Понеділок, 2019-09-23, 2:53 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2012 » Квітень » 27 » Таємниці Давнього Галича (ч. 2)
1:31 PM
Таємниці Давнього Галича (ч. 2)
Маємо і таку згадку літописця. Під час здобуття Галича 1219 р. Мстиславом Удатним у соборі закрився угорський королевич Коломан: «Зробив укріплення на церкві Пречистої Владичиці нашої Богородиці, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його (Коломана) в руки Мстиславові». Ця подія відбулася тоді, коли князь Мстислав, перемігши угорського полководця Філю, вступив у Галич: «і вибігли тоді (угри) на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли, і каміння метали на городян, (але) знемагали от спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви». Щось подібне до цього сталося і 1254 р., коли князь ізяслав оборонявся в Галичі від Данилового сина Романа.
Маємо ще згадки про Галицьку катедру, що стосуються XIV—  XVI ст., але точної дати руйнування Успенського собору не знаємо. Та й місце розташування головної святині княжого Галича тривалий час було невідомим. Її руїни шукали і в теперішньому Галичі, й на високому березі Лімниці, і в Крилосі, на місці Успенської церкви. Дуже близько до розгадки таємниці собору підійшов дослідник Й. Пеленський, який 1911 року зробив пробні розкопки біля Успенської церкви в Крилосі. Але остаточно пам’ятку локалізувала лише 25 липня 1936 р. експедиція Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, яку з благословення митрополита Андрея Шептицького очолював славетний археолог Ярослав Пастернак. Два роки поспіль учений закладав розвідкові траншеї на Крилоському городищі, й тільки сонячний липневий день названого вище року став сенсаційним — лопата робітника Дмитра Михальчука натрапила на масивний мур із тесаних    кам’яних блоків. Це був перший слід фундаменту старого катедрального собору княжого Галича. Виявилось, що за  розмірами (32,5x37,5 м) він лише є на півтора метра за шириною та довжиною менший від найбільшого київського храму Св. Софії. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням не поступався жодній найвизначнішій святині того часу. Фундамент собору було викладено переважно з  грубо оброблених блоків вапняку, стіни — з тесаних блоків алебастру та вапняку. Численні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дають нам уявлення про вигляд величного галицького собору. Входи до храму були оздоблені перспективними порталами, у зовнішньому декорі застосовувались зубчасті фризи, півколонки з капітелями, карнизи-рзимси. Внутрішня частина галицького собору також була оздоблена не менш парадно і продумано. Підлога Успенського храму була вимощена плитами алебастру і пісковику в поєднанні з керамічними плитками, оздобленими рельєфними зображеннями рослин і фантастичних тварин. Судячи з фрагментів штукатурки зі слідами фресок, храм  у середині мав розписи. Ймовірно, що в Успенському соборі було зображення Оранти.
Цікаво, що у притворі храму під час розкопок 1936 р. Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг із тлінними останками князя Ярослава Осмомисла. Більшість науковців дотримуються думки, що собор збудовано за його князювання,  тобто до 1157 р., і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної єпископії. Давні рукописи, які збереглися до наших днів — Галицьке Євангеліє 1144 р. і Добрилове Євангеліє 1164 р. — переконують, що при соборі існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу, кажучи сучасною мовою, входила і «школа Осьмомисла», про яку із захопленням та похвалою згадують давньоруські літописці.
Після монголо-татарської навали 1241 р., коли Данило Галицький почав будувати нову столицю — місто Холм і новий катедральний собор Йоана Золотоустого, Успенський собор став швидко підупадати. Востаннє літописець згадує храм 1254 р., а в письмових джерелах він фігурує ще на початку XIV ст. Дуже суттєвим чинником повного запустіння храму стало знищення самого міста, зменшення у XIV—XV ст. міського населення, яке вже не мало коштів, щоб утримувати в належному стані цю монументальну споруду. Згідно з указом 1455 р., який видав польський король Казимир IV, було заборонено будувати, ремонтувати й відновлювати давньогалицькі храми. Цей указ повністю поховав надії галичан на відбудову Успенського собору. із його залишків пізніше галичани збудували каплицю Св. Василія, церкву Успіння Пресвятої Богородиці та частково замок у сучасному Галичі.
