи 19 січня 1955 р. вирок залишили без змін.
Подальша доля Івана Ґудзоватого та його сім’ї невідома.
Підготував
завідувач Історико-меморіального
музею Степана Бандери
Степан Лесів

Переглядів: 340 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019