Неділя, 2019-09-22, 2:55 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Березень » 1 » Старожили Прикарпаття. На Івано-Франківщині проживає найстарша жителька України
10:35 AM
Старожили Прикарпаття. На Івано-Франківщині проживає найстарша жителька України
У середу, 29 лютого, у село Хотимир Тлумацького району до обійстя 115-річної Катерини Козак завітав регіональний представник національного проекту "Книга рекордів України", депутат обласної ради Микола Зелінський для офіційного підтвердження рекорду України.
Привітати Катерину Іванівну з цієї нагоди завітали начальник Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації Ярослав Лаган, голова райдержадміністрації Василь Сенів, заступник голови райдержадміністрації Олександра Чаплінська, директор територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) району Петро Сулима, сільський голова с. Хотимир Дмитро Капуляк, депутат районної ради Віталій Максимʼюк. 
Регіональний представник національного проекту "Книга рекордів України" Микола Зелінський вручив Катерині Козак Іванівні диплом, згідно з яким підтверджується факт реєстрації досягнення нею 115-річного віку як рекорду України в категорії "Людина" – найстаріша жінка в Україні" і виступає свідченням загального визнання. Рекордсменці були вручені грошова винагорода та подарунки від керівника проекту і представників влади.
Також було вирішено ініціювати перед обласною радою звернення щодо виділення щомісячної доплати найстаршій людині області та рекомендувати у Книгу рекордів Гінесса жительку Тлумаччини на присвоєння звання "Найстаріша жінка Європи".

До теми

Бабуся з позаминулого століття
На околиці села Хотимира Тлумацького району, недалеко від хати, де живе найстаріша жінка України Катерина Козак, стоїть напівзруйнований польський костел. Ця споруда - одна з небагатьох у селі, яку 115-річна баба Катерина пам'ятає замолоду...
«До цього костелу вона ще ходила, як була дівчиною», - каже тутешня соціальна працівниця Світлана Стасюк, яка саме йшла провідати довгожительку.
Тепер костел стоїть руїною, та й бабі Катерині до храму не дійти - важко навіть з ліжка підвестися, а не те, що вийти кудись із хати. «Уже четвертий рік вона нікуди майже не ходить», - каже 85-річний Юрій Буряк, який живе неподалік і разом з дружиною Оленою доглядає свою стареньку родичку.
Того дня, коли до хати Катерини Козак навідався журналіст «ГК», соціальні працівниці принесли бабусі милиці-ходунці. Раніше старенька, щоб пересуватися по хаті, опиралася на низенький ослінчик. Цьому подарункові баба Катерина була рада чи не більше, як пуховій хустці - подарунку від Президента Віктора Януковича, який передали їй минулого тижня на 115-ий день народження.
У тісній хаті, в якій живе баба Катерина, заледве вміщаються пічка з плитою, ліжко і стіл. На ліжку замість матраца - постелена солома. «Так здоровіше, - каже племінниця довгожительки Олена Буряк. - Бачите до скількох років бабуся дожила!»
Коли бабу Катерину урочисто вітали зі 115-річним ювілеєм, представники обласної та районної влади пообіцяли зробити в її хаті євроремонт. Цими днями, кажуть, навіть приходили майстри робити заміри.
«Чи мені добре отут? - бідкається старенька. - Он - грубка мало не паде. Але добре, що й така є. Як їсти захочу, то зварити мандибурку на чомусь треба, сиру не з'їм».
Хату для старенької тітки Олена та Юрій Буряки поклали недалеко від своєї. Баба Катерина в той час доглядала їхніх дітей, а вони обидвоє працювали в колгоспі. Щоб купити цеглу на хату, мусили продати корову. Але свою довгу старість баба Катерина проводить тепер у власному кутку. «Се в мене третя хата, - каже довгожителька. - З одної нас евакуювали, з другої повтікали самі по лісах, а ось цей будиночок - третій. Се вже мій смертельний, я вже звідси ніде не піду».
Свого точного віку баба Катерина точно не знає, бо змалку ні грамоті, ні рахунку не навчилася. Вона так і залишилася неписьменною, замість свого підпису ставить прочерк. «Не було коли пам'ятати свій вік, - каже довгожителька. - Але отакий цілий вік в мене був паршивий: війна за війною».
Катерина Козак розповідає, як натерпілася в «австрійську» (Першу світову - авт.) війну, коли її з батьками довелося втікати зі своєї хати. «Нам казали: як не поховаєтеся, то заберуть вас на бараки і будете голодні сидіти», - згадувала старенька.
У селі розповідають, що баба Катерина не вийшла замолоду заміж, бо довго не мала власного житла і мусила ходити в "комірне" - знімати куток то в одній, то в іншій хаті. Хоча, кажуть, дівкою вона була вродливою, працьовитою та веселою.
«Колись було добре, - пригадує молодість довгожителька. - Пішла в поле, наробилася, виспівалася, викричалася, прийшла додому - застала маму, тата. Тато в мене ходив худобу пасти, бо мав скалічену ногу - ішов якось у ліс рубати, і сокира йому скочила і ногу розтяла. Але відколи війна сталася... Аби її ніколи не було, і того начальства, хто нею орудує. Аби разом зі всім пропало».
Під час Другої світової війни на примусові роботи в Німеччину вивезли сестру Катерини Козак. Вона ж залишилася в селі доглядати двох сестриних доньок. Одна з них, Олена, і тепер живе коло неї, а друга - уже, на жаль, померла.
Найбільшу образу баба Катерина тримає на війну і винуватить її у всіх своїх негараздах. «Якби не війна, я би нині тут не була, - каже вона. - Я би була людина. Я би робила, і мала би все своє, і державі би давала. А я - сам не гам, і другому не дам. Живу, як хробак в хроні».
У радянський час баба Катерина отримувала мінімальну соціальну допомогу, яку виплачували усім, хто досягнув пенсійного віку. Вона не мала достатньої кількості трудоднів у колгоспі, щоб отримувати більш-менш нормальну пенсію. На жаль, коли в Хотимирі у п'ятдесятих роках утворювали колгосп, бабуся вже була передпенсійного віку. Тепер же вона має «персональну» пенсію - з доплатою як довгожителька з районного бюджету.
Баба Катерина не знає якихось особливих причин свого довголіття. Все життя працювала коло землі, харчувалася простою селянською їжею. Зрештою, жити з плодів своєї праці і ніколи не воювати - це тепер радить довгожителька усім.
«Колись поле було зароблене все до скиби, всюди були поля урожайні, - згадувала баба Катерина. - Але то треба, щоб люди робили на землі, а то одних вбили, других забрали, а треті плачуть за тими - і ніхто не робить. Нема чого воювати! Маєш сапу, маєш землю - роби. Та й не бійся, не будеш голодний. Земля тебе нагодує».
Баба Катерина каже, що вже й не рада своєму довгому вікові. Про свою старість вона говорить, як про хворобу, і не може згадати особливих довгожителів у родині.
«В моїй родині ніхто так довго не хорував, - каже Катерина Козак. - Тато навіть тиждень не хорував, а мама ще за німців вмерла на тиф. Бо тоді у всіх був тиф, та й в мами моєї був, а мене лишив... Але за що я так тепер бідую? Нікому зле не зробила, ніколи, з кожним добре обходилася, а на мене така кара. Якби знову кулі летіли, то нехай би в мене першу вцілили, аби я сі не мучила».
Богдан СКАВРОН

Переглядів: 506 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019