Вівторок, 2018-11-13, 5:31 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2018 » Листопад » 4 » Трагедія калуської “торгівельки”
2:07 PM
Трагедія калуської “торгівельки”

Історія торгівельної школи в Калуші ще не була об’єктом спеціального наукового дослідження. Вивчення цієї трагічної сторінки в історії міста Калуш залишається проблемним з огляду на недоступність німецьких матеріалів про розстріл учнів торгівельки на початку листопада 1943 року.

Правдоподібно, що ці документи гестапо знищило під час відступу німецьких військ або ж їх завчасно відправило до Німеччини, а звідти — до США. У випадку поспішного відступу німців документи станиславівського гестапо могли потрапити до рук НКВС і зараз зберігаються в архівних спецфондах у Москві.

У державному архіві Івано-Франківської області з документів періоду німецької окупації 1941–1944 років вдалося виявити лише списки заарештованих від липня 1942 року до жовтня 1943 року, укладені в окремі журнали, загальний обсяг яких 100 аркушів. Вони оформлені як окремі справи під назвами «Місячний звіт про наявність арештованих, що перебувають в ув’язненні при Калуському міському суді». Згадані реєстри є вартісним джерелом інформації для встановлення персональних відомостей про калушан і мешканців краю, які перебували в калуській в’язниці у зазначений період.

Деякі відомості про розстріли гітлерівцями мешканців Калущини дають протоколи допитів органами НКВС сучасників подій. За свідченнями Івана Рудого (1920 р. н.) з Войнилова, «1941 року до села Сівка-Войнилівська було зігнано декілька єврейських родин, які були розстріляні німецькими солдатами».

Інформативним першоджерелом про особовий склад учнів калуської торгівельки є пам’ятні записки випускників школи 1943 року, оригінали яких зберігаються у фондах краєзнавчого музею Калущини. Один із таких нотатників під назвою «Спомин» належав учениці купецького відділу Катерині Мазуркевич.

Загальний об’єм рукописного документа 25 аркушів формату А-6. Обкладинка м’яка, нестандартна, вирізана із загального зошита. Хронологічні межі датуються 4 лютого – 28 квітня 1943 року і свідчать про те, що записи вносилися поступово. У записнику зібрано побажання однокурсниць, поряд з якими вказано прізвище учениці та населений пункт, з якого вона прибула на навчання, зазначено дату запису. Із цих нотаток довідуємось, що учнями торгівельної школи в означеному часі були: Олена Куцій, Павлина Дуда, Євдокія Кашуба з Калуша. Із навколишніх сіл Калущини та інших місцевостей школу відвідували Анна Кіндзерська, Михайлина Драпайло, Марія Сірко з Луки, Стефанія Стурко, Софія Долинчук й Софія Халус із Перегінська, Теодозія Дмитрів з Дорогова, Ольга Коник із Сівки-Войнилівської, Парасковія Закальницька з Верхньої, Софія Лаврів з Ракова та інші.

Друга частина побажань також адресована Катерині Мазуркевич, вона є продовженням першої. Записи у ній охоплюють період від 15 лютого до 19 березня 1944 року. Нотатник має назву «Пам’ятник з молодих літ». Він складається із 31-го аркуша формату А-5, має м’яку картонну обкладинку. Зважаючи на прорізи на сторінках, це мав бути фотоальбом. Записи супроводжуються малюнками та наліпками квітів. У записнику є 17 незаповнених аркушів. Цей записник, як і попередній, містить віршовані побажання однокурсників у зв’язку із закінчен-ням навчання. Серед авторизованих записів у нотатнику проставлені автографи калушанок Дарії Целєркевич, Анастасії Вовк, Стефанії Кашуби, Дарії Воронки з Дорогова та інших. Означена збірка містить також колективне побажання, в якому фігурують прізвища однокурсників і друзів Миколи Хомика, Костянтина Кецмана, Яни Смольської, Ярослава Мандрика та інших. У згаданому записнику, як і в попередній збірці, не всі записи повністю авторизовані, після висловлених побажань трапляються тільки ініціали або самі лише автографии.

