Четвер, 2018-12-13, 4:35 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2018 » Листопад » 11 » “Вмирати за Україну не страшно”. Як патріоти Підгірок протистояли німецьким окупантам
7:30 PM
“Вмирати за Україну не страшно”. Як патріоти Підгірок протистояли німецьким окупантам

У статті Наталії Мельник висвітлено долю учасників українського націоналістичного підпілля, вихідців з Підгірок. На основі спогадів сучасників подій та відомостей з краєзнавчої літератури й періодики подано перелік учнів з Підгірок, які навчалися у Калуській торгівельній школі в період німецької окупації Калущини 1941­–1944 рр., розкрито ліквідацію гітлерівцями осередку місцевого підпілля ОУН.

З кінця 20-х років і до середини 50-х XX ст. на території Західної України масовою підтримкою користувалася Організація Українських Націоналістів, створена в 1929 році у Відні на чолі з Євгеном Коновальцем. Майже у кожному населеному пункті створювався осередок організації.

Після загибелі Євгена Коновальця у Роттердамі (Нідерланди) 23 травня 1938 р. створюється новий Революційний Провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою.

30 червня після дев’яти днів війни між СРСР і Третім Рейхом у Львові Національні Збори проголошують «Акт відновлення Української держави». У всіх населених пунктах Галичини відбуваються масові мітинги, які вітали відновлення Незалежності.

Такі сподівання й очікування переживало й населення Прикарпаття. У селах збиралися віча, селяни насипали символічні могили, готували й проводили урочисті фестини.

Радісною хвилею покотилась звістка про відновлення Української держави 30 червня 1941 року й по Калущині. Цю новину калуські підпільники отримали 1 липня, а наступного дня у центрі Калуша вирував велелюдний натовп. «Акт відновлення Української держави» присутнім зачитав вчитель Тарас Банах. До калушан із закликом будувати вільну Україну звернулись повітовий провідник ОУН Ярослав Мельник і брат Степана Бандери Богдан Бандера.

дними із перших від кур’єра ОУН про радісну подію 1 липня дізнались підгірчани. Увечері в приміщенні «Просвіти» зібрались свідомі односельці: Петро Мисюра, Степан Люра, Іван Магас, Володимир Буряк та інші. Виступив Степан Люра. Він розповів присутнім про «Акт відновлення Української держави» у Львові 30 червня 1941 року, закликав стояти за волю рідного краю аж до загину. Його підтримали у своєму слові Петро Мисюра і Володимир Бурак. Закінчилось святкове віче вигуками «Слава» та співом гімну «Ще не вмерла Україна».

Але вже через кілька днів у відповідь на це німці арештовують Степана Бандеру й інших керівників ОУН і починають масові репресії проти українців.

З початком тотального нищення німцями свідомих українців після розформування українських легіонів ОУН («Нахтігаль» і «Роланд»), потрібно було негайно творити своє військо, незалежне від німців. Так виникла потреба створення потужної сили опору окупантам. Молоді люди прагнули бути господарями на своїй землі, тому найактивніші ставали до лав ОУН, вони усвідомлювали, що майбутній незалежній Україні потрібні будуть спеціалісти різних професій. Тому молодь охоче вступала до створеної у серпні-вересні 1941 року в Калуші торгі-вельної школи, що готувала секретарів-діловодів та бухгалте-рів для торгівлі.

Функціонувала Калуська торгівельна школа до весни 1944 року, тобто два з половиною роки, та нараховувала більше 150 учнів (хлопців та дівчат). Директором спочатку був доктор Михайло Гуцуляк.

Згідно з опитуванням підгірчан, здійсненого краєзнавцем Миколою Когутом, у Калуській торгівельній школі навчалися:

Боцян Михайло (1926–1944) – закінчив торгівельну школу (1944). Загинув у рядах УПА.

Боцян Тарас (1923–1948) ­– навчався у «торгівельці» з 1941 по 1943 рр. Член ОУН.

Будзан Іван (1927–1947) – закінчив школу на «відмінно». Член Юнацтва ОУН. Загинув у рядах УПА.