А що стосується самого фундаменту святині, то він нині майже повністю відкритий і потребує негайної музеєфікації. Чекає на ремонт і каплиця Св. Василія на Крилоській горі.
 
Пилип Орлик побував у Галичі
На території давнього Галича, як ми вже зазначали, понад 100 пам’яток археології. Серед них і фундаменти 14 літописних церков. Однак дослідники Галича впевнені, що їх було набагато більше. Не будемо деталізувати їх кількості, а краще розкажемо ще про одну досить цікаву пам’ятку археології — фундамент церкви Св. пророка іллі. На пагорбі Убічі відрізаному від Крилоської гори Мозолевим потоком, де тепер проходить гостинець з Галича до Івано-Франківська, міститься урочище  «Прокаліїв сад». Тут з давніх часів і до середини XVIII ст. існував  монастир з білокам’яним храмом Св. пророка іллі.
Перші розкопки втраченої споруди провели Л. Лаврецький та і. Шараневич ще в 1886—1887 рр. Тоді виявилось, що це була ротонда, до якої з заходу прилягав прямокутний притвір, а зі сходу — півкругла апсида. Під час досліджень було знайдено архітектурні деталі храму, фресковий розпис, церковний інвентар та залишки кам’яного саркофагу. Своїм плануванням, будівельними особливостями та декором собор ілюстрував жваві відносини галицької архітектурної школи із західноєвропейським зодчеством.
Знаково, що свого часу в церкві Св. пророка іллі побував автор першої української конституції — гетьман Пилип Орлик. У своєму подорожньому щоденнику — «Діяріях» 17 березня 1721 р. він записав: «Галич, колишнє славне столичне місто, де жили князі руські, а тепер — мале й мізерне, де для заїзду шляхти на з’їзди ледве могли знайти помешкання.., а я, пообідавши, виїхав вже запізно, і через дуже погану дорогу міг заїхати за півмилі до монастиря Святого іллі, який розташувався неподалік від дороги і був зв’язаний із крилоським монастирем при Галицькій катедрі. Там, в тому убогому монастирі, заночував, коли приїхали ми вночі, і де було 5 монахів, що жили з праці своїх рук».
На початку XVIII ст. церкву Св. пророка іллі після татарського погрому з руїн підняв єпископ Йосиф Шумлянський. Через 50 років галицькі міщани ще раз пожертвували кошти на відновлення храму. На жаль, святиня була приречена на загибель...
Нині на місці колишньої церкви Св. пророка Іллі встановлено   символічний пам’ятний хрест, а її фундамент музеєфіковано.
 
Перлина білокам’яного зодчества
Серед десяти пам’яток архітектури (Успенська церква, Галицький замок, церква Різдва Христового, каплиця Св. Василія, Костел кармелітів, церква Св. Миколая, Митрополичі палати,   церква Св. Параскеви, дзвіниця храму Св. Пантелеймона) на території Національного заповідника «Давній Галич» найбільшу мистецьку цінність має єдиний храм княжої доби, що зберігся до наших днів, справжня перлина сакрального мистецтва, унікальна пам’ятка 
білокам’яного зодчества давнього Галича — церква Св. Пантелеймона (1194 р.), розташована неподалік від того місця, де Лімниця впадає в Дністер, на Виноградній горі в селі Шевченковому. Один із перших її дослідників Й. Пеленський, обстежуючи 1909 року храм, віднайшов на його фасадах численні написи XIII—XVII ст. Найцікавіший з них стосується XIII ст. і вказує на час побудови пам’ятки. Текст напису складається з восьми рядків, видряпаних на кам’яному блоці гострим предметом. Розшифрувавши його, дослідник зробив висновок, що фундатором храму був Галицько-Волинський володар Роман Мстиславич, який   на честь свого діда, київського князя ізяслава, християнське ім’я якого Пантелеймон, збудував цю церкву.
