Настали ті перед великодні дні, коли згадуємо і молимося за наших найдорожчих, які відійшли від нас. Музей «Берегиня»… Тут кожна річ нагадує наших дідів-прадідів. Їх нема серед нас, але музей зберігає їхню пам’ять. Більше двох сотень рушників, вишитих руками наших бабусь, більше півтори сотні сорочок, а ще запаски, ґорсики, скрині, старовинний довбаний вулик, жорна, терлиця… До сліз зворушує горсточок лляного, блискучого, як шовк, прядива, майстерно зв’язаного понад 50 років тому. Нещодавно в музеї зібралися поважні шанувальники і друзі «Берегині». Розглядали речі, такі знайомі ще з дитинства, яке пройшло у селянській хатині. І згадалося Симоненкові: Я прощаюся нині з тобою, Рідна хато моя, назавжди. Ти була мені наче мати, ти служила мені, як могла, кожна кроквочка, кожна лата не жаліла для нас тепла. Тож сьогодні в тебе свято, в шибках вогники голубі, переходячи в нову хату, говорю я «Спасибі тобі!» А ще оглянули Шевченківську виставку, яка здивувала великою кількістю експонатів. Особливу цікавість викликали старі часописи 20-30 років, зокрема «Вчительське слово» (1914р.), де йдеться про відзначення 100-літнього ювілею Т. Шевченка. Пані Стефа Крижанівська лишила зворушливий запис у книзі відгуків. А потім, посідавши за столики, пригощалися тістечками і чаєм…і полилася щира, невимушена розмова про найдорожчих наших дідусів і бабусь, яких вже давно нема серед нас. Було нас десятеро вже посивілих немолодих. Виявилося, що 5 наших родин були виселені в Красноярський, Хабаровський край. Дехто з них до сьогодні спочиває у сибірській землі. Серед наших родин були отруєні, інші, замордовані, знайшли вічний спочинок у Бабиному Яру. Працьовиті, чесні, вони ніколи не нарікали на свою долю, мужньо, терпляче сприймали все, що підносило їм життя. А ще співали. піснею виливали свої жалі і радощі, пісня допомагала у праці. Галя Шибівська згадала старовинну бабусину пісню «Ой там коло млина зацвіла калина», Тамара Гусар наспівала забуту пісню «Ой вийду я, вийду на круту гороньку», якої навчила її ще в дитинстві бабця Катерина. Ганна Смирнова захоплено розповіла про свою мудру маму-просвітянку, показувала вишиту мамину сорочку. Олексій Гусар розповів, як його дід втік із Сибіру і без грошей дістався додому. Про перебування родини в Хабаровську говорила Марія Міка. А Ганна Серветник прочитала дуже доречний до нашої розмови вірш вчителя, знаного в Бурштині поета П. Й. Нарівного. Згадували й веселі, навіть смішні історії, які траплялися в житті наших предків, розглядали старі фотографії, з яких живими очима дивляться наші мудрі родичі, що відійшли у потойбічний світ. Незчулися, як пролетіло 2,5 години. І все ж не спішили розходитися, бо було цікаво. Просили визначити нову тему для наступної зустрічі, бо хочеться зібратися знову. Жаль, що старші люди сьогодні якось відірвані від життя, а несуть у собі великий багаж мудрості і життєвого досвіду. Тож варто подумати, чи не запрошувати на наші посиденьки молодих. Тамара Гусар, м. Бурштин, музей «Берегиня» |