Розглянуті нотатники є важливим джерелом персональних відомостей про учнів Калуської торгівельної школи та незамінним матеріалом для укладення повного реєстру учнів-ського колективу закладу. Вони чітко вказують на те, з яких саме населених пунктів Прикарпаття походять учні, які навчалися в цій школі. У прощальних нотатках випускників школи відображено щирі надії та сподівання молоді на краще майбутнє.

Про рівень викладання навчальних дисциплін та успішність учнів торгівельної школи свідчать учнівські конспекти лекцій та свідоцтва про успішність. У фондах Краєзнавчого музею Калущини зберігаються записи викладів предмету – релігія, які належать учениці школи Наталії Іваницькій, отримані від калушанки Христини Величкович. Цей предмет тоді викладав о. Роман Монцібович. Конспект має об’єм 44 аркуші. Перший запис зроблено 14 жовтня 1942 р.оку, а останній – 11 листопада 1943 року. Нотатки виконані охайним почерком, чорнилами різних кольорів (фіолетовий, синій, темно-синій, зелений, червоний, чорний). Окремі сторінки мають водяні плями, вибляклі місця, містять дитячі малюнки. Записи конспектів лекцій засвідчують ґрунтовний і доступний виклад основ християнського вчення.

У фондах музею зберігаються свідоцтва випускників цієї школи ­– Катерини Мазуркевич (1927 р. н.), яка навчалася на купецькому відділі, та Наталки Іваницької (1925 р. н.), учениці бюрового (діловодного) відділу. Обидві школярки ‒ мешканки Калуша. Свідоцтва видані німецькою й українською мовами.

Зазначені документи фіксують викладання в школі таких навчальних дисциплін, як банківська справа, кооперація, бухгалтерія, товарознавство, техніка реклами, машинопис та ін.

Випускників торгівельних шкіл призначали на посади бухгалтерів торгових підприємств, фахівців з купівлі-продажу та ведення ділової кореспонденції, пра­цівників крамниць і складів. Важливо зазначити, що німці дозволили розвивати тільки мережу нижчих і середніх фахових шкіл з метою підготовки фахівців для німецького господарства.

Серед зображальних джерел з історії згаданого навчального закладу цікавими є фотоматеріали про функціонування торгівельної школи в Калуші. Зберігаються вони у фондах краєзнавчого музею Калущини. Музейні фото віддзеркалюють тогочасний склад педагогічного та учнівського колективів школи. Цікаві матеріали сфрагістики зазначеного періоду зібрав краєзнавець Олексій Оніщук.

В опублікованих спогадах і краєзнавчих виданнях цієї проблематики торкалися Михайло Гуцуляк, Дмитро Капітан, Василь Мацьків, Василь Яшан, Сергій Адамович, Іван Семаньків, Степан Каспрук, Михайло Миронюк, Микола Когут, Михайло Колимиєць, Богдан Яневич, Мар’ян Штрьоміх та ін. Творчі напрацювання згаданих авторів є своєрідними історіографічними джерелами з вивчення історії Калуської торгівельної школи. Як відомо, торгівельна школа в Калуші відкрита у вересні 1941 року.

Засновником і першим директором закладу був колишній викладач географії та історії Рівненської української гімназії Михайло Гуцуляк (1894–1976). Спершу школа діяла в приміщенні нинішньої ЗОШ І–ІІІ ступенів №1, а згодом перебралася до будівлі, в якій в радянські часи було управління соціального захисту, а перед тим банк і дитяча лікарня.

Згідно зі спогадами учня школи Василя Мацьківа торгівельна школа в Калуші була створена в 1942 році.

Вона мала статус фахового початкового закладу, тобто була школою «нижче середнього типу» і була призначена для підготовки персоналу для торгівлі.

Колишній учень торгівельної школи Микола Музичин зауважує, що цей навчальний заклад знаходився на вулиці Салінарній (нині Чорновола), мав гуртожитки для хлопців і дівчат, добре матеріальне забезпечення (підручники, методичні посібники, господарський інвентар).

Вимогливі вчителі добре викладали загальноосвітні предмети: географію, українську та німецьку мови, релігію, товаро-знавство, машинопис і стенографію, техніку реклами, право (викладав калуський суддя) та ін. З метою закріплення набутих знань учнів направляли у міські установи Калуша. Цікавими є повідомлення Музичина про ремісничий відділ школи, де готували столярів і ковалів. Добре велася ідейно-патріотична робота серед молоді. Реміснича школа, яка також функціонувала в ці роки, згодом стала окремим навчальним закладом.