Івасів Степан (1925­–1946) – у торгівельній школі навчався у 1941–1943 рр. Після арешту гестапо учнів «торгівельки» (1943) пішов у підпілля. Загинув у бою з чекістами, перебуваючи у повстанських рядах.

Когут Іван (1923–04.11.1943) – учень калуської «торгі-вельки» (1941–1943). Син війта з Підгірок.

Магас Михайло (1924–1982) – навчався у торгівельній школі (1941‒1944). Пізніше зрадив українській справі.

Мельник Микола – учень «торгівельки» від 1941 до 1943 року.

Мельник Марія (1926‒1945) – учениця Калуської торгівельної школи (1941–1944). Навчання накінчила на «відмінно». Працювала вчителькою (1944‒1945). Зв’язкова УПА (1945).

Ягенчук Анна (1925‒1946) – навчалась у торгівельній школі в 1941–1943 рр. («Пчілка»); зв’язкова УПА. У підпіллі з 1944 р. Загинула від рук ката, працівника НКВД Провіденцева. Портрет Ганни Ягенчук намалював відомий художник Григорій Смольський, родом з Підгірок [5, с. 69, 95]. Портрет можна бачити в експозиції музею-оселі родини Івана Франка.

Німці як окупанти жорстоко придушували будь-які спроби спротиву їхній владі. Ось причина тої нелюдської, кривавої розправи, що відбулася в Калуші. За спогадами очевидців та сучасників тих подій, напередодні в Калуші та районі сталися вибухи в німецьких установах та вбивства німецьких солдатів. Тому, не вишукуючи довго, гестапо заарештувало всіх, хто жив у гуртожитку Торгівельної школи. А там, на слідстві, уже «вибивали» покази. Хоч деякі з катованих «ламалися», основна маса трималася мужньо, стійко, але це не врятувало учнів. Офіцер, виголошуючи вирок, наказував розстріляти кожного десятого і пояснював нещасним, що гинуть за те, що хотіли вільної України. Скільки осіб у той день знищено, достеменно сказати важко.

Отже, 4 листопада 1943 року на нинішній Площі Героїв (а тоді — на Ринковій площі), у Калуші о четвертій одині пополудні на очах місцевих жителів було розстріляно 11 учнів Торгівельної школи. По сьогодні невідомо, де знаходяться їх останки, а тому час від часу калуські історики та краєзнавці піднімають тему розстрілу учнів Торгівельної школи, висловлюючи свої припущення щодо місця їх захоронення.

Михайло Гуцуляк, перший директор Торгівельної школи, в книзі «Чи сказав правду вітер» розповів:

«У злощасний другий четвер по цім випадку гестапівці привезли до Калуша на розстріл 12 чоловік і серед них вісім наших учнів. Що сталося з рештою заарештованих, у тому числі й із 14-літнім хлопчиною, який цілий місяць чекав на місце у школі, годі сказати щось певне. Правдоподібно, їх вислали до концентраційного табору».

Василь Мацьків, свідок тих страшних подій, колишній учень «торгівельки», свідчить, що гестапо 30 й 31 жовтня 1943 року заарештувало всіх бурсаків, які не виїхали додому на неділю..

Цього року часопис «Галицький кореспондент» опублікував ряд цікавих матеріалів Сергія Адамовича. Вони подаються як окремі епізоди під загальною назвою «Список Шиндлера».

На допити у гестапо викликали і підгорецького війта Антона Когута. На запитання слідчих відповідав, що нічого не знає. Так, син навчався в Калуській торгівельній школі, але чим займався поза наукою – не знаю. З тим і відпустили. Згідно з кримінальною справою Жовніра «1 листопада 1943 р. Гестапо арештувало чотирнадцятьох 15-20-річних хлопців з українсько-го націоналістичного підпілля, які вчилися у Калуській торгівельній школі».

 

У пам’ять земляка Івана Когута підгірчани склали пісню. Ось рядки цієї пісні:

4 листопада, в Калуші на ринку,

Розстріляли німці друзів

В таку гарну днинку.

