Вівторок, 2019-09-17, 5:37 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Березень » 30 » Станіславський кат
9:07 AM
Станіславський кат
Як казав класик, до історії можна увійти, а можна туди вляпатися. Цей чоловік саме так і зробив. Розбризкуючи кров тисяч мешканців нашого міста, він залишився в історії воєнного Станіслава страшною плямою. Єврейські матері лякали ним неслухняних дітей. Йдеться про шефа станіславського гестапо, гауптштурмфюрера СС Ганса Крігера.

Юність у сталевому шоломі
Крігер був єдиним сином шкільного вчителя. Він народився 1 липня 1909 року в польській Познані, яка тоді входила до складу Німеччини. У 1918 році Польща відновила незалежність, і родині Крігерів довелося тікати до «фатерланду».
З освітою в нього не склалося. Закінчив лише п’ять класів державної школи та дворічний курс сільського господарства. Проте село його не привабило. У 16 років Крігер вступає до націоналістичної напіввійськової організації «Сталевий шолом». Бути бойовиком йому сподобалось. В 1929 році він вже член СА*, де здобуває чин «штурмфюрера» (лейтенанта), а роком пізніше стає справжнім нацистом — вступає до гітлерівської партії НСДАП.
СА були головним інструментом для розправи з політичними опонентами. Після приходу Гітлера до влади Крігер бере безпосередню участь в арештах лідерів німецьких соціал-демократів і комуністів. Пізніше працює керівником політвідділу концтабору Оранієнбург, де тримали тих самих комуністів і демократів. Після розгрому Гітлером СА Крігер, як замала фігура, відбувся незначним пониженням у посаді.
Початок Другої світової відкрив перед ним нові перспективи. Крігер перейшов у гестапо та вже гестапівцем повернувся до рідної Познані. Тут він і згадав полякам усі кривди свого дитинства. Далі — робота у Краківському гестапо, де його помітили та направили на підвищення до Рабіци, що біля Закопане. Там, на віллі колишнього президента Мостіцького, діяла поліційна школа, де готували розвідників і диверсантів. Крігер став її директором.
Літо 1941-го принесло новий кар’єрний злет. У складі спецкоманди Крігер їде до Львова, де проводить операцію з винищення польської інтелігенції. Серед убитих професорів був і Казимир Бартель — колишній прем’єр-міністр Польщі. Цей злочин німці тримали у великій таємниці, про долю вчених ніхто не знав.

Гроші, музика, убивства…
На початку серпня 1941-го Крігера призначають шефом Станіславського гестапо. Почав він круто. Тоді в місті дислокувалися мадярські підрозділи, які мали передати владу німцям. Угорці вирішили забрати з собою запас шкір з фабрики Маргошеса. Вони вже навантажили машини, як раптом ворота фабрики загородило гестапівське авто з кулеметом. Вийшов німецький офіцер, який сказав, що розстріляє будь-яку машину, що вивозитиме шкіру. Мадяри забралися порожніми. Тим офіцером був Крігер.
За штаб-квартиру німці обрали колишній польський суд (радянське НКВС) на Білінського (Сахарова). Вулицю перейменували на Поліції, закрили її шлагбаумами, а всіх мешканців виселили, звільняючи житло для гестапівців. Сам Крігер обрав для себе кам’яницю під номером 28. До речі, він рідко залишав межі гестапівського кварталу, а якщо й виїздив, то на бронеавтомобілі.
Вже 3 серпня Крігер провів операцію «Синій понеділок», під час якої була знищена майже вся єврейська інтелігенція. Потім дійшла черга до поляків. Під приводом початку нового навчального року на нараду в гестапо викликали вчителів місцевих шкіл і гімназій. Назад ніхто не повернувся. Лише після війни стало відомо, що весь цвіт станиславівської інтелігенції покоїться у Чорному лісі, біля Павлівки.
Більш за все Крігер любив гроші. Причому вимагав їх з наполегливістю брутального рекетира. Одного разу він попросив у голови юденрату (єврейського самоврядування) Зайбальда 150 доларів. Той зміг зібрати лише 100. Ще півсотні Крігер з нього вибив власноруч…
В арсеналі шефа гестапо були й банальні «кидки». Одним із найбагатших людей довоєнного Станіслава був український гінеколог Михайло Козак. Знаючи, що той одружений з єврейкою, Крігер запропонував зробити їм папери на виїзд за кордон. Звісно, не безкоштовно — готівкою, в доларах. Якщо ні — двері гетто завжди відчинені. Козака в місті поважали, тому польські та українські колеги скинулися на порятунок товариша. Після передачі грошей Козак із дружиною зникли. Всі думали, що вони залишили країну, але насправді подружжя просто розстріляли у дворі станіславської в’язниці.
А ще Крігер був меломаном. Непогано грав на піаніно, любив вальси Шопена. З музикантів гетто він створив капелу Жиго Вайса, яка грала на вечірках гестапівців. Під музику оркестру п’яна компанія якось примусила танцювати голими станіславського рабина Горовіца та педіатра Заславську. Обом було за 70. Наприкінці цього «вальсу смерті» п’яний Крігер розстріляв стареньких, не встаючи з-за столу.
Щоправда, цей кат не лише пиячив, збирав долари та нищив євреїв під музику. Він виявився ще й ефективним контррозвідником — за лічені місяці розгромив комуністичне підпілля та паралізував роботу міського осередку Армії Крайової.
До роботи він ставився творчо — любив убивати людей. Так, під час масового розстрілу євреїв у Солотвино особисто робив жертвам контрольні постріли в голову. А лікаря Гутта, який під час допиту відважився дати Крігеру ляпаса, буквально розірвали дві великі вівчарки, які постійно супровод­жували шефа гестапо.
Жертв кат обирав сам. Щодня, десь о п’ятій вечора, Крігер заходив до переповнених камер в’язниці та зачитував «розстрільний» список. Нещасних страчували тут же, на подвір’ї тюрми, під гуркіт автомашин. В’язні з жахом чекали вечора, багато з них сходили з розуму.
Кровожерливість шефа гестапо вразила етнічних станіславських німців, які написали міністру закордонних справ Ріббентропу обуреного листа. Але біда до Крігера прийшла з іншого боку.