Важливими першоджерелами з історії створення й діяльності торгівельної школи в Калуші є свідчення її вчителів та учнів. Вони також містять репрезентативні матеріали про розстріл гітлерівцями учнів цієї школи.

Із опублікованих джерел найбільш докладно минуле цього закладу висвітлено у спогадах його директора д-ра Михайла Гуцуляка з Новоселиці (тепер Долинський район Івано-Франківської області. – Авт.), українського географа та історика, просві-тянина, громадського діяча, колекціонера. Книга спогадів Михайла Гуцуляка має назву «Чи сказав правду вітер?». Як видно із її підзаголовка, ‒ це «спомини, писані в Канаді понадвечір життя». Тексти до видання підготував його син Ераст. Серед розмаїття сюжетів книги увагу привертає заголовок «Організація торговельної школи в Калуші». Це чи не єдине повне свідчення про створення та діяльність закладу в 1941‒1944 рр. Зважаючи на пізній період написання спогадів, багато цікавих фактів утрачено, але найважливіші моменти діяльності школи відтворені доступно, послідовно, чітко, яскраво. На нашу думку, автор все ж мусив робити певні нотатки, після тих чи інших подій, які лягли в основу майбутніх мемуарів.

Свою розповідь про створення та діяльність торгівельної школи в Калуші Михайло Гуцуляк розпочинає вже у статусі директора, який наприкінці серпня ‒ на початку вересня 1941 року оголосив про набір вчителів до майбутньої школи. Торкаючись персонального складу педагогічного колективу закладу, директор вказує прізвища вчителя діловодства Івана Дуду, шкільного інспектора Калуського повіту Левка Короля, колишнього директора середньої школи Омеляна Сливку, катехита о. Романа Манцібовича, вчителя торгівельних дисциплін Лідію Бурачинську. З-посеред інших зазначає лише прізвища окремих педагогів. Підбір учительських кадрів, на думку Михайла Гуцуляка, виявився вдалим. Колишній учень цієї школи Василь Мацьків доповнює перелік педагогів:

«Михайло Король вчив купецькі рахунки, Ганя Рудник (Бурачинська) та Михайло Дуда – книговодство, Я. Лазарук – товарознавство, Маїківський (Мат-ківський) ‒ машинопис, останній також був власником книгарні в Калуші».

Пам'ятник юнакам ОУН, розстріляним учням Калуської торговельної школи. Встановлений на площі Героїв 4 листопада 1993 року з нагоди 50-річчя події

Приміщення для торгівельної школи було виділено в будівлі колишньої польської народної школи. Ця інформація є важливою з тієї причини, що локалізує місце-знаходження згаданих шкіл у Калуші. У кімнатах цього будинку було виділено й житло для директора з родиною.

Розповідаючи про умови вступу до торгівельної школи, Михайло Гуцуляк вказує, що вступники мали мати закінчені шість класів народної школи та скласти вступні іспити з української й німецької мов та математики. Були тут місцеві хлопці й дівчата, діти з околиць Калуша, учні з Рожнятова, Перегінська та інших населених пунктів. До школи записалося кілька польських дівчат, а деякі вступали лише для того, щоб забезпечити себе від вивозу до Німеччини. [Володимир] Дозорський організував хлопчачий інтернат, одним із вихователів якого був Зенон Чекалюк, а дівчачий заснувала [Галина] мати Лідії Бурачинської.

Цікавим є повідомлення Михайла Гуцуляка про створення жіночої кравецької школи Наталії Вараниці та відкриття народної школи міським посадником Генріком Ковалем. Одночасно із українською торгівельною школою поляки навесні 1942 року відкрили народну школу для дітей фольксдойчерів. Непопулярним для українців виявилося перенесення «торгівельки» до непристосованого приміщення «Стшельца», де зберігалося зерно.

