Вівторок, 2019-10-22, 5:14 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Жовтень » 20 » Таємниця галицьких писал. Шкільні знаряддя в ХII ст. виготовляли в княжій столиці
2:47 PM
Таємниця галицьких писал. Шкільні знаряддя в ХII ст. виготовляли в княжій столиці
Щороку археологічна наука збагачується новими знахідками, здобутими в процесі фахових досліджень, під час проведення... сільськогосподарських робіт або ж які було випадково виявлено на поверхні грунту. Очевидно, окремої теми варта розповідь про колекцію давньоруських хрестів-енколпіонів; можна було «розкручувати» цілу історичну повість про літописного єпископа Косму-соратника галицького князя Ярослава Осмомисла, печатку якого нещодавно знайдено біля фундаментів Благовіщенської церкви; іконографія давнього Галича також збагатилася бронзовими образочками із зображеннями архангела Гавриїла та святих Бориса і Гліба. Але для нашої розповіді ми вибрали три групи пам’яток, які проливають абсолютно нове світло на нерозв’язані проблеми давньоруської археології.

Таємничу майстерню нарешті знайдено
Від того моменту, відколи розпочалося археологічне вивчення давньоруських міст, практично в кожному з них траплялися незрозумілі дослідникам знахідки — інструменти, виготовлені з бронзи, заліза або кістки переважно у вигляді загостреного стержня, що з другого кінця завершується плоскою лопаткою. Як тільки археологи не називали ці архетипи: і «шпильки», і «браслети»,  або ж «інструменти для обробки шкіри чи лініювання пергаменту». Навіть Ярослав Пастернак, виявивши на Золотому Тоці таку знахідку, вважав її «копієм» (ложечкою) до причастя. Аналогічні предмети, крім Давньої Русі, де вони дістали досить значне поширення, відомі також з польських міст Познані і Гнєзна. Якраз і польський археолог Ян Жак (1954 р.), а вслід за ним український дослідник Борис Тимощук (1956 р.) дали правильне трактування призначення загадкових знахідок. Розкопуючи Ленковецьке городище, яке дало початок буковинській столиці — містові Чернівцям, Б. Тимощук знайшов декілька гострих стержнів з лопаточками. І тоді його осінив здогад: «Та ж такими предметами навчали дітей грамоти ще в античній Греції і Римі». Там вони називалися «стилями», а на Русі їх найменували «писалами», про що відомо з літописів. Гострим кінцем таких інструментів прадавні школярі писали по дощечці, вкритій воском, а лопаточкою розгладжували шар воску і затирали записані на уроці тексти.
Після того, як у північноруському місті  Новгороді було знайдено дощечки, що покривалися воском, вчені пригадали собі знахідку з біблійної Ніневії, де було виявлено цілу книжечку, виготовлену зі слонової кістки, яка зшивалась  шнурочками через просвердлені отвори. Отже, праукраїнська цивілізація запозичила технології навчання письма дітей навіть не від античності, а ще з старозавітних часів.
Російський вчений О. Медведєв розробив у 1960 р. детальну класифікацію стилюсів-писал з усієї території княжої Русі. Причому вона показала, що в Галицько-Волинській Русі перебували у користуванні майже всі відомі  на теренах Давньокиївської держави типи писал. Але до нинішнього року не було відомо жодного випадку, коли б археологи мали докази про місце виробництва знарядь для навчання учнів письма і грамоти.
І от на галицькому Підгородді, де розміщувався торговельно-ремісничий посад княжої столиці, нарешті знайдено мідну ливарну формочку, в якій відливали стилюси-писала аж двох різних типів. Одна формочка була призначена для лиття писал, лопаточка яких мала фігурні зубчасті вирізи з двох боків. Вони побутували в Русі у другій половині XII ст. і до середини XIII ст.