Ревізор і графиня
Восени 1942 року до Станіслава несподівано приїхав перевіряльник з Імперського Ревізійного Управління. У гестапо зберігалась величезна кількість коштовностей, золотих монет, 6 тис. доларів і понад 500 тис. злотих. І все це ніде не зареєстровано! На деяких скринях були описи, але в сере­дині цінностей виявилося значно менше. Підлеглий Крігера, який відповідав за збереження, застрелився. Чому єврейське золото не взяли на облік, шеф гестапо пояснити не зміг.
А потім з’явилася графиня Кароліна Лянцкоронська. Керівництво Армії Крайової направило її з таємною місією з’ясувати долю львівських професорів і польської інтелігенції Станіслава, які безслідно зникли ще у 1941-му. Графиню швидко розкусили та кинули у підвали гестапо. Допитував її сам Крігер. У приступі відвертості п’яний гестапівець пробовтався, що всіх інтелігентів ліквідував особисто. Він був упевнений, що пані Кароліна живою звідси не вийде, але помилявся.
Про арешт графині почув її брат, який звернувся до італійської королівської родини, ті — до Муссоліні, а той — до Гітлера. За наказом Гіммлера Лянцкоронську перевели до Львівського гестапо. Там вона розповіла гестапівцю Вальтеру Кушману про все, що почула від Крігера. Кушман був давнім ворогом станіславського ката. Він одразу накатав рапорт до Берліну. За розголошення державної таємниці Крігера засудили до року ув’язнення, а потім відправили у Францію — на Західний фронт.

Полонений, політик, в’язень
Кінець війни Крігер зустрів у Голландії. На жаль, коли він потрапив у полон до союзників, канадці не впізнали ката станіславських євреїв. Мало того, Крігер запевняв, що сидів у в’язниці ледь не за участь у замаху на Гітлера. Йому не повірили та про всяк випадок потримали в таборі до листопада 1948-го. Але потім таки відпустили на всі чотири сторони.
Спочатку Крігер працював комівояжером, потім розбагатів і подався у велику політику. Він був навіть обласним керівником Партії Вільних Людей у Мюнстері, головував у Асоціації німців Берліну і Бранденбургу, балотувався, правда невдало, в депутати парламенту округу Нижній Рейн-Вестфалія. Крігер уже планував боротися за пост бургомістра містечка Людінгаузен, в якому мешкав, але у 1962 році його заарештували.
Справа в тому, що трьома роками раніше в Ізраїлі вийшла книга «На твоїх руїнах, Станиславове», де були зібрані свідчення геноциду євреїв.
Німецька прокуратура з цікавістю прочитала твір і порушила кримінальну справу. Разом із Крігером на лаві підсудних опинилися ще 17 колишніх есесівців. В якості свідка виступала графиня Лянцкоронська, а також євреї, яким вдалось пережити війну. Дехто приїхав з Івано-Франківська.
Крігер не каявся, казав, що то євреї розпочали війну, а свою роботу в Станіславі він «виконував із повною свідомістю того, що робить добре діло для своєї вітчизни». Вирок оголосили 6 травня 1968-го — довічне ув’язнення.
Помер цей нелюд у 1988 році. Помер вільною людиною. Двома роками раніше його звільнили за зразкову поведінку.
 ІВАН БОНДАРЕВ 
*СА — нім. Sturmabteilung, «Штурмові загони», воєнізоване крило НСДАП.

Переглядів: 336 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019