Важливим є повідомлення директора торгівельки про відвідини Калуша Володимиром Кубійовичем, який перевіряв діяльність допомового комітету в Калуші на чолі з інженером Р[оманом] Баришем. Професор вважав за доцільніше збільшення кількості ремісничих, а не торгівельних шкіл. З ним не погоджувався Михайло Гуцуляк, який стверджував, що торгівельні школи певною мірою заміняють й нестачу гімназій, бо, крім фахової, дають часткову загальну освіту, готують молодь до купецької діяльності, навчають секретарів-діловодів, тоді як ремісничі були вигідні німцям, які потребували підготовлених ремісників для своїх фабрик і заводів тощо. До того ж ремісничі школи було важче створювати через брак фахівців та устаткування. Не зважаючи на розбіжність у поглядах, у Калуші таки була створена реміснича школа, очолювана згадуваним уже Романом Баришем.

Серед інших подій життя Калуша у 1942 році Михайло Гуцуляк подає обставини арешту вчителя Омеляна Сливки,фіксує приїзд майора Євгена Побігущого наприкінці 1942 року.

Продовженням оповіді подій з історії Калуської «торгівельки» є наступний підрозділ книги «Обшук у бурсі та розстріл учнів», присвячений розправі гітлерівців над учнями закладу. Спершу автор повідомляє про кінцеві іспити в школі в червні 1943 р. та привід до репресій. На його думку, до репресивних дій німців стосовно учнів призвела та обставина, що на столі в одного із випускників школи Євгена Крайківського, який працював у німецькій торговій фірмі, адвокат В. Сенежак, а згодом і секретарка-полька побачили агітаційну брошуру ОУН, що й викликало підозру. Якщо справа була саме так, то дещо дивною виглядає доволі легковажна поведінка підпільника з подібного змісту літературою.

Тим часом гестапівці заарештували Євгена Крайківського й Петра Келебая (теж випускник «торгівельки») поблизу Євгенової хати. Через фізичне насильство (побиття) Євген назвав прізвища учнів, які мешкали в бурсі й свого батька та служницю. У неділю вдосвіта [31 жовтня] 1943 р. гестапо заaрештувало всіх названих осіб і відправило до Станиславова. Близько шостої ранку було вчинено обшук у приміщенні бурси, де ще залишилось декілька учнів. Нічого підозрілого не знайшовши, поліція залишила бурсу

За свідченнями Василя Мацьківа, арешти учнів дійсно були проведені в неділю 31 жовтня 1943 року.

У наступний четвер, 4 листопада 1943 року, гестапівці привезли до Калуша на розстріл 12 осіб, серед яких восьмеро були учнями "торгівельки". Серед розстріляних Михайло Гуцуляк називає Ярослава Глушка, Ярослава Панька, Ярослава Писаря, Перегінця, Петра Келебая й Мандрика з Калуша, а також батька Крайківського, його служницю й Василя Тиліпчака з села Кропивник, активного громадського діяча, засновника читальні «Просвіти», товариства «Рідна школа», кооперативи. Йому також закидали приналежність синів Петра й Михайла до УПА.

Вказуючи на місце розправи, Михайло Гуцуляк пише, що «розстріл відбувся на ринку біля аптеки, у присутності натовпу зігнаних людей». Його особисто під час цієї події не було. В опублікованих спогадах є покликання на свідчення калуського лікаря Дмитра Капітана, очевидця трагедії. Описуючи побачене на ринковій площі, лікар пригадує погрози гестапівця продовжувати розстріли у випадку непокори й бунту проти німецької влади, вказує на розстріляних дітей на хіднику під муром. Цим гестапівцем був Вільгельм Ассман, комендант калуського гестапо, який власноруч добивав нещасних із пістолета.

Далі автор спогадів повідомляє про гестапівські арешти в Калуші на початку грудня 1943 року, згадує про арешт лікаря Дмитра Капітана та Генріка Коваля, батька й сина Долинків.

У січні 1944 року Михайло Гуцуляк був переведений на посаду директора торгівельної школи в Самборі, а свою посаду передав Левкові Королю, також здав обов’язки уповноваженого військової управи округу Калуш-Долина.