А от формочка, призначена для лиття другого типу стилів, нас вразила. Такий тип знахідок став широко відомим в археологічній науці завдяки знахідці на Княжій горі у Львові, де практично знищено археологічний культурний шар у позаминулому столітті. На території Галицької землі бронзові писала, що мають фігурну лопаточку з хрестовидним прорізом, відомі з літописного Звенигорода та Городниці (городище давньоруського часу неподалік Городенки). Дуже подібними до них є писала із Берестя і Волковиська у Білоруci та Витичева у Подніпров’ї.
Просто-таки геніальне передбачення зробив львівський археолог Володимир Петегирич, який, наклавши всі знахідки такого типу на історичну карту Галицько-Волинської Русі, зробив висновок, що їх було виготовлено в одному з міст цієї землі. Цим містом виявився Галич.
Ще 2005 року ми ввели з професором Іваном Миронюком у науковий обіг ще одну знахідку писала з  християнською символікою. Її виявили галицькі митці брати ігор та Петро Перекліти поблизу фундаментів Спаської церкви на Залуківській височині. З комплексу історико-археологічних джерел знаємо, що храм функціонував століття — з 1141-го до 1241 року. Отже, поблизу церкви діяла одна з найдавніших шкіл в Україні. Щоби придбати знаряддя для письма своїй дитині, її батькам треба було зійти зі Спаської гори і за неповну годину ходьби знайти на Четверках майстерню ювеліра, де ще, окрім писал, виготовляли оклади і застібки для рукописних книг та дорогі жіночі  прикраси...

Мистецтвом перегородчастих емалей володів Галич
Вершиною декоративно-прикладного мистецтва княжої Русі вважається техніка перегородчастих емалей. Цей технічний прийом художнього оформлення діадем, сережок, хрестів, образків, оправ книжок прийшов до нас з Візантії у другій половині X ст. Мистецтво перегородчастих емалей надзвичайно складне і вимагає терпіння.  Малюнок на золотій основі виконувався способом припаювання тоненьких платівок, поставлених на ребро. Поміж утвореними перетинками заповнювалася багатоколірна емаль (фініфть). Німецький вчений-технолог XI ст. Теофіл із Падерборна, перечислюючи країни, які прославилися тією чи іншою майстерністю, на одне з перших місць поставив Русь, відому в Європі своїми чудовими виробами з барвистими емалями.
На жаль, на інтерпретації такого роду пам’яток позначилася «корсунська легенда» російського мистецтвознавця Н. Кондакова, який всяку цінну річ, знайдену на території колишньої Київської Русі, причислював до візантійського імпорту. У 1940 р. археолог Я. Пастернак відкрив на розкопках Золотого Току на Крилоській горі золотий колт, виконаний у техніці перегородчастих емалей. Такого роду прикрасу було вперше знайдено у Галицько-Волинській Русі. «Цей прегарний витвір візантійської ювелірної штуки є сьогодні щодо матеріалу — емальоване золото — першим цього роду знаходом на західньо-українських землях, — писав дослідник у своїй книзі «Старий Галич» (1944), — а щодо орнаментики — не має досі аналогів на всіх українських землях».
Ця знахідка і декілька дрібніших фрагментів від прикрас, виготовлених у техніці перегородчастих емалей, дали підставу рядові вчених (В. Ауліху, Г. Корзухіній, Т. Макаровій, Г. Песковій, 
М. Фіголю) зробити гіпотетичний висновок, що вироби з емалями виготовляли в Галичі.
Ключем до розв’язання проблеми могла була послужити знахідка мідної матриці із зображенням птаха — галки, яку випадково виявив на галицькому Підгородді вчитель Крилоської школи 
В. Федорняк. Але вчені не поспішали з висновками. Хоча перегородчасті емалі, прикрашені так само, як і знахідка золотого колта із Золотого Току, були виявлені і в давньоруському місті Звенигороді, в с. Городищі поблизу Шепетівки на Хмельниччині, в с. Городищі на Тернопіллі. Всі вони, хрести-енколпіони, як і релікварій першого галицького єпископа Косми (1157—1165), походять з території колишньої Галицько-Волинської держави і за стилістикою орнаменту, що нагадує нам гуцульську вишивку, були виготовлені в княжому Галичі.