Храм Св. Пантелеймона — це монументальна хрестобанна церква зі зразками вишуканої білокам’яної різьби і численними рисунками та графіті на стінах, яка є свідком 800-літньої історії Галицького краю. Спорудження храму було закінчено 1194 року. Його було зведено у центрі добре укріпленого городища, можливо, монастиря. Після захоплення Галичини Польщею церкву переосвятили в катедральний собор для латинського католицького архієпископа. Тоді вона й отримала назву костел Св. Станіслава. Перша писемна згадка про святиню датується 1367 р. Правда, люстрація Галицького староства згадує про костел у 1532, 1552, 1557 pp. У ній, зокрема, йдеться, що храм «...стоїть самотній на полях з квадратних каменів збудований». Причиною такого запустіння було те, що у першій половині XV ст. центр архієпископства перенесли з Галича до Львова. і тільки двічі на рік — 8 травня (день Св. Станіслава) і 9 серпня (день Св.   Пантелеймона) — тут відбувалися Богослужіння.
1598 р. починається нова сторінка в історії пам’ятки. Згідно з рескриптом короля Зирмунта III від 5 травня 1595 р. костел Св. Станіслава було передано монастиреві францисканців у Галичі з дозволом відреставрувати і збудувати при ньому монастир. Відбудова храму і будівництво монастиря розпочалися 1598 р., будівництво закінчилося 1611 р. Церква частково змінила своє  обличчя й перетворилася на базиліку в стилі бароко. На осі головного входу до храму було зведено дзвіницю. Новий монастирський комплекс обнесли валами правильної квадратної форми, внаслідок чого він став неприступною фортецею.
Уже будучи в руках францисканців, колишній храм Св. Пантелеймона був кілька разів зруйнований. Під час походу на Галич турків 1676 року святиню частково зруйнував ібрагім Шайтан-Паша. Великої шкоди пам’ятці завдала пожежа 1802 року, під час якої згоріли костел, монастир і багато цінних документів. Однак найбільшого руйнування завдала пам’ятці Перша світова війна. Під час гарматного обстрілу 1915 р. було майже повністю знищено західний портал святині, крім двох капітелей лівих колон, зруйновано західний фасад, дах, інтер’єр, верх дзвіниці.
Під час реставрації, яка закінчилася 1926 р., церкві майже повністю повернули її попередній вигляд, в інтер’єрі храму зі стін зняли штукатурку і відслонили тесаний камінь. Власне, тоді на нижній верстві тиньку було виявлено сліди фрескового живопису (можливо, XVII ст.), а на кам’яних блоках — графіті. Після реставрації 1926 р. храм зберіг свій зовнішній вигляд аж до візиту в Галич (14 квітня 1991 р.) глави УГКЦ Івана-Мирослава кардинала Любачівського, приїзд якого дав могутній поштовх до відродження давньоруської святині.
Відразу після реставрації 1998 року церкву було переосвячено в греко-католицький храм. Він набув сучасного, наближеного до первісного, вигляду і має всі елементи, притаманні галицькій архітектурній школі княжої доби.

Пам’ятки історії
Сьогодні ми закцентуємо увагу лише на тих пам’ятках, які залюбки відвідують туристи міста. Галичина могила розташована в урочищі «Качків»  на південно-західній околиці Крилоського городища, між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича. Колись цей високий пагорб, що вивищувався над стольним містом, згадував, називаючи його «Галичиною могилою», літописець, коли розповідав про складні політичні події початку ХIII ст. Ця згадка пов’язана з боротьбою галицьких бояр і міського населення проти угрів 1206 р. У Галичі тоді правив воєвода угорського короля Венедикт. Знущання напасників над міщанами, боярами і духовенством призвело до повстання. Галичани собі на допомогу запросили пересопницького князя Мстислава Ярославича. Ось що з цього приводу записано в Галицько-Волинському літописі: «Тоді ілля Шепанович вивів його (князя Мстислава) на Галичину могилу, насміхнувся і сказав до нього: «Княже, Ти вже посидів на Галичиній могилі, то так якби вже й княжив у Галичі», — бо вони посміхалися з нього. Він (Мстислав) повернувся до Пересопниці. А ми пізніше розкажемо про Галичину могилу і про Галич, який його початок». На жаль, обіцянки  своєї літописець так і не виконав...