Загалом відомості Михала Гуцуляка про торгівельну школу в Калуші цікаві своєю інформативністю. Частково вони хибують властивою цьому жанру літератури, суб’єктивністю в оцінках бездоганності навчального процесу й дисципліни в школі, але в цілому яскраво й колоритно передають тривожність й непевність воєнного часу, терор та репресії гітлерівців стосовно місцевого населення, умови життя й навчання учнів.

У краєзнавчих виданнях відомості про трагедію калуської торгівельки трапляються лише в окремих публікаціях, зокрема в діаспорному збірнику «Альманах Станиславівської землі» та в частині третій аналогічного вітчизняного видання.

Для з’ясування обставин трагедії учнів калуської «торгівельки» інформаційно важливими є свідчення самих школярів Василя Мацьківа, Миколи Музичина та інших.

Одним з перших на цю трагічну подію звернув увагу Василь Мацьків (1928 р. н.), родом із села Верхній Струтин, що на Рожнятівщині. У 1949 р. він виїхав до Америки. Василь був однокласником Богдана Одежинського, який проживав у Філадельфії і також був очевидцем цієї трагічної події. Від нього Василь Мацьків довідався про обставини розстрілу. Сам Мацьків уникнув арешту, тому що проживав не в бурсі (гуртожитку), а на квартирі.

Розповідаючи про торгівельну школу, Василь Мацьків вказує загальну кількість учнів закладу ­– 150 осіб, звертає увагу на умови навчання: «приміщень бракувало, тому заняття проходили у дві зміни, перед обідом навчалися хлопці, а по обіді ‒ дівчата».

Стосовно обставин арешту й розстрілу учнів торгівельки у спогадах є певні розбіжності. ВУ одних діаспорних публікаціях існує твердження, що арешт калуських бурсаків відбувся у четвер, 27 жовтня а в інших ­– в неділю, 31 жовтня. Причиною затримання учнів гуртожитку Гуцуляк вважає виявлену секретаркою польського походження фірми «Ульріх» чи «Улман» пропогандивну брошуру ОУН на столі працівника Крайківського (у Мацьківа — Країнського). Мацьків припускає, що на дукарській машинці згаданої фірми друкувалися не лише оунівські листівки, а й списки членів ОУН, серед яких були й учні торгівельки. Помітивши такі друки, секретарка Ковальська донесла про це в гестапо. Це й спровокувало арешти учнів та звинувачення їх у співпраці з підпіллям ОУН. Спільним в обох споминах є те, що донос в гестапо зробила полька Ковальська.

Цю версію підтримує також Юрій Мельник, теж учень торгівельних шкіл у Калуші та Станиславові, член Юнацтва ОУН. Уточнюючи обставини, що призвели до арешту учнів у Калуші, він стверджує, що фольксдойчерка Ковальська заглянула в полишений портфель Йосипа Країнського, працівника фірми «Ульріх-Томас», де знайшла компрометуючі матеріали й донесла в гестапо.

А Василь Яшан, який працював у час війни заступником голови Обласної управи в Станиславові, пояснюючи доступ секретарки до документів, припускає, що «той українець, мабуть, трохи любився з полькою, яка працювала у тому самому відділі у тій же канцелярії. Вона помітила підозрілі папери (списки учнів «торгівельки» й підпільну пошту ОУН), викрала їх і передала німецькій владі». Доля секретарки теж склалася трагічно: вона була затримана відділом УНС на дорозі між Верхньою та Калушем і розстріляна.

Існує також версія, що підставою для початку репресій могло стати вбивство фольксдойча у Вістовій.

Відмінним в текстах спогадів обох сучасників події є також перелік розстріляних. До названих Гуцуляком осіб (вказані вище. ‒ Авт.). Мацьків додає прізвища таких учнів, як Євген Коломиєць, Богдан Келебай, Євген Келебай, Сагайдачний. А Михайло Левиць-кий доповнює перелік Юрієм Мандриком.

До числа розстріляних краєзнавець Микола Когут додає й свого далекого родича Івана Когута, сина підгорецького війта Антона Когута та Івана Івасіва.

Окрім учнів «торгівельки», у грудні 1943 року гестапо у Підгірках заарештувало місцевих громадських активістів й учасників антинімецького підпілля Теодора й Володимира Бураків, останній керівник підпілля, псевдо «Вир», Михайла Люру, Йосипа Урсуловича, Осафата Смольського, Олексу Урсуловича, Мирослава Ягенчука. У березні 1944 року вони були розстріляні в Станіславській в’язниці.