Цьогорічний археологічний сезон остаточно розставив крапки над усіма «і», адже галицька археологія збагатилась ще чотирма мідними колтами-сережками, прикрашеними перегородчастими емалями — голубого, синього, зеленкуватого, червоного і білих кольорів. Є на них зображення і диво-птахів, і символи дерева життя, і  язичницькі зооморфні мотиви, але галицький геометричний орнамент, подібний до класичної української вишивки, є визначальним для перегородчастих емалей з Галича.
 
Відкриття століття чи фантастична фальсифікація?
1171 року в Галичі сталася подія, безпрецедентна для всього українського Середньовіччя. Галицьке боярство повстало проти володаря Ярослава Осмомисла і спалило на вогні його кохану жінку (любаску) Анастасію Чагр, іхнього сина Олега запроторили в ув’язнення. Навіть і через дев’ять століть після драми, що сталася на Крилоській горі, до її загадок звертають наукову увагу археологи та історики, над нею плачуть і роздумують поети, письменники й композитори. Археологи неодноразово намагалися відшукати місце, де знайшла свій вічний і мученицький спочинок жінка (української чи тюркської або, можливо, болгарської крові). Дослідник підземного архіву України Ярослав Пастернак думав, що майже впритул дійшов розгадки таємниці, коли в 1935 р. взявся за розкопки кургану «Настусина могила» в крилоському лісі Діброві. Очевидно, народ глибоко до серця взяв собі її мучеництво, бо залишив у пам’яті для нащадків наймення сіл Насташине і Чагрів. А «Настусина могила» таки була наповнена археологічними дарами, але з... II тисячоліття до нашої ери. Тут було поховано шляхом трупоспалення когось із вельмож племен культури шнурової кераміки. Його тлінні рештки помістили в гончарну посудину з орнаментом, зробленим відбитками льняного шнурка, а в дорогу до потойбічного світу спорядили його двома бойовими кам’яними сокирами і наконечниками стріл.
I ось навесні цього року на одному із сайтів інтернету з’явилося повідомлення про виставлення на аукціон знахідки «чорних» археологів, які начебто виявили Настусин золотий перстень. На п’яти фігурних щитках масивного золотого персня прочитується текст, виконаний перегородчастою чи то виїмчастою емаллю: «PAБE-CB0EЇ-HACTACИЇ-Г0CП0ДИ-П0MОЗИ». Я не спеціаліст у галузі давньоруської палеографії, але всі мої сумніви розвіюють сторінки з книг київського професора С. Висоцького, де я віднаходжу характерні для XII ст. обриси кириличних букв, безліч паралелей і до скромного художнього оформлення персня. А ще, як нас переконують автори сайту, до археологічного комплексу, де було знайдено реліквію, входили хрестик із жовтими емалями на ременах і сережка так званого київського типу. А ці речі (у цьому немає жодного сумніву) побутували в другій половині XII ст., коли жила і трагічно загинула легендарна Настя Чагр.
Я знаю, що обов’язково доведу: знахідка персня Настусі — це сенсаційне відкриття або унікальна ювелірна підробка. Але мені від того легше не буде. і не тільки через те, що знахідку придбав собі до колекції маститий київський збирач творів  давньоруського мистецтва. В ході реагування металошукачів на присутність у землі дорогоцінностей загинув археологічний комплекс, який би міг справжній науці розказати всю правду про останні хвилини життя найулюбленішої жінки славетного галицького князя Ярослава Осмомисла — Настусі Чагрівної. А так ми осиротіли на ще одну порожню листівку з минулого.
Ігор КОВАЛЬ, "Галичина"

Переглядів: 449 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019