Славетний історик України М. Грушевський вважав, що в Галичиній могилі міг бути похований засновник Галича. Пошуки могили почалися ще в XIX ст., її шукали серед курганів крилоського лісу в урочищі «Діброва»  на городищі в с. Пітричі, у  вікторівському лісі й на Крилоській горі. І лише наприкінці XIX ст. Т. Земенецький дійшов висновку, що Галичина могила — це одинокий курган, розташований на найвищій точці в урочищі «Качків». Могилу досліджували в різні роки  Т. Земенецький, Й. Пеленський і  Я. Пастернак. Але тільки в 1991—1993 рр., коли за її дослідження взялася археологічна експедиція під керівництвом В. Барана і Б. Томенчука, було остаточно з’ясовано чи не всі таємниці кургану. Під час розкопок тут в символічному похованні було виявлено рештки спаленого човна-довбанки, спорядження знатного воїна — кинджал, вістря дротика і стріл, три сокири, тесло, позолоту від щита, інші знахідки, які вчені датують X ст. Стало зрозуміло, що курган (діаметр 26 м) на найвищій точці Крилоського городища (315,8 м) в урочищі «Качків» — це те саме поховання, про яке згадує літописець і в якому міг бути похований князь — засновник міста.
1998 року пам’ятку княжої доби Галичину могилу було музеєфіковано за проектом архітектора 3. Соколовського, і вона стала ще одним унікальним об’єктом Крилоської гори, доповненням до експозиції Музею історії давнього Галича та символом пам’яті про великого будівничого, невідомого засновника стольного міста.
Наступним і дуже цікавим об’єктом Крилоської гори є Княжа криниця, яка всього за кількасот метрів від фундаменту Успенського собору. Тут споконвіків з-під землі б’ють джерела, що дають початок струмкам, які несуть свої цілющі води до літописної річки Лукви. Небагато їх було на кам’яному, покритому шаром родючої землі плато. Тому берегли ці джерела люди, що з давніх часів населяли Крилоську гору і особливо піклувались про одне з них, яке досі називають Княжою криницею. Вода у ній цілюща, бо за переказами давала силу і наснагу давньогалицьким воїнам. Народні перекази донесли до наших днів легенду про волхва і безіменного князя, який у незапам’ятні часи владарював у Галичі.
1998 року, напередодні 1100-річчя Галича, Княжа криниця святкувала своє друге народження. Львівські реставратори повернули її до нового життя, встановили над джерелом чотириметрову ротонду та увінчали її мідною банею з позолоченим хрестом.

Замість післямови
У Галичі та його околицях є чимало пам’яток природи, які тісно пов’язані з історією міста. Серед них — пам’ятка природи державного значення Касова гора, ботанічні та ландшафтні заказники, гора Камінь, урочище «Сімлин», скельно-флористичний резерват Поділля, пам’ятки природи «На трантах»,  «Залісця», «Старе  корито»...
Цей перелік можна було б продовжувати, але уже зі сказаного зрозуміло, що давній Галич — це унікальна історико-археологічна та природна пам’ятка світового значення. Благо, що на відміну від інших українських міст, де культурний шар минулих сторіч здебільшого дуже пошкоджено, а то й цілком знищено підземними комунікаціями, сучасними спорудами, місто короля Данила Галицького ще зберегло скарби давньої культури. Їх виявляють, досліджують, реставрують, зберігають і популяризують співробітники Національного заповідника «Давній Галич», найбільшого за площею історико-культурного заповідника Європи.
Володимир ДІДУХ

Переглядів: 393 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019