Доповнюючи свій спомин, Василь Мацьків опублікував допис під назвою «Німецько-польський злочин 1943 р. в Калуші», в якому розкриває обставини арешту учнів «торгівельки» і вказує прізвища страчених.

Подіям навколо торгівельної школи в Калуші присвячено шосту книгу краєзнавця Миколи Когута із серії «Герої не вмирають». Видання засноване на свідченнях сучасників та оче-видців подій, учнів торгівельки Василя Мацьківа, Ольги Іваницької (1927 р. н.) та ін. У ній подано короткі спомини рідних розстріляних учнів, зокрема сестри Мирослава Сагайдака Ольги Гнибіди (1928 р. н.), Анни Кушлик (1925 р. н.), сестри Петра Келебая, Любомири Клодзінської (1935 р. н.), сестри Богдана Келебая, Галини Прокоп’юк (1945 р. н.), сестри Євгена Коломийця, Дарії Країнської (1945 р. н.), братової Йосипа Країнського, Марії Когут (1931 р. н.), сестри Степана Івасіва (1925 р. н.), з села Підгірок. Всього краєзнавець подає вісім записів респондентів про цю подію. Автор також повідомляє про арешт підгірчанина Івана Когута, сина Антона Когута, підгорецького війта.

З наведених спогадів стає зрозуміло, що саме причетність учнів до підпілля ОУН стала причиною арештів вихованців школи. Значну увагу М. Когут приділяє вшануванню пам’яті розстріляних гітлерівцями учнів торгівельної школи в Калуші. Важливим є поданий в книзі поіменний перелік дванадцяти розстріляних осіб з датами народження, з яких одинадцять ‒ учні торгівельки. Такими були: Євген Вагіль (1924 р. н.), Ярослав Глушко (1927 р. н.), Богдан Келебай (1924 р. н.), Петро Келебай (1923 р. н.), Іван Когут (1923 р. н.), Євген Коломиєць (1926 р. н.), Йосип Країнський (1927 р. н.), (син), Михайло Країнський (1898 р. н.), (батько), Юрій Мандрик (1922 р. н.), Микола Мельник (1925 р. н.), Ігор Полатайко(1927 р. н.), Мирослав Сагайдак (1924 р. н.) [25, с. 9]. Всього ‒ 12 осіб.

Інший автор – Іван Іліяшевський – фіксує 18 осіб, розстріляних гітлерівцями, але не вказує поіменно.

Сучасник подій Іван Семаньків про масові розстріли на Калущині занотував наступне:

«В масових нищеннях в Бабині Зарічному розстріляно 44, а в Завадці – 32 особи. Восени 1943 р. німцями були створені так звані «наглі суди», які вирішували людську долю за 2-3 дні. Проводилося планове вбивство за-підозрених в симпатіях до ОУН. 4 листопада 1943 р. серед Калуша розстріляно 11 учнів торгівельної школи та батька і прислугу одного з них. Тоді ж гестапо арештувало ще 26 учнів цієї школи та знищили їх невинних в невідомому місці».

Отож, йдеться про страту 37 учнів цього закладу.

Питання встановлення кількості розстріляних в різний час учнів Калуської торгівельної школи ще потребує докладнішого вивчення із чітким розмежуванням, власне, розстріляних учнів та інших осіб.

Трагічною була доля й інших торгівельних закладів Станіславщини. Одним із наслідків трагічної події в Калуші стали репресії гітлерівців й щодо учнів торгівельної школи у Станиславові, про що розповіла учасниця подій Ольга Іваницька.

За спогадами Юрія Мельника, у Станиславові розстріляли 27 юнаків. У тамтешній торгівельці на третьому курсі навчалися випускники Калуської торгівельної школи Євген Вагіль, Михайло Магас, Іван Пелехан, Юрій Мельник із Сівки-Калуської та ін. Дирек-тором торгівельної школи в Станиславові був Тарас Франко.