Не було їх там багато,

Не було їх сорок,

А між ними Іван Когут,

Син війта з Підгорок.

Ще про одного учня школи хочеться згадати – це Іван Магас, відомий активіст громадського життя Підгірок. Член підпільної сітки ОУН (1939–1945). Як поділився своїми міркуваннями внук Івана Ярослав Бахматюк, Іван тримав на Торговій площі (нині — площа Героїв) невеличку крамницю, де продавали всякий ужитковий дріб’язок. Ця крамничка була місцем зв’язку ОУН. Під виглядом покупців там легко було проводити зустрічі.

У листопаді 1943 року, коли гітлерівці влаштували в Підгірках облаву, Іван зумів вискочити з вікна, що було зі сторони лісу, і сховатися там. З того часу доля його пов’язана з лісом і з УПА. Іван Магас («Черемош») – провідник Калуського районного проводу ОУН. Загинув у криївці в Підгірках 6 вересня 1945 р. Разом з ним загинув боєць його боївки Данило Когут («Хмара»). Зі слів його племінниці Галини Качалуби, він теж був учнем торгівельної школи, в рядах УПА з 1944 року.

Пізніше станиславівське гестапо арештувало підгорецьких підпільників:

«Ніщо не віщувало біди у Підгірках в грудневі дні 1943 р. Жителі села відсвяткували празник Миколая, настало 20 грудня. У цей час до Підгірок в’їхала автомашина зі сторони Станіслава, зупинилась при в’їзді у село. Гестапівці по троє-четверо розійшлись по Підгірках. Один з перших був заарештований Теодор Бурак. Він якраз різав з сином Володимиром дрова. Дружина Бурака, моя мама, післала мене попередити про небезпеку Петра Мисюру. Коли я добігала хати Мисюри, його пораненого гестапівці вже тягнули за руки до дороги, бо намагався втекти городами до лісу…».

Того грудневого дня 1943 року в Підгірках були заарештовані й інші члени антинімецького підпілля: Михайло Люра, Олекса Урсулович, Мирослав Ягенчук, Йосип Урсулович, Осафат Смольський. За останнього поручився фольксдойчер з Калуша, і Смольського пізніше звільнили. Зуміли зберегтись Кирило Когут і Михайло Костів, яких теж розшукувало гестапо.

Підгорецьких чоловіків гестапо забрало у Станіслав. Допити заарештованих тривали до березня 1944 року. Підпільники з Підгірок мужньо перенесли тортури. Німецька окупаційна влада засудила їх до розстрілу. Вирок було виконано в березневі дні 1944 року в Станіславській тюрмі.

Коли в камеру, де сиділи підгорецькі патріоти, посадили інших заарештованих, вони на стіні прочитали:

«Вмирати за Україну не страшно. Петро Мисюра, с. Підгірки п-т Калуш».

Після арешту батька та інших учасників ОУН в Підгірках гестапо не полишало нагляду за Володимиром Бураком. Разом з іншими патріотами у глибокій конспірації не полишав Володимир підпільної роботи. Донька Володимира Бурака Марія пам’ятає, що напередодні арешту до її батька додому приходив Степан Бандера і вони «щось там радились». Володимир у справах підпілля неодноразово бував у селах Бабині Середньому, Студінці, Хотіні, Вістовій Калуського району. Повертаючись із Бабина весною 1944 року, потрапив у гестапівську засідку. Побачивши небезпеку, Володимир почав тікати, та німецька куля наздогнала його. Пораненого у ногу, привезли в Калуш. Під час допитів поламали руки, кілька ребер. Вимагаючи зізнань, Володимира головою занурювали у рідке вапно. Не видав нікого. Де місце його захоронення – невідомо. Донька стверджує, що мешканці села Пійло, де за їх словами було вбито Бурака, передавали родині, що тіло Володимира було знищено у рідкому вапні і останків не залишилося. А де правда, не знає достеменно ніхто.

Наталія МЕЛЬНИК, науковий співробітник музею-оселі родини Івана Франка


Переглядів: 10 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018