За свідченнями Віри Перегіняк, 4 грудня 1944 року у Новиці гітлерівці розстріляли 12 учнів філії Калуської торгівельної школи, що діяла у селі Сливки на Рожнятівщині. Інший очевидець події Василь Василишин уточнює місце цієї події – урочище «Зарінок» біля Новиці. Саме там він бачив, як молоді, роздягнуті хлопці копали яму.

Дослідник нацистського терору на Прикарпатті Степан Каспрук, окрім учнів калуської «торгівельки», вказує на розстріли учнів в селах Калущини (23 особи). Персоналізуючи цих осіб, автор називає прізвища Івана Василіва (1926 р. н.) та Петра Лиса (1928 р. н.) з с. Мошківці, Петра Марійчина (1927 р. н.) з с. Сівка-Войнилівська, Василя Зовбені (1926 р. н.) з с. Тростянець (Долинщина).

Більш повні відомості про німецько-угорські каральні акції на Калущині у 1941–1944 роках проти українського та єврейського населення подають історик Сергій Адамович та краєзнавець Михайло Коломиєць. Шкода лише, що вони в журналіста не підтверджені джерелами.

Реконструкція повного персонального складу учнів торгівельної школи – важливе джерелознавче завдання, яке також потребує докладного опрацювання. Про тих, хто навчався в цьому закладі, є відомості у дописі Михайла Левицького, який називає прізвища таких учнів, вихідців із села Лука, як Ганна Михайлюк, Євген Наконечний, Ганна Вовк, Василь Яцишин. Усі четверо уціліли лише тому, що під час арешту у Калуші поїхали з міста, щоб відвідати батьків. Юрій Мельник доповнює цей список вихідцями із Сівки-Калуської Іваном Олійником та Іваном Олексиним. А Микола Когут фіксує прізвища й таких учнів торгівельки, як Ірина Сохацька та Галина Сорока. Зі слів учительки ЗОШ І–ІІІ ступенів №3 Мирослави Вінтонюк відомо, що учнями цієї школи були її батько Пелехан Іван Афанасійович (1927 р. н.) та його шкільний приятель Богдан Нечай (1927 р. н.), яких насильно вивезено до Німеччини.

Важливо відзначити, що прямих документів (протоколи допитів, вирок), дотичних розстрілу учнів Калуської торгівельної школи не виявлено. Єдиним джерелом інформації на сьогодні залишаються спогади очевидців тих подій.

Спогади сучасників подій засвідчують функціонування в Калуші в період німецької окупації 1941‒1944 років фахових ремісничої, торгівельної, кравецької шкіл. Найбільш організованою і структурованою була торгівельна школа, що складалася з купецького й діловодного (бюрового) відділів. У школі працював професійно підготовлений учительський колектив. Доброю була й матеріальна база закладу.

Стосовно розправи німців над учнями торгівельки, то найімовірнішою є версія про виявлення в колишніх випускників школи матеріалів оунівського підпілля, що послужило приводом до репресій, а причиною слугувала підозра в причетності учнів до підпілля ОУН.

Не з’ясованим залишається місце останнього спочинку школярів. За однією із версій, заснованій на свідченнях учениці торгівельки Марії Паньків, розстріляних закидано до ями в лісі між селами Пійлом і Сівкою-Калуською.

Свідчення очевидців та сучасників події про обставини страти учнів «торгівельки» неоднозначні, мають певні розбіжності в хронології (3 і 4 листопада 1943 р.), прізвищах учнів, статистиці розстріляних. Вони потребують перевірки іншими джерелами, які ще належить виявити й дослідити.

4 листопада 1989 року ­у Калуші на площі Героїв вперше проведено громадську панахиду пам’яті розстріляних учнів торгівельної школи. Місце загиблих учнів «торгі-вельки» увічнено пам’ятним знаком та стелами, на яких перелічено імена розстріляних. Пам’ятка встановлена на площі Героїв 4 листопада 1993 року з нагоди 50-річчя події.

З ініціативи професора. Василя Мацьківа щорічно на спомин про цю трагічну подію біля меморіалу загиблих учнів Калуської торгівельної школи у день їхнього розстрілу відбувається покладання квітів.

Іван ТИМІВ, старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини, історик


Переглядів: 3 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018